«Вірили, що держава має гарантії збереження їх життя» – 2 роки полону оборонців Азовсталі

16 травня – річниця з початку виходу Маріупольського гарнізону з “Азовсталі”, що тривала до 20 травня включно. Бійці бригади “Азов”, морські піхотинці, прикордонники, нацгвардійці, поліціянти, співробітники СБУ, бійці тероборони та інших силових структур – виконали наказ вищого військово-політичного керівництва держави зберегти життя військовослужбовців. Однак як для захисників, та і їх родин, полон став ще складнішим випробуванням, аніж спротив на “Азовсталі”. Рідним обіцяли збереження життя та здоров’я їх близьких з подальшим поверненням додому в межах обміну. Проте життя та здоров’я багатьох зберегти не вдалось. Тож 16 травня – це також 2 роки, відколи переважна більшість оборонців Маріуполя перебувають у російському полоні.

Таким чином, слова “Врятуйте Маріуполь, врятуйте Азовсталь зараз”, що пролунали зі сцени Євробачення ще у 2022 році, сьогодні продовжують звучати як: “Свободу захисникам Азовсталі”. До другої річниці виходу українських оборонців з “Азовсталі”, Букви відтворюють ключові події оборони Маріуполя, що замкнули коло навколо заводу, пригадують передумови й хронологію потрапляння в полон, те, як було недотримано надані під час виходу гарантії і якими є підсумки дворічної боротьби. Матеріал підготовлено спільно з представницями Спільноти Оленівки (Марія Алєксєєвич, Олександра Мазур, Анна Лобова, Ксенія Прокопенко, Анастасія Гондюл), організацією родин військовослужбовців бригади, що постраждали внаслідок масової страти в Оленівці. Для кожної з них – “Азовсталь” мовив голосом близької людини.

Фото: Дмитро Козацький

Неодноразово родичі захисників й звільнені військовополонені наголошували, що військовий гарнізон Маріуполя міг вийти в перші дні повномасштабної війни, допоки місто не було в повному оточенні. Однак такого наказу не надходило. Тож, виконуючи обов’язок, наші військові прийняли удар російських сил, що значно переважали. Так, саме “Азовсталь” став останнім місцем оборони, з якого вже згодом виходу не було, адже місто оточили росіяни. Тоді ж всі українські військові поступово відходили на територію заводу, відтягаючи на себе сили противника. Як наголошують в Спільноті, якби військові вірили, що полон врятує їхнє життя, можна припустити, що хтось з-поміж 2500 вихідців з “Азовсталі” зробив би це раніше. Однак всі вони гідно виконували наказ.

Кожен день під час оборони Маріуполя – хтось втрачав життя. Однією із найбільш переломних дат називають – прорив окремого угрупування з правого берега на “Азовсталь” в ніч з 14 на 15 квітня.

“Всі ми бачили відео з російського дрона, де просто розносять колону наших військових там, де був постмост. Кількість жертв та поранених були великі, точних цифр нам дотепер невідомо.”, – мовить Анна Лобова.

Наприкінці квітня російські війська завдали удару по шпиталю “Залізяка”, частину приміщення разом з операційною – було зруйновано. Через це умови надання медичної допомоги стали значно критичніше. Бомбардування бункерів тривали й, імовірно, після евакуації цивільного населення, стали більш інтенсивними. Вже 8 травня відбулось пряме влучання в бункер “Магазин 20”, де загинули військові та медики.

Фото з відкритих джерел

“Пам’ятаю, коли мала відбутися евакуація цивільних за результатами перемовин української сторони і за посередництва МКЧХ. Це було 6 травня й росіяни не дотримались режиму припинення вогню. Вже коли наші військові їхали на евакуацію цивільних, росіяни обстріляли евакуаційний автомобіль. Тоді теж загинули наші захисники й деякі отримали поранення. Кожен день оборони Маріуполя був переломним. Тому що з кожним днем росіяни все більше захоплювали місто. З більшою силою знищували все на своєму шляху. Обстрілювали будинки, вбивали цивільних і українських захисників”, – пригадує Марія Алєксєєвич.

Для кожного очевидця подій, завод “Азовсталь” мав різне значення. Хтось на власні очі був свідком його зламу, а для когось мовив його голос – близька людина, яка тоді боронила ці стіни. Понад 80 днів родичі жили в очікуванні на найважливіший “+”. В той самий час в кожному зверненні лунали єдині слова: “Ситуація критична. Велика нестача боєприпасів, зброї, їстівних припасів, води. Медикаментів майже немає. Багато людей потребує негайної медичної допомоги”.

“Останній раз я розмовляла з братом 21 квітня 2022 року. Вже тоді було зрозуміло, що деблокада Маріуполя військовим шляхом неможлива. Ігор казав про те, що ймовірніше за все українському командуванню доведеться йти на перемовини з рашистами. Він відкидав можливість виходу в ворожий полон з “Азовсталі”, казав, що краще підірве себе гранатою”, – пригадує сестра захисника Ксенія Прокопенко. 

Бійці розуміли, що в полоні їх можуть чекати приниження, тортури або навіть смерть. Ксенія припускає, що, зважаючи на це, її брат разом з іншими захисниками не були повідомлені щодо полону. Натомість вони отримали інформацію про “евакуацію” з міжнародними гарантіями збереження життя та здоров’я. А також про те, що це наказ командира. В протилежному випадку – малоймовірно, що бійці вийшли б з “Азовсталі” добровільно.

Чоловік Анастасії Гондюл перебував на “Азовсталі”, бувши пораненим. Коли зв’язок із захисником перервався, Анастасія отримувала фото записок, що були написані ним від руки. 

“Крайня така записка прийшла мені вранці 16 травня 2022 року, саме в цей, перший день виходу у полон, коли також виходив мій чоловік. У записці відчувалось, що він сповнений надією, що все буде добре. Він написав, що вже ходить. Бо після поранення деякий час не вставав. І надав особисті вказівки мені, тобто те, що я мала зробити. Але жодного слова, ні в про “евакуацію”, ні про полон”, – ділиться Анастасія.

Фото з відкритих джерел

У ніч з 16 на 17 травня, Анна Лобова отримала крайню звістку безпосередньо від чоловіка. Повідомлення надійшло з невідомого номеру, проте вона одразу зрозуміла, хто є адресантом.

“Це був текст суто особистого характеру. Ні про те, що завтра він виходить в полон, ні про якісь гарантії – він нічого не писав. Я відправила зворотне повідомлення з питаннями “як він?”. “Що відбувається у них зараз й чи дійсно вони всі виходять в полон?”. Але відповіді не було і повідомлення залишалось не прочитаним. До цього моменту чоловік десь понад тиждень не виходив на зв’язок. Ось таке крайнє спілкування в нас було”, – розповідає Анна.

Дещо раніше звістку від чоловіка отримала Марія Алєксєєвич – це було 13 травня. До цього захисник розповідав, що передає телефон через побратимів, які мають можливість дістатися до зв’язку, щоб відправити повідомлення…

“До цього він декілька днів не виходив на зв’язок, тоді здебільшого він заходив раз на декілька днів в мережу і писав, що кохає мене і що з ним все добре. 13 травня написав, щоб я не хвилювалась, якщо його знову якийсь час не буде довго на зв’язку, просив мене триматися. До цього дня Сергій теж писав це періодично для мене, але тоді я відчула, що він був чимось занепокоєний більше, ніж це було раніше”, – пригадує Марія.

Вихід з “Азовсталі” в полон розпочався 16 травня. Спочатку почали евакуювати важкопоранених бійців з подальшим транспортуванням до лікарні, яка мала бути у Новоазовську. Згідно з інформацією від Спільноти, ті, хто виносив важкопоранених на ношах, згодом були перевезені автобусами до Оленівки. Загалом, процес виходу тривав протягом 5 днів і, як відомо, вище командування покинуло територію заводу 20 травня.

Фото з відкритих джерел

Ввечері, 16 травня, в ефірі “Єдиного марафону” виступила Ганна Маляр, заявивши, що завдяки оборонцям Маріуполя країна отримала критично важливий час, щоб сформувати резерв, перегрупувати сили та отримали допомогу від партнерів. Всі, поставлені командуванням завдання, оборонці Маріуполя виконали у повному обсязі. Також було наголошено, що деблокувати місто неможливо, а найважливіше завдання для України та світу – зберегти життя оборонців Маріуполя. Проте для близьких захисників це означало протилежне.

“Я допускала сценарій повного знищення “Азова” в полоні, бо до цього протягом років бачила велику і нездорову фіксацію росіян на темі цього підрозділу. Українці загалом цікавились “Азовом” значно менше, ніж росіяни. Але росіяни, звичайно, у негативному сенсі вивчали й обговорювали азовський рух. Вбачаючи в “Азові” значну загрозу для себе. З іншого боку, як родичка Азовця, я хотіла вірити, що все буде добре і міжнародні гарантії, про які нам казали, мають значення”, – Олександра Мазур.

“Я добре пам’ятаю всі ті дні боїв за Маріуполь й, знаючи реальну ситуацію не лише з  екранів телевізора, в мене надія була лише на перемовини. В жодну деблокаду я не вірила, це взагалі була патова ситуація. Коли кільце навколо міста стискалося і оборона вже відбувалася на самому заводі. Було зрозуміло, що в кращому випадку їх заберуть в третю країну, а в гіршому – це буде полон”, – Анна Лобова.

Того ж дня, 16 травня, в мережі з’явилося відео з заявою Дениса Прокопенко, де серед іншого він сказав: “Задля збереження життів увесь Маріупольський гарнізон виконує затверджене рішення вищого військового командування та сподівається на підтримку українського народу”.  Президент у своїй заяві акцентував, що завдяки діям українських військових, зокрема ЗСУ, розвідки, перемовної групи, а також МКЧХ та ООН – він має надію, що вдасться зберегти життя нашим військовим. Також наголосив: “Українські Герої, потрібні нам живими. Операція з порятунку оборонців Маріуполя розпочата нашими військовими, розвідниками. Щоб повернути хлопців додому робота продовжиться. Ця робота потребує делікатності і часу”.

Фото з відкритих джерел

“Можливо я дуже наївна, але вірила в диво, вірила в деблокаду, і писала чоловікові, що порятунок обовʼязково буде. Я була впевнена в цьому, і він теж разом зі мною повірив в те, що їх врятують. В те, що буде полон, я навіть і не уявляла подібного. Тому що мій чоловік казав неодноразово, що ніякого полону не буде. А коли урядові особи назвали полон “евакуацією задля збереження життя” я також в це повірила, бо надія вмирає останньою… Я не усвідомлювала, що це полон, і що обіцяні 3-4 місяці перетворяться в роки очікування і боротьби за їх повернення”, – Анастасія Гондюл.

“Я вірила в те, що наша держава дійсно отримала гарантії збереження життя наших героїв та має конкретний план і домовленості щодо повернення українських військових додому. Я не могла уявити, що станеться Оленівка, що оборонці “Азовсталі” будуть роками у ворожому полоні, постійно проживаючи тортури та знущання…”, – Ксенія Прокопенко.

Вже в інтерв’ю, яке вийшло 21 травня 2022 року, Володимир Зеленський заявив, що розблокуванням займатимуться посередники, зокрема західні партнери. Він розповів, що особисто домовлявся з Туреччиною, Швейцарією, Ізраїлем, Францією через стосунки лідерів з Росією, вже тоді, коли стало зрозуміло, що військова деблокада неможлива. Разом з цими країнами посередником нібито виступили представники ООН. Володимир Зеленський додав, що далі все залежатиме від тих, хто брав на себе зобов’язання, згадуючи ООН, МКЧХ, РФ, що всі захисники будуть в безпеці й очікуватимуть на обмін.

“Президент України у своєму вечірньому зверненні в перший день виходу з “Азовсталі” наголошував, що робота з повернення додому захисників Маріуполя буде продовжуватися. Ганна Маляр в той же вечір заявила, що операція з визволення наших захисників буде тривати, поки вони не повернуться на підконтрольну Україні територію, наголошувала, що буде здійснено процедуру обміну. Ірина Верещук в ці дні повідомила, що захисників обміняють на полонених росіян. На початку літа 2022 року президент України також розповідав, що  поверненням захисників “Азовсталі” займається ГУР і наголосив, що вона має дати результат, а єдиний можливий – це повернути наших захисників додому”, – Марія Алєксєєвич.

У Спільноті наголошують, що після теракту в Оленівці, Міжнародний комітет Червоного Хреста спростував твердження Президента України стосовно того, що вони виступали гарантами під час виходу з “Азовсталі”. За їх словами, всі зобов’язання на стороні, яка утримує військовополонених. Крім того, як повідомили Спільноту в офісі МКЧХ, під час поїздки до Женеви, їх представники не були присутні усі дні (16, 17, 18, 19, 20 травня), доки тривав вихід військових з “Азовсталі”.

Фото з відкритих джерел

“Я точно знаю, що мій брат не був зареєстрований МКЧХ, тому що він виходив з “Азовсталі” 16 травня, і саме тоді представників організації не було на території заводу. Тож ми не отримали жодної звістки від нього, не знали, чи вийшов він з “Азовсталі”, не знали, що перебував в Оленівці аж до теракту в ніч з 28 на 29 липня. Знаю як мінімум декілька родин оборонців, які так само не отримали жодної звістки від МКЧХ. Також Омбудсмен з прав людини Дмитро Лубінець заявляв, що військові, які повернулися з полону, свідчать про те, що вони не бачили представників організації під час виходу з заводу”, – Ксенія Прокопенко.

Також, за словами представниць Спільноти, під час однієї із зустрічей з Дмитром Усовим, який займається перемовним процесом щодо обмінів військовополоненими і який також був присутній на перемовному процесі щодо виходу наших бійців з “Азовсталі” – він зазначив, що не має інформації щодо домовленості з іншими країнами. Тож, сьогодні, громадська організація просить надати можливість поїхати з робочим візитом до держав, які, за словами Президента, брали участь в домовленостях, аби, якщо це підтвердиться, просити їхньої допомоги щодо обмінів.

“Щодо домовленостей, гарантів та самого виходу з “Азовсталі”. Ми, в січні цього року, розмовляли на зустрічі з керівником ОП Андрієм Єрмаком, очільником ГУР Кирилом Будановим, та іншими державними органами. Нам казали, що ми, як родини, знаємо дуже мало про всі домовленості і загалом як відбувався вихід з “Азовсталі”. Сказали, що ми не будемо готові почути цю правду. Але ми хочемо знати правду, щоб розуміти, як нам діяти далі. Нам була обіцяна окрема закрита зустріч, з обмеженою кількістю людей, де Андрій Єрмак та Кирило Буданов розкажуть нам правду. Минуло вже понад 4 місяці й про жодні зустрічі з нами наразі не йде мова. Ми направили звернення на Офіс президента, у квітні, з проханням про повторну зустріч, на якій хочемо обговорити всі деталі”, – зазначають у Спільноті.

Важливим у цій боротьбі є постійне нагадування, що оборонці не склали зброю, а виконали наказ. Адже наказ для військового не підлягає обговоренню – це означає, що вони не є зрадниками держави. Всі, хто виходив з “Азовсталі”, складали зброю в присутності представників ГУР. На відео також видно, що там був Дмитро Усов. До того моменту, попри постійні бомбардування та критичність ситуації, ніхто з них не поставив своє життя вище наказу та не вийшов самовільно в полон.

На фото: Дмитро Усов

“Сам факт того, що їм віддали цей наказ, є дуже важливим. Тому що вони не склали зброю добровільно, вони виконали всі накази, які стосувалися оборони Маріуполя. Їм наказали здатися в полон, і це зробив не тільки командир, а саме вище військово-політичне керівництво України. Однак згодом підтвердились найгірші побоювання, коли через два місяці після виходу в полон росіяни стратили понад 50 Азовців і понад 130 скалічили в Оленівці. І, на жаль, зараз реальність така, що ми не знаємо, що очікує далі наших рідних в полоні.”, – констатує Марія Алєксєєвич.

Теракт в Оленівці – це наймасовіше вбивство та скалічення військовополонених за час російсько-української війни. Однак вже відомі інші випадки загибелі в полоні. Згідно зі звітом від Моніторингової місії ООН з прав людини, лише за зимовий період було 12 подібних випадків, під час яких було страчено щонайменше 32 українських захисники, які потрапили в полон. Після цього звіту вже стали публічними інші випадки розстрілів українських військовополонених росіянами, вже навесні.

“Всі ці випадки смертей в полоні і при потраплянні в полон мають бути донесені до міжнародної спільноти в повному обсязі. Щоб організації та лідери інших країн засудили Росію за недотримання Третьої Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Звичайно, що, наприклад, ООН фіксує всі порушення у своїх звітах, але це не призводить абсолютно ні до чого. Росіяни можуть і будуть далі це робити, якщо ми не знайдемо механізм, який міг би цьому протидіяти. До цього треба залучати, на мою думку, якомога більше міжнародних партнерів. Показувати їм всі російські воєнні злочини в буквальному сенсі: всі відео, фото, долучати свідків воєнних злочинів, які стосуються військовополонених”, – Марія Алєксєєвич.

У такий спосіб, за два роки полону росіяни знехтували майже усіма положеннями Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Починаючи з того, що не всіх військових, які вийшли з “Азовсталі”, офіційно підтвердили як військовополонених. Згодом росіяни відвезли їх в колонію, яка була дуже близько до лінії фронту, що також є забороненим. Вони помістили їх в неналежні умови, де захисники не мали можливості добре харчуватися, була відсутня чиста вода, багато бараків були переповненими…

Фото з відкритих джерел

“Також в колонії було багато поранених, в тому числі і мій чоловік, і чи надавали їм медичну допомогу – я маю великі сумніви. Після теракту, наскільки відомо зі слів звільнених, умови утримання тільки погіршились для всіх. Росіяни і далі системно порушують базові права людини і, звісно, норми Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. У мене немає зв’язку з моїм чоловіком вже майже два роки, хоча він має право на це. Росіяни катують наших військових з нелюдською жорстокістю та ненавистю вже два роки. Була велика надія, що їх не покинуть там просто гинути. Але думки про те, що їх покинули, все частіше виникають в моїй голові.”, – ділиться переживаннями Марія Алєксєєвич.

Дотепер в полоні продовжують перебувати бійці різних підрозділів, що боронили “Азовсталь”. Однак, за останній рік обміни бійців саме бригади “Азов” призупинилися. Відомо, що ще у серпні 2022 року Верховний суд РФ визнав український “Азов” терористичною організацією й вже відомо про низку випадків, коли українських військовополонених судять за нібито скоєні злочини. Це дає підстави вважати, що саме “Азов” – є для росіян пріоритетною метою. Підтверджує цей факт і окрема політика російської пропаганди, що намагалась дискредитувати “Азов” ще з 2014 року.

“Про дії росіян для дискредитації “Азова” можна писати працю на багато сторінок. З цього, до речі, й варто починати ознайомлення з цією темою. З її складності. Це велика кількість фейків з чималої кількості каналів комунікації й робота ця велася протягом усього періоду існування “Азова”. Маємо більше працювати в цьому напрямі на іноземну аудиторію, хоча б для того, щоб “Азов” зараз отримував усю необхідну зброю”, – наголошує Олександра Мазур.

Станом на сьогодні, в полоні залишається приблизно 1900 людей, переважна частина з яких, ймовірно, є бійцями “Азова”. Серед них також є прикордонники, бійці Національної гвардії й частина морських піхотинців 36-ї бригади, які також прорвалися на “Азовсталь” у квітні. Кожен з них – історія оборони українського Маріуполя, бої в якому мають важливий вплив на перебіг російсько-української війни. Родичі продовжують закликати світових лідерів, міжнародні спільноти й усіх, чий голос є вагомим, сприяти поверненню українських захисників із російського полону.