Україна охоплена боями, а небо палає вибухами – історія митця, який захищає українське небо

В умовах війни, що триває, важливо усвідомити, що військові – це і є суспільство. Це не професійна армія, яка протягом життя готувалась до того, аби відстоювати свої кордони. Це – цивільні громадяни, кожен з яких став причетним до війни: музиканти, актори, програмісти, режисери, люди мистецтва… Усі вони – втратили звичний ґрунт під ногами від 24-го лютого, але не втратили гідність, честь, цінності та розуміння, що перемога залежить від кожного. На фронті або в тилу – головне, що під українським небом.

Владислав Мельник – сучасний український митець у цивільному житті, а нині – військовий окремого полку зв’язку Повітряних сил ЗСУ. Художник, який захищає українське небо. В різні періоди російсько-української війни Владислав повертається до мистецької місії, зображуючи умови наших реалій і досвід українського сьогодення на холстах. Так, коли Росія почала обстріли енергетичної інфраструктури України, митець створив серію картин, присвячених сучасній технологічній революції. До того ж, в умовах, повністю протилежних тим, які можна уявити при словосполученні “технологічна революція” – при світлі свічок. Однак, в реаліях сьогодення, головним завданням Владислава залишається – придбання техніки, яка забезпечує зв’язок у ППО. Генератори, рації, блоки безперебійного живлення та навіть робочі матеріали – робота цих приладів не є “видовищною”, але вони вкрай необхідні для військових і їх завжди не вистачає.

Історією власного шляху, який показує усі стадії усвідомлення і прийняття невідворотності особистої причетності до війни, а також про мистецтво як відображення духу нашого українського сьогодення – в матеріалі для Букв ділиться Владислав Мельник.

Фото: особистий архів Владислава

– Розуміємо, що з початком повномасштабної війни “краса мистецтва” на певний час розчинилась у жорстоких реаліях, зокрема і для митців. Як це було у Вас? Про що були перші роботи воєнного часу?

– Перші місяці після повномасштабного вторгнення я не міг думати про малювання. Мій світ, як і світ кожного українця, поділився на до і після. І у світі після 24 лютого не було місця мистецтву – воно здавалося мені поверхневим і непотрібним в цій новій реальності, де все вирішується зброєю та силою. 

Наприкінці березня 2022 року, коли Збройні Сили України звільняли Київщину, я перевіз матеріали зі своєї київської студії в маленьке містечко на Полтавщині. Воно розташоване на півночі області, на кордоні Сумщини та Чернігівщини. Росіяни стояли за 20 кілометрів, було чутно вибухи. Війна була зовсім поруч, але це місце здавалося безпечнішим, ніж Київ. 

Надворі була весна, все навколо квітло. Я давно мріяв працювати на plein air, та не під звуки вибухів. Я довго не міг відчути коннект з полотном…

Єдина робота, яку я зробив тієї весни, поїхала на виставку Міжнародного Економічного Форуму у Давос, Швейцарію. В неї втілені всі емоції та почуття того часу: тяжкість втрати минулого життя і готовність довгого протистояння. Після того я ще пів року не міг малювати, поки знов не повернувся до Києва.

Фото: особистий архів Владислава

– Як сьогодні змінилась Ваша творчість, якщо говорити про контекст України, нашого українського сьогодення і емоції, що його зображують? І врешті, чи є у Вашому житті зараз місце картинам?

– Стиль моїх картин залишився без змін – я досі малюю абстрактний експресіонізм. Шарів фарби стало набагато більше, текстура наче виходить за межі картин та… кричить? Експресія у своїй квінтесенції. Я вірю, що мистецтво має відображати дух часу, але не завжди наважуюсь малювати війну. Дуже тонка межа між відображенням власних почуттів на полотні та паразитуванні на темі війни, чого я точно не хотів би робити. Мистецтво для мене – спосіб вираження власних емоцій. 

Я не малюю вже декілька місяців, але сподіваюсь, що найближчим часом зможу знайти час та зробити хоча б одну хорошу картину. Зараз мені це дуже необхідно, адже це, свого роду, психотерапія.

Фото: особистий архів Владислава

Фото: особистий архів Владислава

– Знаю, що до повномасштабної війни Ви презентували свої роботи по всій Європі. Зважаючи на це, які сенси відстоює Ваша творчість і як Ви репрезентуєте українську культуру вже зараз, переосмислюючи її досвід?

– Як я репрезентую українську культуру – це питання, на яке зможуть дати відповідь історики мистецтва за десятки років. Хоча наврядчи я увійду в історію мистецтва.

Зараз сенси диктуються умовами, в яких я малюю. Минулої зими я малював при світлі свічок через постійні російські обстріли, тож присвятив серію розриву між українськими реаліями та технологічною революцією. Тоді саме почався бум штучного інтелекту. Тому, власне, мій меседж був у тому, в яких умовах опинилися українські митці і як ці умови впливають на фінальний продукт – картини. Ми знаходимо можливість продовжувати жити, в цьому і є наша сила. 

*Більше про серію картин Luminiferous aether: https://docs.google.com/document/d/1JVQs0EE9cKTF7AB3kIrY69VKKBmlH04Oa_iDrewDmHg/edit?usp=sharing 

– Чи є у Вашому портфоліо роботи, що зображують реальний досвід російсько-української війни? Бо назви Ваших робіт часто дуже промовисті, наприклад: “Записки солдатів”,  “Дух, що горить у вогні”, “Палаючий дух”  тощо.

– Цьому присвячена наступна серія, яку я малював у травні 2023 року. Spirit on Fire – про душу кожного українця, яка горить у полум’ї війни та спротиву. Київ постійно обстрілювали, тож це диктувало умови роботи і відобразилося на холстах. В той час я вже знав, що незабаром долучуся до Повітряних Сил і посприяю захисту неба. Опис однієї з цих картин цієї серії наступний: 

Це дух кожного киянина, який щоночі переживав битву з російськими ракетами, битву зі своїм страхом жити чи померти. Ми всі хочемо бути хоча б трохи героями, коли наша країна охоплена боями, а небо палає вибухами, – але ми не завжди можемо бути ними, і нас знищує провина та сором. Багато з нас приховують цю невимовну внутрішню палючу силу глибоко всередині. Вогонь війни, страху та ненависті відображені на цьому полотні 

Це загальний портрет людей, які живуть в умовах війни та відчувають на собі увесь біль та страхи за себе та своїх рідних, друзів, близьких людей.

Spirit on Fire

Spirit on Fire

– Розуміємо, що сьогодні військові – це і є суспільство. Це абсолютно звичайні люди різних професій, які жили своїм життям, не навчаючись тримати зброю. Що вплинуло на формування Вашого досвіду у військовій справі?

– У березні 2022 року я хотів долучитися до НГУ. Перший місяць великої війни я був на Заході України, провів свою дівчину за кордон, купив все необхідне спорядження і пішов на КПП. Але не зміг зайти. Чи то через страх смерті, чи то через тугу за минулим життям, яке вже не повернути. Я підійшов, простояв десять хвилин у черзі (тоді ще було багато охочих долучитись до військової справи), розвернувся та пішов. Я не знав, що робити далі.

Минуло два місяці, я почав готуватися до проходження КМБ у дуже відомий підрозділ. Фізпідготовка мала бути на найвищому рівні, аби туди потрапити. Але на фінальному етапі я пошкодив собі плече, отримав бурсит плечового суглоба. Довелося лікуватися.

В той час я волонтерив та малював, але не відчував, що роблю достатньо для перемоги. Коли постійно читаєш про війну в новинах, спілкуєшся з військовими, перебуваєш в стані відкладеного життя, то не можеш залишатися за кадром, хочеться вийти на сцену. Волонтерство дуже допомогло мені знайти себе у військовій справі.

Фото: особистий архів Владислава

Фото: особистий архів Владислава

– Я правильно розумію, що станом на сьогодні Ви займаєтесь технічним оснащенням ППО? Можете, будь ласка, детальніше розповісти про свій підрозділ і його забезпечення\потреби?

– Я займаюсь матеріально-технічним забезпеченням Повітряних Сил на Сході. Розповідати багато я не можу, адже ППО та Повітряні Сили загалом – одна з перших цілей ворога. Робимо все, аби збивати російські ракети ефективніше. 

Зараз, до речі, триває збір для бригади зв’язківців: маємо закупити 40 акумуляторів. Кошти збираємо разом з фондом brave Ukrainian та медіа Букви.

– Можливо є якісь показові історії, що пов’язані з обороною неба та його захисниками, які Ви хочете висвітлити для українців? 

– Мене надихають люди, з якими я знайомлюся на службі. Наприклад, льотчик, який ще до повномасштабного вторгнення вийшов на пенсію. Його 25-річний син продовжував справу батька та віддав своє життя за нашу країну під час бойового вильоту. Після загибелі сина батько повернувся на службу та знову сів у літак. Зараз він продовжує виконувати завдання у повітрі пліч-о-пліч з такими ж хлопцями, як його син. Це неймовірно сильна людина.

– Повернімось до Вашої ролі художника у цивільному житті. Якою Ви бачите картину, яку хотіли б винести як окремий зразок мистецтва цього періоду, спираючись на пережитий професійний досвід?

– Це дуже складне питання, чесно кажучи. Мої думки далекі зараз від мистецтва та, мабуть, мені потрібно більше часу, щоб подумати, переосмислити, а можливо й для того, щоб написати цю картину самостійно… Не можу уявити, що це буде, бо попереду ще дуже тернистий шлях і багато вирішальних подій.

За запитом командування полку зв’язку Повітряних сил України, Букви та благодійний фонд “Brave Ukrainians” запустили збір коштів на придбання 40 акумуляторів AGM 150 Ah.

Забезпечити наших захисників усім необхідним для захисту наших домівок – найкраще, що ми можемо зробити всупереч намірам Росії. Тож просимо наших читачів долучитись до збору та допомогти військовослужбовцям окремого полку зв’язку Повітряних сил України захистити наші домівки.

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/9J5SDMmkYF 

Номер картки банки: 5375411208766266