Трамп наш. Принаймні поки що

Як не було у Володимира Зеленського після лютого 22 року жодного шляху для збереження української державності, окрім як піти шляхом Петра Порошенка – сильна армія замість великого будівництва, українська мова замість “яка різниця” та українська церква замість російських агентів ФСБ у рясах, – так і не було у президента Дональда Трампа жодного вибору, як піти шляхом свого попередника Джозефа Байдена в питанні підтримки України.

Попри різницю в цінностях та мотивації. Цінності Трампа та Зеленського – це гарна угода шляхом пошуку миру в очах Путіна, спроби зрозуміти занепокоєння та образи Росії на НАТО, втішити, але досягти миру. Зеленський зробив цю спробу на зустрічі з Путіним у Нормандії 2019-го, а Трамп – шістьма розмовами з Путіним за останні пів року.

Результат однаковий: мир очима Путіна – це війна. Скарги на розширення НАТО, до якого Україна не мала шансів вступити ні у 2014-му, ні у 2022-му, – лише привід відновити кордони СРСР, розпад якого Путін вважає найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття.

Байден підтримував Україну, бо дуже добре знав пострадянський простір і розумів загрози з боку Росії для інтересів США та їхніх союзників у Європі. І не бажав повторення Другої світової війни, коли пізнє втручання США ледь не призвело Гітлера (цінності якого наслідує Путін) до панування в Європі. Хоча й Байден також використав усі способи пояснити Путіну неприпустимість війни.

Цінності та мотивація Дональда Трампа – інші. Він вважає, що США мають зосередитися на собі, а не витрачати гроші на Україну та Європу. Але крах України стане крахом особисто Дональда Трампа та його руху MAGA, який критикував адміністрацію Байдена за принизливий вихід з Афганістану.

Навіть попри патерналістський стиль та нестримне прагнення до диктатури Трампа, США залишаються демократичною країною – принаймні з погляду можливості проведення конкурентних виборів. Наступні з яких (проміжні до Конгресу) – наступного року. І програти їх Трампу дуже не хочеться, а це може статися, якщо Україна стане його Афганістаном.

Метою Трампа в Україні було не завершення війни, бо всім зрозуміло, що наразі це неможливо без капітуляції України, а припинення вогню. Просто перестати стріляти. Це дало б змогу забезпечити, щоб не гинули люди – постійна мета Трампа.

А далі – домовлятися роками про якийсь мир, де ми наполягали б на територіальній цілісності, а РФ просувала б тези панування “сапога русского солдата”.

Але у спробах цивілізовано домовитися з РФ Дональд Трамп, як і всі його попередники на посаді американських президентів незалежно від партійної приналежності, зазнав краху.

Тепер Трамп відновив постачання Україні зброї, до речі, виділену не його адміністрацією, а Байденом, і узгоджену Конгресом, яку Трамп взагалі не мав би права блокувати. Але для Трампа закон – це він сам. Тож Трамп роздратований на Путіна. Трамп матюкається на Путіна.

Тепер нам важливо зберегти підтримку з боку США. І головне – домовитися про нові поставки зброї, коли вичерпається пакет допомоги від адміністрації Байдена.

Це точка, де ми перебуваємо зараз. З надією, що думка Трампа не зміниться після чергового реверансу з боку Москви та обіцянок красивих угод і гарних портретів Трампа.

Єврокомісія у листопаді представить проєкт плану розвитку транспортної інфраструктури та митних процедур у ЄС, щоб прискорити переміщення танків і важкої артилерії континентом у разі війни. Як зазначили європейські посадовці, мета плану — скоротити час, необхідний військовим підрозділам для перетину території ЄС. Поштовхом до таких заходів стали побоювання, що Росія може розширити військові дії за межі України.