Указ Зеленського про заборону переговорів з Путіним не забороняє переговорів з Путіним
Три роки тому Володимир Зеленський підписав указ про неможливість перемовин з Володимиром Путіним. Два дні тому – заявив про готовність провести особисті перемовини з ним. Виникає питання – що ж робити з тим указом? Адже російська пропаганда вже неодноразово на нього посилалась, як на ознаку “недоговороздатності” України.
Джерело: Центр дослідження законодавства України.
Передусім варто зауважити, що той самий указ президента України – № 679/2022, був виданий на основі рішення РНБО, оскільки, згідно з профільним законом, саме укази президента вводять в дію рішення РНБО (ч. 3 ст. 10 ЗУ “Про Раду національної безпеки і оборони України”). Без указу рішення РНБО залишається лише протокольним документом про те, що її принаймні 2/3 її членів дійшли згоди щодо чогось.
Варто зробити невеликий відступ і нагадати, що практика підміни власних рішень колегіальними стане чи не ключовою ознакою політичної епохи Володимира Зеленського. Такий механізм виявився дуже зручним для президента, який, водночас:
1) прагне уникнути особистої відповідальності за будь-які рішення;
2) має законне право призначити до складу РНБО стільки і таких членів, щоб завжди отримувати передбачуваний результат голосувань (ч. 1, 3 ст. 6 ЗУ “Про РНБО”).
Відтак, у вересні 2022 року РНБО вирішила:
- Констатувати неможливість проведення переговорів з Президентом Російської Федерації В.Путіним.
- Схвалити текст звернення до НАТО (цей текст так і не долучили до рішення, яким його було схвалено).
- Доручити Кабміну підготувати пропозиції щодо багаторівневої системи гарантування безпеки на основі багатосторонніх і двосторонніх угод (так звані безпекові угоди, яких підписали більше десятка, але жодна з них не містить жодних гарантій безпеки).
- Доручити Кабміну забезпечити збільшення постачання військово-технічної допомоги Україні.
- Рекомендувати Верховній Раді ухвалити законопроєкти для посилення санкційного та іншого тиску на РФ.
В той же день, 30 вересня 2022 року це рішення РНБО було введене в дію указом президента України № 679/2022, який складався з трьох пунктів – про введення рішення РНБО в дію та двох технічних, про контроль за його виконанням і негайне набрання чинності.
Як бачимо, попри популярну думку – ані рішення РНБО, ані указ президента переговори не забороняє – ці документи лише констатують неможливість їхнього проведення на день підписання указу. Власне, на той час і підготовки до перемовин не було, адже “стамбульські зустрічі” членів команди Зеленського з росіянами закінчились ще в березні 2022 року і без будь-якого указу. Ба більше, якщо в переговорах не бере участі особисто Путін – то згаданий указ Зеленського взагалі втрачає будь-який сенс, адже щодо інших представників РФ навіть про констатацію неможливості ведення перемовин не йдеться.
Варто зауважити й те, що всупереч коментарям членів команди та самого президента, указ Зеленського №679/2022 не забороняє перемовин з Путіним не лише президенту, а й будь-якому іншому представнику України. З яких причин в Офісі президента вирішили інакше – сказати складно, адже жодного слова про те, що комусь не можна вести перемовини з Путіним в указі немає. Інша справа, що й охочих теж немає.
Чи дійсно такі переговори були неможливими й тим паче недоцільними тоді, в кінці вересня 2022 року, коли наступ російських військ був зупинений, ЗСУ прорвали російську оборону на Харківщині, захопили значні трофеї, звільнили велику частину окупованої території на півночі України та загрожували окупаційним військам на півдні та в Херсоні – хай визначають дипломати, військові експерти та історики.
В травні 2025 року ситуація виглядає інакше – російські війська хоч і повільно, але просуваються вглиб території України, а російська влада переконана в успішності стратегії виснаження українського фронту і тилу, як воєнними, так і гібридними способами. Проте, з формального боку і станом на травень 2025, жодних реальних заборон на перемовини з президентом РФ Путіним для президента України, чи будь-яких інших представників України – не існує, і не існувало всі ці 3 роки. Єдине значення, яке має спірний указ президента України у 2025 році – є суто “протокольним” та стосується ситуації станом на 30 вересня 2022 року.
Що ж до реального аспекту ситуації, що склалася, то маємо неабияку двозначність. З одного боку, росіяни всіляко ухиляються від будь-яких дій, які можуть призвести до реального, а не формального припинення вогню на довгостроковий період.
Така поведінка з їхнього боку є логічною тому, що які б труднощі не відчувала Росія через продовження війни, у разі її призупинення ці труднощі стануть кратно більшими. Як у випадку поновлення бойових дій після відносно тривалого перемир’я, так і через економічні та соціальні наслідки зупинки воєнної машини, яка є локомотивом економічної та соціальної стабільності в Росії впродовж останніх років.
Саме тому пропозицію Володимира Зеленського про прямі особисті переговори з Путіним можна вважати єдиним вдалим його вчинком (на цей час) у всій цій історії. Адже судячи з того інформаційного хаосу, який виник в Росії після заяви президента України та заяв прессекретаря Путіна про те, що той визначить склад російської делегації “коли вважатиме за потрібне” (тоді як до призначеної Путіним дати переговорів залишилось 2 дні) – росіяни не очікували нічого подібного та усвідомлюють, що обидва варіанти для них є поганими.
Не приїхати – означає розлютити Трампа. Та й в самій Росії може бути сприйнятим як поведінка…”не по-пацанськи”, що у світогляді Путіна і російського суспільства є ще гіршим результатом. Особливо для того, хто прийшов до влади на обіцянках “мочить в сортире” терористів, сам призначив перемовини і в останній момент не з’явився. Щоправда, у світогляді росіян це компенсується тим, що Україну там сприймають як “бунтівний регіон”, а не окрему державу.
Варто зазначити, що завдання Путіну ускладнив Трамп, заявивши, що “може” особисто долучитися до перемовин у Стамбулі. Втрачати таку можливість Путіну не можна в жодному випадку.
Приїхати – означає визнати, що за три з половиною роки “СВО” нічого досягнути не вдалось і тепер доводиться домовлятись про її закінчення. І навіть не з “Вашингтоном”, а з “київським режимом”, який уже давно мав бути “денацифікованим” і “демілітаризованим”. Для Путіна це ситуація, яку Редьярд Кіплінг лаконічно описав словами “Акела промахнувся”, адже чимало впливових людей в Росії дуже багато втратили через путінську авантюру з “Києвом за три дні”.
Для України, попри явне сум’яття росіян, ситуація також не є безумовно виграшною. Адже відмова брати участь у перемовинах, якщо приїде призначена Путіним делегація (умовно, голова МЗС РФ Лавров та помічник президента РФ Ушаков) також буде розцінена Трампом як небажання саме України закінчувати війну.
Водночас переговори в форматі “президент України – міністр закордонних справ та помічник президента РФ” стануть не лише дипломатичним ляпасом, через різні рівні представництва, а й зіграють на руку стратегії Путіна – тягнути час не роблячи нічого реального. В умовах відсутності гарантій подальшої воєнної та економічної допомоги США (навіть з угодою про надра), такий шлях є дуже ризикованим для України.
Раптове звернення Михайла Федорова напередодні голосування за його наступника в МО викликало очікуваний ажіотаж – адже він перший з владної команди, хто прямо закликав до проведення виборів під час війни, критикуючи систему управління державою – яку ж сам 7 років допомагав створювати. І цим дещо нагадав ще одного напівміфічного персонажа української політики – народного улюбленця та “реального” кандидата на виборах 2019 року, Василя Голобородька.
Нова хвиля обговорень інтерв’ю Олі Полякової Раміні Есхакзай вкотре оголила прірву між привілейованим прошарком українського шоубізнесу та реаліями війни. Заява співачки про те, що Україна нібито перетворилася на “концтабір”, а вона сама стала жертвою “хейту”, викликала закономірне обурення.
У далекому 2017-му співак Дорн дав інтерв’ю «хорошому русскому» Дудю. Дорн назвав війну Росії проти України «ссорой двух братьев». Та додав «младшие братья сказали “нет” всему от старшего брата, “хотим все свое”». Молодшими братами Дорн назвав українців – типовий меншовартісний світогляд, який десятиріччями Росія нав’язувала українцям. Це вже було після анексії Росією Криму та початку війни на Донбасі.
Раптова відставка уряду, яка пішла не за планом, протести реакція на спробу відставкою уряду замаскувати усунення популярного міністра, заміна головнокомандувача як спроба “домовитись посередині” з громадянським суспільством і нарешті відкликання посла зі США з негайним врученням їй підозри – в будь-який інший час такий вир подій міг би викликати припущення про те, що у владі триває серйозна криза, яка перекроїть політичний ландшафт України на наступні роки.
10 липня Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив Петрові Порошенку в позові про скасування указу про накладення санкцій. Для багатьох це було очікувано – зокрема через політизованість справи і можливі наслідки для суддів від скасування указу Володимира Зеленського проти людини, яку він досі бачить своїм головним опонентом, наче вони обидва досі на стадіоні у 2019 році. Тим більшим сюрпризом став унікальний розкол між суддями.