Пропозицію робив у підвалі: історія подружжя, яке загинуло внаслідок ракетної атаки РФ

Джерело: The Washington Post

22-річний Данило Коваленко та 19-річна Діана Гайдукова – молоде подружжя, яке разом загинуло унаслідок російського ракетного удару по Запоріжжю. Закохані були разом трохи більше року.

Данило та Діана познайомились, у застосунку для знайомств, коли в Україні вже 6 місяців тривала повномасштабна війна.

Перший крок зробила дівчина, яка написала Данилу, що він, своєю зовнішністю, нагадує їй персонажів аніме, які їй подобаються. Вже згодом Данила та Діана зустрілись особисто.

Вони швидко стали нерозлучними. Оскільки пара жила у Запоріжжі, яке чи не щоденно обстрілюється окупантами, вони не хотіли втрачати жодної секунди.

“Вони тонули один в одному. Я ніколи не бачила, щоб вона когось так любила. … Він знав, що їй подобається, а що ні. Він готував їй їжу, коли вона приходила з роботи. Якими б не були її недосконалості, він любив кожну її частинку”, — розповіла 20-річна Ліза Якимова, найкраща подруга Діани.

Незабаром Діана переїхала до Данила та його батьків у їхню простору чотирикімнатну квартиру в одному з яскравих історичних будинків міста. Одного разу вночі, коли росіяни обстрілювали місто і вони ховались у підвалі, Данило зробив пропозицію Діані. На той час пара була разом лише 4 місяці.

Нікому не розповідаючи вони одружилися. На внутрішній стороні їх обручок було вигравірувано слово “грінки”, що відображало моменти, коли вони одночасно вголос вимовляли це слово, під час покупок у магазині. Спільне, дивне почуття гумору було частиною того, що їх об’єднувало.

Згодом Діана опублікувала в Instagram фото, на якому вона в обіймах Данила.

“Я швидко і легковажно вийшла заміж за цього веселого клоуна. Але це скоро закінчиться, тому що всі жінки однакові, правда?” , — написала вона.

Деякі з їхніх друзів були шоковані — стурбовані тим, що вони рухалися надто швидко. Але це був незвичайний час — і пара була сповнена рішучості проводити кожну його мить разом.

“Вони відчували, що будь-якої миті може влучити ракета. Вибухи завжди лунали неподалік від нашого дому. Вони дуже добре доповнювали один одного. Данило був трохи божевільний, і вона теж”, – сказав Артем, друг Данила, який жив навпроти подружжя і який з міркувань безпеки попросив назвати його лише на ім’я.

Історія Данила та Діани символізує жахливу, неймовірну особисту втрату, з якою борються незліченна кількість українців, за майже два роки повномасштбаного вторгнення РФ.

Щодня російські атаки знищують невинні життя — припиняють мрії, стирають майбутнє.

Інтерв’ю з друзями та родичами подружжя також виявили, що воєнні травми стають нормою, особливо для молодих українців, чиї друзі воюють на передовій. Один із друзів Данила за останній місяць був на двох похоронах однокласника та дівчини друга.

Принаймні раз на тиждень Росія атакує Запоріжжя — часто ракетами С-300, які є неточними і їх неможливо перехопити, враховуючи їх швидкість і близькість міста до фронту, приблизно в 30 км на південь.

Сирени повітряної тривоги стали ледь помітним саундтреком до повсякденного життя, дзвонячи десятки або більше разів на день. Часто жителі взагалі не отримують попередження.

Після більш ніж року повномасштабної війни Данило, Діана та їхні друзі ловили себе на уяві, як біля них падають бомби, або вони опиняються під ракетними ударами. Було відчуття , ніби у них на спині була мішень. Улюблені місця їхнього відпочинку — міський річковий порт і дубовий гай — постраждали від обстрілів і почали сіяти не втіху, а тривогу.

Данило, якого друзі називали чуйним, почав уникати новин. Поступово друзі звикли до небезпеки. Вони залишились у Запоріжжі здебільшого через обов’язки перед рідними.

Друзі Данила розповіли, що він був душею компанії. Олександр Коц, друг Данила, розповідав про нього з тремтячими руками. Він описав Данила як дивака з чорним почуттям гумору.

“Якби не він, наша компанія друзів так би не посміхалася. Він став серцем нашої компанії”, – додав Олександр.

Данило був талановитим музикантом, який мріяв прославитися. Писав пісні російською, зрідка українською. Він експериментував із різними жанрами та створював альтер-его, щоб супроводжувати свої виступи, які інколи ставив для своїх друзів.

У той час, як Данило був задоволений своїм неорганізованим, повільним темпом життя, Діана була драйвовою. Вона навчалась, працювала в кафе, малювала і мріяла стати графічним дизайнером. Вона завжди балансувала між кількома проєктами.

“На відміну від Данила, у Діани була така внутрішня сила, яка змушувала її бачити все наскрізь”, — сказав Олександр.

Поки не зустріла Данила, Діана була більш усамітненою, жила в селі за містом з мамою. У неї було кілька друзів.

Анастасія Гайдукова – двоюрідна сестра Діани – розповіла, що вона була доброю, веселою і завжди сміялася — особливо над своїми жартами.

“Коли ми зустрічалися востаннє, ми довго розмовляли, і мені було так тепло всередині. Я переживала важкий період у своєму житті, але я відчувала радість бути з Діаною. Вона була як ангел, розганяючи всі хмари”, — сказала Анастасія, яка переїхала на захід Україну після вторгнення Росії.

Ліза, найкраща подруга Діани, сказала, що її позитивна енергія була заразною, і якщо у неї була якась ідея, її було неможливо зупинити.

У ніч на 16 жовтня Росія завдала чергового удару по Запоріжжю. Після того, як залп вибухів пронісся впритул до квартири родини, струснувши землю, вони вирішили піти в коридор. В останній момент Діана повернулася, щоб забрати кілька речей. Данило побіг за нею. Звідти вони так і не повернулись.

Вибухова хвиля пронизала будівлю з п’ятого по третій поверхи, зруйнувавши кімнату, де спали Діана та Данило, залишилися лише двері. Батько Данила кинувся до бездиханного тіла сина, відкинутого вибуховою хвилею, і почав робити серцево-легеневу реанімацію. Розчавлене тіло Діани викопали з-під завалів наступного дня.

Почувши, що в будівлю вдарили, друзі пари почали шукати новини.

Анастасія несамовито писала Діані повідомлення в Instagram, злякано дивлячись на її статус: була напередодні ввечері.

Після вибуху Артем перебіг вулицю і побачив тріщину в будівлі.

“Я побачив, що це їхнє вікно, але сподівався, що вони все-таки встигли. Я побіг на їхній поверх. … Я бачив його батька, і він сказав мені, що Данила нема”, — сказав він.

Після їхньої смерті Олександр почав палити. Ліза сказала, що часто не може стримати плачу.

“Кожного разу, коли я виходжу з дому, мені доводиться дивитися на ту діру в його будинку”, — сказав Артем.

Молоді друзі сказали, що важко уявити майбутнє. Російські атаки тривають і очікується їх посилення взимку.

“Чесно кажучи, я завжди відчуваю смерть. Я відчуваю, що або я піду в армію і помру, або в мене влучить ракета”, – сказав Артем.

Олександр додав, що вадко думати про майбутнє, коли не знаєш, що буде завтра.

“У нас є бажання і мрії, але важко, коли на спині є ціль”, – наголосив він.

Здебільшого вони почуваються виснаженими.

“Оскільки всі бої відбуваються на нашій території, ми втомлюємося — не так, як військові, але все ж втомлюємося. Росії просто байдуже. Я не хочу, щоб усі росіяни пережили те, через що ми проходимо. Я просто хочу, щоб вони залишили нас у спокої”, — сказав Артем.

Анастасія досі пише Діані в Instagram, сподіваючись якось достукатися до неї. Нещодавно їй наснився сон, в якому Діана познайомила її з Данилом, з яким вона так і не познайомилась особисто.

Анастасія розповіла, що сумує за Запоріжжям, але боїться повертатися.

16 листопада Діана та Данило мали б відзначити першу річницю весілля. Натомість минулого місяця відбувся похорон, і їхні тіла були кремовані. Друзі кажуть, що їхній прах можуть перемішати та розвіяти у значущому для них місці в Запоріжжі.

18 листопада росіяни завдали трьох ракетних ударів по Комишуваській громаді Запорізької області, внаслідок чого загинуло двоє працівників ДСНС, також є поранені.