35 років тому стратили Івана Гончарука – вояка УПА та члена ОУН

Джерело: Букви

Рівно 35 років тому – 12 липня 1989 року – було страчено Івана Савича Гончарука – українського військовика, вояка УПА, члена ОУН, учасника боротьби за відновлення незалежности України. Він став останнім вояком УПА, якого стратив радянський режим.

Іван Гончарку народився 22 червня 1925 року на Волині, у селі Грудки Камінь-Каширського району (на той час – Каширський повіт, Поліське воєводство, Польська республіка).

Іван був наймолодшою дитиною у родині. Окрім нього в сім’ї було ще двоє синів та донька. Коли Івану було три роки, помер його батько Сава Гончарку. Відтак його матір Марія сама виховувала всіх дітей.

Освіту здобув у місцевій польській 6-річній школі. У 1939 році, коли почалась радянська окупація, почав навчатись на курсах слюсарів при Ковельському залізничному депо. У 1944 році був змушений припинити навчання та повернутись додому, щоб допомагати матері.

У червні 1941 року, у перші дні нападу Німеччини на СРСР, село Грудки окупували нацисти. Іван у цей час був вдома, а два його брати – Ієв та Яків – воювали з нацистами, хоча й у лавах різних армій: Ієв у складі Червоної армії, а Яків – у лавах УПА.

Коли у 1944 році село знову окупував радянський режим, місцевих почали мобілізувати до Червоної армії. На той час 19-річний Іван Гончарук не хотів цього, тому переховувався на хуторі у сестри.

Однак коли йому запропонували приєднатись до повстанців – він погодився. Приєднався до УПА у липні 1944 року, отримав позивний “Лісовий”.

У грудні 1945 року потрапив до рук НКВС і вже наступного року його, разом з шістьма побратимами по УПА. судили за кількома звинуваченнями – ухилення від служби у Червоній армії, участь в УПА та бої з НКВС, збір продуктів у місцевих для УПА та причетність до вбивства Горпини Турковець (Горпина разом з чоловіком Юрієм “доносили” на односельців, які допомагали УПА їжею – ред.).

Спершу Гончарука засудили до смертної кари, та згодом змінили покарання на 20 років каторжних робіт та 5 років заслання на Колимі.

Звільнили Івана Гончарука з-під варти у 1956 році, після смерті Йосипа Сталіна, як засудженого за політичні злочини. Повернутись до України він не міг, відтак залишився жити у Магаданській області, де одружився з українкою Ганною Проценко. У шлюбі народилось двоє дітей.

Лише у 1975 році подружжю Гончаруків дали дозвіл на переїзд на Слобожанщину поблизу Харкова. Після переселення подружжя часто їздило на Волинь.

Там же, на рідній для Гончарука Волині, у 1986 році місцеве КДБ почало нову справу проти нього за тими ж звинуваченнями – участь в УПА.

Архівно-кримінальна справа № 13017 зі обвинувачення Гончарука розпочата 29 червня і завершена 17 вересня 1987 року. А до того часу протягом 9 місяців йшло “провадження справи”.

10 червня 1987 року майор КДБ В. М. Приступа склав постанову про притягнення як обвинуваченого Івана Гончарука.Головне обвинувачення у цьому документі:

“…перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української РСР і встановлення на її території буржуазного ладу”.

Звинувачення Гончарукові висунули надумані, адже німців на той час (1945 рік) на Волині вже не було і про жодну співпрацю не могло бути й мови.

До Івана Гончарука застосували статті 56 та 64 КК УРСР із застосуванням Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 року, у якому мовиться про покарання нацистських злочинців без терміну давності.

Окрім цього, була застосована Постанова Президії Верховної Ради СРСР від 3 вересня 1965 року, що дозволяла смертну кару до осіб, які “проводили активну карательську діяльність, брали особисту участь у вбивствах радянських людей”, тобто радянської окупаційної адміністрації та НКВД, хоча пряма участь у вбивствах Гончаруком залишилась недоведеною.

24 червня 1987 року президія Волинського обласного суду скасувала вирок Івану Гончаруку від 28 березня 1946 року і через 5 днів він був заарештований. Допити проводились в Готвальді, Луцьку, по 8 годин на день. Під час слідства було вчинено тиск на родину, зустрітися з членами котрої дозволяли через три дні.

Відкритий судовий процес відбувся в місті Камінь-Каширський і тривав від 12 до 16 жовтня 1987 року. Одночасно КДБ організувало сходи сіл, котрі вимагали засудження та розстрілу Гончарука. Вирок суду був передбачуваним — смертна кара. Обвинувачений так і не визнав провини щодо катувань та вбивств, касаційні скарги адвоката та обвинуваченого не досягли бажаного результату.

Постанову Президії Верховної Ради Української РСР від 19 квітня 1988 року, з текстом “Відхилити клопотання про помилування І.Гончарука”, у Києві підписала голова Президії Верховної ради УРСР Валентина Шевченко.

29 червня 1989 року арештували майно сім’ї Гончаруків: описано будинок площею 77,7 м², арештовані грошові вклади.

Івана Гончарука розстріляли 12 липня 1989 року в Києві. Місце поховання невідоме.

Рішенням Національної комісії з реабілітації від 29 квітня 2021 року був реабілітований.

Варто зауважити, що суддя Борис Плахтій, який і виніс смертний вирок Івану Савичу, у 2021 році домігся підвищення пенсії до понад 202 тисяч гривень на місяць.

• 13 травня 2024 року – 91 рік з дня самогубства українського прозаїка, поета і публіциста Миколи Хвильового. Його смерть дотепер залишається предметом обговорення для літературознавців і широкої громадськості.