Прокрастинація може мати біологічне та генетичне підґрунтя – дослідження

Джерело: Medical Xpress

Прокрастинація – схильність без потреби відкладати виконання завдань, навіть коли це має негативні наслідки, – може бути пов’язана не лише з поведінковими звичками, а й із біологічними та генетичними чинниками. До такого висновку дійшли дослідники з Китайської академії наук та інших наукових установ Китаю.

Результати дослідження, опубліковані в науковому журналі Molecular Psychiatry, свідчать, що певні особливості структури мозку в підлітковому віці можуть передбачати розвиток вираженої прокрастинації в дорослому житті.

Науковці наголошують, що хоча прокрастинація є поширеним явищем, її патологічна форма часто пов’язана з психічними розладами, зокрема синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) та тривожними розладами.

“Хоча загальна прокрастинація є звичною, психопатологічна прокрастинація – виснажливий фенотип, який часто вказує на субклінічні психіатричні стани, – залишається недостатньо вивченою з точки зору нейробіологічних механізмів”, – зазначили автори дослідження.

Вони підкреслили, що у своїй роботі ставили під сумнів традиційне уявлення про прокрастинацію як про суто поведінкову проблему.

Дослідження близнюків і аналіз мозку

У межах роботи науковці проаналізували магнітно-резонансні знімки мозку (МРТ) 71 пари підлітків-близнюків. Через вісім років тих самих учасників повторно опитали, оцінивши рівень їхньої прокрастинації в дорослому віці. Використання вибірки близнюків дало змогу оцінити внесок генетичних чинників.

Вчені встановили, що схильність до прокрастинації має помірну спадковість та залежить від розвитку певних структур мозку.

Порівнюючи МРТ-дані з рівнями прокрастинації, науковці виявили ділянки мозку, розвиток яких у підлітковому віці відрізнявся у тих учасників, які згодом демонстрували виражену схильність до відкладання справ.

“Використовуючи нормативне моделювання морфології мозку, ми виявили, що відхилення нейророзвитку в підлітковому віці, зокрема в ділянці прилеглого ядра, передбачають психопатологічну прокрастинацію в дорослому віці”, – зазначили автори.

За їхніми словами, ці відхилення мали спільну генетичну основу з прокрастинацією в дорослому віці.

Роль систем винагороди та нейромедіаторів

Прилегле ядро (NAcc) є підкірковою ділянкою мозку, яка відіграє важливу роль у процесах мотивації, очікування винагороди та пошуку задоволення. Дослідники з’ясували, що саме в цій зоні спостерігалися структурні відмінності у тих підлітків, які згодом частіше прокрастинували.

Крім того, в учасників із вищим рівнем прокрастинації в дорослому віці були виявлені зміни в роботі нейромедіаторних систем, зокрема в рецепторах, пов’язаних із дофаміном і серотоніном. Також було зафіксовано активність генів, що беруть участь у транспорті молекул у мозку, запальних процесах та реакціях імунної системи.

Можливі наслідки для профілактики

Автори дослідження дійшли висновку, що психопатологічна прокрастинація має складну нейрогенетичну природу і не зводиться лише до поведінкових особливостей.

“У сукупності наші результати окреслюють багатосистемну нейрогенетичну архітектуру психопатологічної прокрастинації, що дозволяє переосмислити цей стан як фенотип із нейророзвитковими передумовами”, – зазначили вони.

У перспективі ці дані можуть бути використані для створення інструментів ранньої оцінки ризику прокрастинації в дорослому віці. Також вони можуть стати основою для розробки профілактичних програм і психологічних втручань, спрямованих на підтримку підлітків, які мають підвищену схильність до відкладання справ.

• Психологи пояснюють, що саморозмова – внутрішній діалог людини із собою – є поширеним і здебільшого нормальним явищем. За даними досліджень, більшість людей у тій чи іншій формі розмовляють із собою, навіть якщо не завжди це усвідомлюють. Такий внутрішній діалог може бути як позитивним, так і негативним.

• вчені,
• дослідження,
• підлітки,
• прокрастинація,
• сдуг