Під час контрнаступу ЗСУ командування дозволяє українським військовим звільняти рідні міста від російської окупації – NYT

Джерело: The New York Times

Під час українського контрнаступу командування дозволяє військовим звільняти рідні міста від окупантів. На думку командирів, набагато краще, коли у бригаді є бійці, які добре знають місцевість.

Мета для одного рядового, який бере участь у контрнаступі України проти Росії, проста: це будинок біля пляжу завалений квітами та ігрова кімната завалена іграшками.

Військова стратегія України – перерізати лінії постачання російським армійцям, однак військовий Євген просто хоче знову побачити свій дім у портовому місті Бердянськ.

“Найбільше сумую за морем”, — сказав він, коли його підрозділ стояв у прифронтовому селищі Таврійське.

Як правило, військові йдуть туди, куди їх відправлять, але українська армія робить виняток: ті, кому довелось виїхати з рідних міст після російського вторгнення минулого року, можуть попросити взяти участь у їх звільненні.

Тому в рядах солдатів, які воюють у контрнаступі, що почався на півдні України, є солдати з особливою мотивацією. Вони родом із сіл і міст регіону, знають його близько, іноді мають родину та друзів по інший бік лінії фронту.

“Набагато краще, щоб у бригаді були люди, які знають місцевість, щоб командири дозволяли воювати в напрямку дому”, – сказав підполковник на ім’я Дмитро, який, як і інші військові, назвав лише своє ім’я.

Полковник Дмитро є заступником командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, а його родина досі перебуває в окупованому місті на Херсонщині.

“Я хочу побачити своїх батьків. Чим швидше, тим краще”, — сказав він.

В інтерв’ю низка солдатів, чиї будинки знаходяться перед окопами, у яких вони зараз воюють, сказали, що хочуть пішки повернутися до міст, з яких вони колись втекли, цього разу в уніформі, зі зброєю в руках.

Але спочатку вони повинні пройти через сильно укріплені російські оборонні лінії.

“Якщо мені знадобиться п’ять років, щоб побачити свій дім, то добре, я нікуди не поспішаю”, – сказав Євген, який був приблизно за 160 км від нього.

Він із родиною був у Києві, коли почалось повномасштабне вторгнення РФ. Євген з родиною почергово жили то у Києві, то у Бердянську, однак планували переїхати саме до портового міста.

Тепер він прямує туди солдатом, тому йому допомагає близьке знайомство з місцевістю.

“Я тут відчуваю енергетику ґрунту і знаю кожен кущик на цьому фронті. Я можу приймати рішення швидше, тому що знаю всі річки. Які влітку висихають, а які ні”, – сказав рядовий Євгеній.

Військові з окупованих міст розуміють, що ціна звільнення може бути дуже високою. Рядовий Євген, який допомагає керувати артилерійськими ударами, сказав, що зробить усе можливе, щоб повернути своє місто.

“Якщо потрібно, я б обстріляв свій дім”, — сказав він.

У будь-якому випадку, пожартував він, його не влаштовувала рожево-помаранчева фарба, яку обрала для кімнат його дружина. Тепер у них може бути шанс переглянути цей вибір декорування.

Військові дії з РФ почалися в частині східної України за роки до повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, і українці, які брали участь у цих попередніх боях, сказали, що залишатися в окупованих містах не можна.

“У кращому випадку я сидів би в підвалі. У гіршому випадку вони б мене вбили”, — сказав Владислав, 28-річний фермер, який покинув своє село в Запорізькій області в перші дні вторгнення.

Після повторного призову Владислав, сержант, попросив брати участь у бою, щоб повернути своє село, яке тепер знаходиться приблизно за 50 км перед його позицією на передовій.

“Я сумую за стінами, за всім, заради чого працював. Я сумую за маминою їжею. Вона готує вареники з картоплею та капустою. І я хочу повернутися додому таким чином (у формі – ред.)”, — сказав він.

Деякі військові говорили про помсту українцям на окупованих територіях, які підтримали Росію у цій війні.

“Спочатку я піду і поб’ю друзів, які зрадили свою країну”, – сказав Євген.

Ще один військовий, 23-річний Олександр, із Бахмута, сказав, що для всіх, хто воює, важливо зберегти імідж того, як колись виглядали їхні будинки.

“Просто згадайте, як добре вам було у вашому місті. Запам’ятайте це почуття, яке вони відібрали у вас”, — сказав він.

Місто Маріуполь теж важко впізнати зараз після важких російських бомбардувань цивільних територій.

Один тамтешній хірург, 43-річний Леонід, сказав, що щодня допомагав пораненим у своїй лікарні, поки її не обстріляли російські війська. Тоді він розповідав, як ішов через російське оточення все ще в білому, забризканому кров’ю медичному халаті.

Вийшовши з окупованої території, вступив до 36-ї бригади морської піхоти військовим лікарем і попросився на фронт під рідне місто.

“Я завжди уявляю, що буду їхати в Маріуполь у формі і зі зброєю. Моя родина побачить, що я боровся за них весь цей час”, — сказав він.

• Перед початком контрнаступу до України надійшло менш як 15% від всього саперного та інженерного обладнання, на яке був запит до партнерів. Це уповільнює просування воїнів ЗСУ, оскільки території перед ворожими укріпленнями щільно заміновані.
• 18 липня голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі заявив, що український контрнаступ “далекий від провалу” попри те, що військові просуваються повільніше, ніж очікувалося.