Від «котлети по-київськи» до затвердження Акту: як проголосили Незалежність України

Історія нашої держави без перебільшень повністю перевернулася 24 серпня 1991 року, коли о 17:57 на голосування Верховної Ради виставили “Акт проголошення Незалежності України”. 346 голосів виступили “за”. Не всі прагнули незалежної держави, боючися її як явища, але все одно більшість, зокрема комуністи, вирішили змінити вектор історії.

На самому початку необхідно зауважити, що у чорновому варіанті цього Акту було написано не “проголошення”, а “відновлення” незалежності. Вперше незалежність України було встановлено 22 січня 1918 року. 

“Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу”, — йшлося в тексті IV Універсалу.

“Очі, які запам’ятали історичний день”

Громадський діяч, учасник дисидентського руху в радянській Україні, народний депутат шести скликань Ярослав Кендзьор став “очима” проголошення незалежності України та подій, які цьому передували. Починаючи з 1988 року він став записувати відеокасети, а всього завдяки його роботі відеоархів поповнився понад 700 матеріалами. 

Фото: RFE / RL / Ярослав Кендзьор і його відеоархів, Львів, 21 грудня 2018 року

Зранку 24 серпня біля Верховної Ради на вулиці Грушевського у Києві зібралося безліч людей з прапорами, а у самій залі — депутати. 

“Станом на ранок 24 числа звичайно, що домінувало одне питання: чи зможемо ми набрати необхідну кількість голосів, щоб був проголосований документ про відновлення української державності”, — згадував 24 серпня Ярослав Кендзьор.

Архів

Засідання традиційно розпочалося о 10 ранку, хоча самі настрої для країни, яка довгі роки перебувала у складі СРСР, були не традиційними. Варто зауважити, що Комуністична партія налічувала 239 депутатів, тобто монобільшість, а проти них виступала “Народна Рада” — 125 учасників. 

В’ячеслав Чорновіл на сцені фестивалю “Червона Рута” у Запоріжжі напередодні путча

“Лебедине озеро”

19 серпня 1991 року розпочалося під звуки музики з балету Петра Чайковського “Лебедине озеро”. У Москві — серпневий путч, який протривав кілька днів. 

Того ж дня в Україні прийняли ухвалу “Про створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям”, а також за регіонами закріпили “відповідальних”. Здавалося рішення українського уряду були пропутчистськими. 

Фото: Photoexpress / Президент Росії Борис Єльцин на танку 19 серпня 1991 року

Утім путч зазнав поразки, коли самопроголошений Держкомітет з надзвичайного стану (ДКНС) невдало спробував усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Фактично це була спроба повернути Союз до диктатури. Литва, Латвія та Естонія не визнали ДКНС, заявивши, що не вважають себе частиною СРСР. Інші ж вичікували. 

21 серпня член бюро Центрального комітету Комуністичної партії України Леонід Кравчук, який надалі став першим президентом України, перейшов на бік Бориса Єльцина, котрий під час путчу брав контроль у свої руки. Тоді ж Горбачова блокували у Криму, але у ніч на 22 серпня він повернувся у Москву. 

Фото:”Новая газета”/ Михайло Горбачов повертається в Москву, яка стала столицею вже Росії

Кравчук, приїхавши до Москви побачив, що там твориться, і вирішив дистанціюватися від як від Горбачова, так і Єльцина. Наприклад, тоді ж 22 серпня лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв і лідер Таджикистану Кахар Махкамов вийшли з Політбюро й ЦК КПРС. Перед цим візитом він ще не говорив про незалежність.

Фото: “Голос України” / Леонід Кравчук на трибуні Верховної Ради, 1991 рік

Передувала “котлета по-київськи”

Тодішній президент США Джордж Буш ще 1 серпня виступив проти ідеї незалежності України, побоюючись розпаду СРСР за югославським сценарієм — війни та етнічні чистки. 

Фото: Tass/Президент США Джордж Буш і президент СРСР Михайло Горбачов (праворуч). Москва, 31 липня 1991 року

Зокрема він закликав українських політиків підтримувати Горбачова і підписати новий союзний договір. Тоді він вимовив, що проти підтримки “суїцидального націоналізму, заснованого на етнічній ненависті”.

Згодом цю промову американські ЗМІ назвали “одною з найгірших, що коли-небудь була виголошена американським посадовцем”. Цей виступ іронічно назвали “котлета по-київськи”, тобто, якщо перекладати “Chicken Kyiv” у переносному сенсі курка це “боягуз”, а Київ — місце виголошення промови.

Фото: Укрінформ / Президент США Джордж Буш під час виступу у Верховній Раді УРСР. Київ, 1 серпня 1991 року

Левко Лук’яненко — головний автор проєкту декларації про незалежність

Однією з важливих історичних фігур є Левко Лук’яненко — політичний та громадський діяч, дипломат, письменник, юрист та дисидент, учасник національного визвольного руху. СРСР прагнув його зламати: 10 років таборів і 5 років заслання. 

Він особисто написав чорнетку “Акту проголошення Незалежності України”, де було зазначено саме “відновлення”. Під час обіду з президентом США, де були присутні українські лідери, Лук’яненко передав Бушу записку із запитаннями: щодо української опозиції й незалежності України. 

Чорнетка “Акту проголошення Незалежності України”

За кілька днів у США заявили, що питання щодо цього може “відбутися лише шляхом мирного й добросусідського діалогу між республіками і центральною владою”. Через це діяч не вірив у діалог, але путч став вікном можливостей. 

“У нас настільки унікальний момент, що ми повинні розв’язати основну проблему: проголосити Україну самостійною державою”, — згадував він своє звернення до депутатів. “Як ми тепер цього не зробимо, ми можемо ніколи того не зробити”.

“Ганьба Кравчуку!” і “На штурм!”

Українці, що зібралися під Верховною Радою, скандували “Ганьба Кравчуку!”. Він своєю чергою намагався переконати депутатів, що не визнавав легітимності путчу. Його наступними кроками стали пропозиції кількох законопроєктів від націонал-демократичної опозиції. Вони були покликані посилити політичний суверенітет України.

Лідер “Народної Ради” академік Ігор Юхновський наполягав на незалежності, а письменник Володимир Яворівський зачитав “Акт проголошення незалежності України” та попросив винести його на голосування.

Акт проголошення незалежності України

Того ж ранку під стінами Верховної Ради В’ячеслав Чорновіл, народний депутат, член “Народної Ради”, політв’язень, звернувся до людей: “Якщо зараз буде зірване голосування, ми повинні брати ЦК Компартії самі! На штурм!”.

Вже перед голосуванням спершу Кравчук запропонував Лук’яненку зачитати текст декларації, але вмішався поет Дмитро Павличко, член “Народної Ради”. Він фактично змусив Кравчука зробити це самому. І той зачитав. Ймовірно, те, що він особисто поставив на голосування рішення про незалежність вплинуло на комуністів. 

17:57

Розпочалося голосування. За лічені секунди на табло засвітився результат: 

• 346 “за”;
• 1 — “проти”;
• 3 — утрималися;
• 12 — не голосували.

Архівна хроніка

Зал охопила ейфорія — депутати різних партій обіймалися, а на вулиці радісно “гудів” натовп. Незалежність України — офіційно відновлена. 

Фото: Уніан / Автор Акту про проголошення незалежності України Левко Лук’яненко

Через кілька годин В’ячеслав Чорновіл, Іван Заяць та інші депутати занесли синьо-жовтий прапор до сесійної зали українського парламенту. Кілька годин люди скандували “Прапор на Раду”, який хоч і не вдалося підняти над парламентом, зате його змогли занести всередину.

Вже 1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум про незалежність України стосовно Акту — 90,32% відповіли “Так, підтверджую”. Всього взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України.

Фото: Олександр Клименко

Автор: Маргарита Юзяк