Про відповідальність українського виборця
Вчора я написала статтю про те, як українська влада не зважала на попередження про повномасштабну війну з боку США та Британії і не підготувала військових та цивільних до неї.
Також я згадала відповідальність виборця, який за цю владу проголосував. Серед іншого, я вказала, що існує думка, ніби маріупольці “отримали по заслугах”, адже більшість із них обрала президентом Зеленського.
Саме ця частина викликала велику критику, оскільки була трактована так, ніби я перекладаю відповідальність на маріупольців та вважаю справедливою їхню загибель, попри те що жодного слова про це у статті не було.
Чи заслужили на ракетні удари, окупацію і смерть виборці Зеленського?
Ні.
Росія чинить злочин, вбиваючи українців. Саме Росія відповідає за цей злочин.
Тобто українські громадяни, обираючи президентом найбільш недосвідченого з 39 кандидатів, мали розуміти рівень небезпеки та важливість свого рішення. Чи несуть вони відповідальність за цей вибір?
Так.
Президент обирається народом України на демократичних виборах. Саме народ України наділяє повноваженнями турботи про власну безпеку людину, яку обирає президентом.
Зрештою, коли ми звертаємося до лікаря, робимо ремонт чи обираємо СТО, ми шукаємо саме досвідченого і компетентного фахівця, а не хорошу людину з гарною вимовою, чи не так? Чому з управлінням державою під час війни критерії мають бути іншими?
Чому це важливо саме зараз?
На тлі мирних перемовин Росія наполягає на тому, щоб їй віддали Донбас без бою. Для Росії це не закінчення війни, а вихід на новий оперативний простір, з якого можна окупувати нові території і знищити нові Маріуполі.
Нагадаю, що у свою Конституцію Росія вписала (окрім окупованого Криму) Донецьку та Луганську області (тобто Донбас), а також Запорізьку та Херсонську області, від амбіцій щодо яких не збирається відмовлятися. Тобто за Конституцією Росії її територією є не лише Донбас, і нею можуть стати ще будь-які регіони, якщо в РФ зрозуміють, що українці готові з цим погодитися за обіцянку (!) припинити війну.
Повільно, але зростає частка втомлених війною людей, які не проти віддати Донбас, аби лише ця війна припинилася, і критикують українську владу, яка не готова піти на цей крок. У 2022 році 89% були проти передачі РФ територій. У 2026 році їхня кількість зменшилася до 54%. За 4 роки 35% українців погодилися віддати частину України не в обмін на припинення війни і навіть не за обіцянку її припинення, а за “теоретичну можливість обіцянки”.
І це знову та сама історія, коли у 2019 році з подачі Росії лунала теза, що причина продовження війни – це українська влада, яка не хоче її закінчувати, не хоче віддати Донбас під контроль російських маріонеток, заробляючи на війні.
У 2019 році Україна перебувала у стані гібридної війни з РФ, яка окупувала частини Донецької та Луганської областей, включно з обласними центрами – Донецьком та Луганськом.
Росія почала агресію проти України (фактично війну) не 24.02.22, а в лютому 2014 року – із захоплення Криму.
Може статися так, що за якийсь час ми опинимося в ситуації, коли український виборець буде готовий проголосувати за того, хто домовиться з РФ за будь-яку ціну (наприклад, ціною Донбасу), щиро вірячи, що це зупинить війну.
Як у 2019-му – за Зеленського, який вважав, що війну можливо закінчити, лише “переставши стріляти” та “віднайшовши мир в очах Путіна”.
Якщо у 2022-му ми отримали шанс завдяки самопожертві військових та цивільних зберегти державність, попри те що українська влада до війни не готувалася всупереч усім попередженням, то наступного разу такого шансу може не бути. І це залежатиме від того, наскільки усвідомлено й відповідально голосуватиме виборець на наступних виборах чи референдумах, коли б вони не відбулися.
Доречно і життєво необхідно говорити про відповідальність виборця, оскільки рішення знову буде за українським народом. А ще й тому, що сама українська влада пропонує винести питання територій на референдум – тобто перекладає відповідальність на змучених війною людей. Відповідальність, яку ця влада взяла на себе.
Росія активізувала розміщення супутникових антен на будівлях, що належать їй у столиці Австрії.
У рамках зниження наступального потенціалу російського агресора 16 березня та у ніч на 17 березня підрозділи Сил оборони України завдали уражень по важливих військових об’єктах противника.
У вівторок, 17 березня, українська делегація в Брюсселі отримала від Європейського Союзу умови для вступу за фінальними трьома переговорними кластерами.
Під час багатонаціональних навчань НАТО “REPMUS/Dynamic Messenger 2025” група морських сил під українським командуванням у ролі “ворога” виявила вразливість союзних військово-морських сил і “потопила” щонайменше один фрегат НАТО.
У ніч на 16 березня відбулася церемонія вручення кінопремії “Оскар”. Найбільше нагород цього року отримав фільм “Одна битва за іншою” – стрічка здобула шість статуеток, зокрема у номінації “Найкращий фільм”.