Війна на два фронти: добровольці з діабетом проти ворога та української бюрократії
Згідно з Наказом Міністерства оборони України № 402, особи з діабетом і значними порушеннями функцій є непридатними до військової служби та підлягають виключенню з військового обліку. Однак у рядах ЗСУ є люди з цим діагнозом, які стали частиною армії добровільно.
Як проходить служба в інсулінозалежних військових? Як впливає війна на хворобу? Чи існує державна підтримка в управлінні захворюванням та як знайти дозу життєво необхідних препаратів на лінії зіткнення — детальніше у матеріалі.
Ціна за пачку інсуліну в Україні варіюється від 7000 до 9000 грн. Діабетики, що воюють, сплачують 15% від вартості, однак для того, аби отримати його у вигляді зручних у використанні шприців-ручок, що є вкрай необхідним на нулі, треба здати аналіз крові, який показує середній рівень цукру за тримісячний період. Якщо аналіз відсутній, лікар дає рецепт на інсулін, у вигляді флаконів. В цьому випадку треба додатково застосовувати інсуліновий шприц. Це ускладнює його введення для бійця. Окрім цього, на лінії зіткнення або поблизу бойових дій аптек немає, відповідно, придбати життєво необхідні препарати неможливо.
Стрілкиня-санітарка, що воює зараз на Херсонському напрямку ділиться:
“Проблеми з інсуліном виникали й дуже часто. Причина — не завжди мала електронний рецепт, через те, що потрібно було здавати аналіз раз на три місяці гліо (від. ред. Аналіз глікованого гемоглобіну (HbA1c) є ключовим для контролю цукрового діабету. Він відображає середній рівень глюкози в крові, що допомагає оцінити ефективність лікування та ризик розвитку потенційних ускладнень). Здати його можливості не було”.
Варто зазначити, що на лінії зіткнення часто немає ані лабораторій, ані спеціалістів відповідної класифікації, також майже відступні “лікарняні” або “відпустки”.
“Зараз я приймаю таблетки “Метформін” (від. ред. препарат для лікування цукрового діабету 2 типу) та “Ксалтофай” по 46 одиниць на добу. Якщо маю велике перезавантаження або критичний рівень стресу — додаю уколи, бо цукор в таких умовах швидко підіймається“.
Військова зазначає, що на Херсонському напрямку виникали проблеми з наявністю препаратів, тому деякий час вводила ін’єкції іншого інсуліну. Південний фронт — один з найспокійніших і цивільних, однак навіть там є серйозний дефіцит життєво необхідних ліків.
Джерело: особистий архів
“Завдяки волонтерам зараз я маю постійно інсулін. Також на літо зробили мені невеликий холодильник від павербанку, адже світла, тут де я, немає. З дівчат у мене в підрозділі — я одна інсулінозалежна, хлопців з діагнозом — до 10 чоловіків… Не раз просила і їм інсулін у волонтерів. В першу чергу проблему цю можна вирішити, на мою думку: військові прийшли в аптеку, показали УБД чи військовий. В системі відповідній є все про людину – подивились, інсулін потрібен, видали…“
Гіпоглікемія — низький рівень цукру, він також буває, коли людина штучно вводить цей гормон. Так от, основна проблема це те, що неможливо розрахувати, як будуть працювати ці гормони, як і коли показник знизиться нижче норми. Глюкоза, це основне харчування для мозку. Саме в такі моменти інсулінозалежні можуть поводитись, ніби у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Людина цього не усвідомлює, не розуміє, що їй погано.
“Перша і основна проблема в українській армії — майже повна відсутність наборів для діабетиків (від. ред. — як зазначено вище, особи з діабетом і значними порушеннями функцій є непридатними до військової служби, вірогідно, це і є причиною. Міноборони не адаптували напрямок під потреби добровольців). Набір для діабетика — це, грубо кажучи, термосумка або мініхолодильник, глікоген, тест-смужки, глюкометр і, звісно, запас інсуліну, а бюрократія цього не дозволяє. Приклад, є військовий, у якого на фоні стресу критично підвищується рівень цукру, а стрес на війни — звичне явище. Це є нормальна реакція при захворюванні. Військовий має збільшувати дозу для життєздатності, а лікар (від.ред. — у контексті Міноборони), не може видавати більше, ніж за прописаним протоколом”, — ділиться з “Буквами” волонтерка та мати полоненого захисника.
Для того, аби отримати додаткову дозу інсуліну, військові зобов’язані лягати у стаціонар і проходити комісію, результати якої, мають підтвердити показання для збільшення ліків. Враховуючи активні наступальні дії противника, загострену ситуацію на фронті, проблеми з “відпустками” через нестачу мобілізованих, це майже неможливо.
Джерело: особистий архів
Попередньо, волонтерка зверталась з листом до Міноборони з проханням полегшити військову службу добровольцям з діагнозом цукровий діабет, однак відповіді так і не отримала.
“Я сплачую 15% вартості інсуліну, купую в аптеці. Зараз я не на нулі, але навіть тут, де я перебуваю, на Харківщині, немає місць, де можна купити препарат. Я не можу здати глікований гемоглобін, аналіз береться тільки у тилу, в лабораторії…” — розповідає доброволець.
Волонтери та рідні намагаються забезпечити препаратами інсулінозалежних, однак розв’язати проблему остаточно може лише держава.
Адвокат і заслужений юрист України Володимир Богатир у колонці для “Української правди” аналізує ключові інституційні та правові виклики, з якими Україна підходить до теми майбутніх виборів в умовах війни та повоєнного транзиту влади. За його словами, у публічному дискурсі відбувається помітний зсув: від ідеї безстрокового відтермінування виборів – до пошуку балансу між оновленням демократичного мандату та безпековими обмеженнями воєнного стану. При цьому саме якість виборчого процесу, наголошує автор, визначатиме як внутрішню легітимність нової влади, так і її сприйняття на міжнародній арені.
Я живу у домі, який збудували мої бабуся з дідусем. Тут мешкало три покоління моєї родини. Тут святкували весілля, народжувалися і помирали — все, як має бути у стінах, які є чимось більшим, ніж просто помешканням. Це дім, справжній дім, до якого повертаєшся, коли у великому світі за вікном не знаходиться сховку, щоб перебути бурі і незгоди. Мій дім далеко не ідеальний. Його спланував архітектор, який вочевидь прогулював лекції з практичності та базового розуміння, як функціонує життя на щодень: у нас більше коридорів та сходів, аніж того, що в плані називається житлова площа — парадний вхід взагалі виходить на північ, кухня крихітна, та й кімнатки не набагато більші, а до підвалу треба заповзати на пузі крізь крихітний отвір у підлозі під сходами — такі дива гнучкості нам уже не під силу, тому підвал відданий в оренду привидам трилітрових банок з квашеними помідорами, які там зберігаються, мабуть, з часів першого президенства Леоніда Кучми. Та я свій дім, не Кучму, все одно люблю.
Рівно рік тому, 20 січня 2025 року, Дональд Трамп вдруге став президентом США.
Писати про вибори під час триденних вимкнень світла і тепла – викликає доволі сюрреалістичні відчуття. Майже як у жарті про те, як хтось відкладав пів року на Ferrari, але зірвався і витратив усе на снікерс. Втім, ідеї, які пропонують народні депутати для перших повоєнних виборів в Україні – є не менш сюрреалістичними.
Після блискавичного і успішного рейду американських військових на Венесуелу, в результаті якого її невизнанний президент був заарештований і доправлений до США для суду за звинуваченням у злочинах, пов’язаних з організованою наркозлочинністю, думки спостерігачів розділились на тих, хто захоплюється здатністю США проводити такі операції проти диктаторів і тих, хто порівнює ці дії з вторгненням Росії в Україну.