25 лютого народилася Леся Українка: життєвий та творчий шлях поетеси

Джерело: Букви

25 лютого в Україні відзначають 153 роки від дня народження письменниці Лесі Українки.

Біографія поетеси

Справжнє ім’я Лесі Українки – Лариса Петрівна Косач-Квітка. Вона народилася 25 лютого 1871 року в родині дворян у Новограді-Волинському (нині Звягель) Житомирської області. Її мамою була письменниця Олена Пчілка, а батьком – дворянин та меценат Петро Косач.

Косачі були освіченими людьми, цікавилися літературою та мистецтвом, тому часто організовували вдома творчі вечори та концерти. У дитинстві Леся часто переїжджала з сім’єю в різні міста і вчилася у приватних вчителів. Свій перший вірш “Надія” написала в 9 років, коли її тітку заслали до Сибіру.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Дитячі роки майбутньої письменниці проходили у творчому середовищі. Дуже близьким другом родини Косачів був вчений Михайло Драгоманов та його родина, а Леся також брала уроки фортепіано у дружини Миколи Лисенка. Також дівчинка вивчала грецьку, французьку, німецьку мови та латину, вчилася вишивати та малювати, багато писала та читала.

У 1881 році у віці 10 років Леся захворіла після купання на Водохрещу. У неї розвинувся туберкульоз і почалися болі в руках та ногах. Після цього поетеса до кінця життя боролася з постійними недугами.

У 1883 році у Лесі діагностували туберкульоз кісток та видалили частину кісток у лівій руці. З цього віку вона почала ще більше поринула у письменницьку діяльність.

1884 року Лариса Косач взяла собі псевдонім Леся Українка та вперше опублікувала свої вірші у львівському журналі “Зоря”.

З 20 років вона багато подорожувала та знайомилася з відомими письменниками. Через багаторічну хворобу Лесі доводилося регулярно виїжджати на курортне лікування до різних країн. Попри слабке здоров’я, Леся мала жагу до життя та наснагу до творчості, що простежується в низці її віршів.

Contra spem spero! (лат. Без надії сподіваюсь!)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей –

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

1897 року під час лікування в Ялті Леся Українка познайомилася зі смертельно хворим молодим політиком Сергієм Мержинським. Його часто називають першим коханим Лесі, хоча сама поетеса називала їхні стосунки дружбою. У 1901 році Сергій помер на руках у Лесі, а вона присвятила йому драму “Одержима”, написану за одну ніч біля ліжка хворого.

У 1898 році Лариса познайомилася з молодим фольклористом Климентом Квіткою, студентом КНУ. Знайомство переросло у кохання, і в 1907 році пара одружилася. У шлюбі Леся та Климент разом складали збірку фольклору, їздили до етнографічних експедицій.

Ще однією важливою людиною для Лесі Українки була письменниця Ольга Кобилянська. Вони познайомилися у 1899 році і стали найкращими подругами.

Останні роки життя поетеса важко хворіла, але при цьому багато писала. Померла Леся Українка у віці 42 років у 1913 році в Грузії, де лікувалася. Її чоловік Климент після смерті дружини видав збірку українських народних пісень, виконаних голосом Лесі.

Цікаві факти про Лесю Українку

У дитинстві Леся була найбільш близька зі старшим братом Михайлом. У них навіть було спільне ім’я, яким їх називали в родинному колі – “Мишолосіє”.
Леся почала читати дуже рано – у 4 роки, а в дев’ятирічному віці написала свій перший вірш.
Леся не ходила до школи, бо її мати не хотіла російського впливу на свою доньку. Її освітою опікувалися родичі і приватні педагоги.
Леся Українка вміла грати на фортепіано. Спочатку її навчала тітка Олена, а потім дружина Миколи Лисенка – піаністка Ольга Липська.
У 19 років письменниця написала перший підручник про історію східних народів українською мовою. Михайло Драгоманов допомагав їй у створенні “Стародавньої історії східних народів”. Зокрема він давав їй методичні рекомендації, надсилав праці із цієї теми німецьких і французьких авторів.
Леся Українка перекладала твори Байрона, Шекспіра, Міцкевича, Гюго, Гейне, Гомера.
Мисткиня добре малювала. Вона любила зображувати море. Відомо, що збереглася лише одна її картина – “Мати й дитина”.
Поетеса висловлювалася щодо росіян. Вона вважала, що “братні народи” є “просто сусідам”, які не мають спільних інтересів і їхнє майбутнє – жити окремо.
Іван Франко називав Лесю “єдиним мужчиною в нашому письменстві”.
Похорон письменниці проходив під наглядом жандармів. Влада боялася, що ця подія перетвориться на український мітинг. Людей було так багато, що довелося зупинити рух трамваїв. Труну Лесі Українки несли 6 жінок: її подруги та відомі українські діячки.

116 років з дня народження ікони фемінізму: біографія та цитати Симони де Бовуар.