На окупованих територіях кожна дитина може стати потерпілою та врешті стає такою – інтерв’ю з представницею Офісу Генерального прокурора про розслідування злочинів, пов’язаних з дітьми

З перших днів повномасштабної війни стало зрозуміло, що написи «діти» на евакуаційних авто та укриттях – не зупинять окупантів. Бо справжнє обличчя Росії та її громадян свідчить про свідоме і системне порушення базових прав неповнолітніх українців та вчинення злочинів проти них. Дітей розлучають із батьками, депортують, вони зазнають русифікації та насильства. Поширеними є свідчення про підготовку до усиновлення за наявності батьків чи інших родичів в Україні. Подібні дії супроводжуються показовими виправданнями та гучними заявами росіян про “порятунок” та евакуацію дітей із зони бойових дій.

Станом на сьогодні, найбільш масштабним злочином проти дітей, який чинить Росія в Україні, є примусове переміщення та депортація українських дітей. Проте також зафіксовано інші серйозні порушення прав дітей в умовах війни: вербування та використання їх у власних інтересах, викрадення, вбивства, каліцтва, зґвалтування чи інші форми сексуального насильства, напади на школи та лікарні, відмова в гуманітарному доступі. Тож, першочергове завдання – забезпечити відповідальність за скоєння цих злочинів не лише на рівні конкретних виконавців, а й тих, хто віддавав накази. 

Про умови, в яких опинилися діти під час війни, і які безпосередньо посягають на їх безпеку, а також щодо подальшого перебігу процесу, що передбачає розслідування злочинів і шляхи встановлення справедливого правосуддя – в інтерв’ю для “Букв” розповіла Юлія Усенко – начальниця Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора.

Фото: особистий архів Юлії

Фото: особистий архів Юлії

– Станом на сьогодні, якими є орієнтовні цифри щодо постраждалих внаслідок російської агресії дітей? Запитів щодо яких випадків та наслідків – найбільше? Які фактори впливають на статистику, якщо говорити про регіони, вік, сімейний стан, умови, в яких дитина постраждала? 

– З початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, внаслідок збройних нападів Збройних сил Російської Федерації постраждало 1589 дітей, з них – 499 дітей загинули, 1090 дітей поранено (зазнали різного ступеня тяжкості ушкоджень). Крім того, правоохоронці розслідують інші воєнні злочини російських військових, зокрема 13 фактів сексуального насильства стосовно 13 дітей, використання 5 дітей у збройних конфліктах, позбавлення волі та/або викрадення 39 дітей.

Воєнні злочини щодо дітей російськими військовими вчиняються безвідносно віку, сімейного становища тощо. На окупованих територіях кожна дитина може стати потерпілою та врешті стає такою. Аналізуючи політику окупантів, діти втрачають право на індивідуальність, право на освіту в тих умовах, які існували до окупації, та можуть стати потерпілими від катування, викрадення, депортації чи сексуального насильства, можуть бути вбитими чи скаліченими від рук окупантів.  

– Які дії агресора щодо дітей можна впевнено вважати елементом злочину геноциду відносно українців? Які випадки посягання на безпеку дітей є найбільш промовистим проявом геноциду; що має бути першочергово розглянуто на міжнародному суді?

– Злочин геноциду є складним у доведенні та водночас найтяжчим міжнародним злочином. Крім того, теорія цього злочину є дещо ширшою від юридичної конструкції, яка знайшла своє відображення у Конвенції про запобігання злочину геноциду й покарання за нього, Римському Статуті і національному законодавстві. Примусова передача дітей з однієї людської групи в іншу – є одним із елементів злочину геноциду. На сьогодні ми розглядаємо факти примусового переміщення та/або депортацію українських дітей з подальшою повною асиміляцією в російську групу, що супроводжується зміною громадянства, влаштуванням під опіку, усиновленням українських дітей російськими громадянами тощо як один із елементів злочину геноциду українців.  

Щодо питання першочерговості розгляду в МКС – немає однозначної відповіді. Всі звірства, які вчиняють представники країни-агресора в Україні, заслуговують на розгляд в Гаазі. Але, як юрист, я розумію, що при визначенні справи, яку розслідує та розглядає МКС, має бути дотримання принципу комплементарності. Простими словами – МКС є там, де ми не можемо (дія дипломатичних імунітетів) або не хочемо (цей варіант – не для українців). Органи прокуратури співпрацюють і будуть робити усе можливе, щоб слідчим та прокурорам МКС сприяти у роботі в Україні. Одним із результатів співпраці є видача Міжнародним кримінальним судом ордерів на арешт за причетність до депортації українських дітей президента РФ та уповноваженої президента РФ у справах дітей. 

Ми як ніхто зацікавлені в якнайшвидшому та якісному розслідуванні з метою притягнення до відповідальності всіх причетних до вчинення міжнародних злочинів в Україні, особливо щодо українських дітей.

– Зважаючи на статистику, яка демонструє кількість дітей, що стали сиротами від початку повномасштабної війни, наскільки хитким є їхнє становище, якщо говорити про ймовірність досягнути правосуддя? 

– Безумовно, сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, є особливо вразливими. У кримінальних провадженнях за участі такої категорії дітей є дуже важливим забезпечення кваліфікованої правової допомоги, участі служб у справах дітей з метою оцінки потреб дитини, необхідності у проведенні соціально-психологічної роботи та соціального супроводу. Дружні до дитини підходи під час здійснення кримінального провадження мають застосовуватись незалежно від соціального статусу дитини.

– Говорячи про практику депортації дітей, взяття їх у цивільний полон, чи є верифіковані випадки, які вже передано на подальший розгляд? Що є головним викликом та блокувальним фактором у таких справах?

– На сьогоднішній день до ДП «Інститут розбудови миру» надійшла інформація щодо понад 19 тисяч дітей, які могли бути примусово переміщенні та/або депортовані з Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонська та Харківської областей, яка є предметом перевірки правоохоронцями в межах кримінального провадження. Мова йде про території, які були або залишаються тимчасово окупованими РФ. 

Українських дітей переміщають і на непідконтрольну територію, і на територію РФ, часто – спочатку на непідконтрольну Україні територію, а в подальшому – до РФ. Ці процеси – дуже динамічні, тому складність чіткого обліку таких фактів очевидна. Країна-агресор не надає жодних даних – ні безпосередньо, ні через міжнародні організації чи треті країни – про дітей, яких вони депортували з України, називаючи це “евакуацією”. За відсутності доступу до території ми позбавлені можливості такого обліку, на відміну від РФ, під контролем яких знаходяться наші діти. 

– Як працює прокуратура з дітьми, що постраждали від воєнних злочинів? Нещодавно стартував пілотний проєкт з імплементації міжнародних стандартів Правосуддя, дружнього до дитини — яке основне завдання в рамках проєкту саме прокуратури? На чому сконцентровано основний фокус уваги? 

– Основне завдання пілотного проєкту – адаптувати кримінальний процес для участі в ньому дітей, не допускати повторної травматизації дітей під час проведення з ними слідчих та процесуальних дій, надати можливість пройти фахову реабілітацію та ресоціалізацію. Чому прокурор? Прокурор безпосередньо керує процесом розслідування, здійснює контроль за додержанням розумних строків, законністю слідчих дій та надає оцінку доказам. В проєкті ми заклали роль прокурора у дотриманні інтересів дітей під час розслідування і це є головним завданням усіх фахівців, які працюють з дитиною. Дитина, її інтереси мають бути в центрі роботи кожного фахівця.

Воєнні злочини є особливою категорією злочинів. До прикладу, робота з дітьми, які постраждали внаслідок примусового переміщення та/або депортації, наразі може слугувати прикладом застосування дружніх підходів. Ця категорія проваджень зараз сконцентрована в центральних апаратах Служби Безпеки України та Офісу Генерального прокурора. Офіс Омбудсмена організував роботу дитячого простору – Центру захисту дітей. Роботу Центру влаштовано таким чином, що там надається вся необхідна підтримка: гуманітарна, соціально-психологічна, та разом з тим є спеціально обладнане приміщення для опитування з технічною можливістю відеофіксації свідчень дитини. Тобто, в одному місці дитина отримує всю необхідну підтримку, допомогу та одночасно фіксацію свідчень за принципом “один раз”. Звичайно, таких Центрів немає в регіонах, але можливість мінімізувати кількість слідчих та процесуальних дій залежить від фаховості слідчих та прокурорів, а підтримка та реабілітація дітей – від соціальної сфери. Крім того, у кожній області є спеціально облаштовані приміщення для допиту дітей за методикою “Зелена кімната” та в шести областях функціонують Центри для дітей за моделлю “Барнахуз”.

– Як сьогодні розслідують злочини, пов’язані з дітьми? Яким чином здійснюється процедура, що передбачає наявність доказів? Адже розуміємо, що для цього необхідні й свідчення, а для дітей ділитися пережитим може бути додатковою травмою.

– Як вже зазначила, кримінальний процес не адаптовано для дітей, саме тому фокус політики захисту дітей, у тому числі кримінально-правової, зосереджений на тому, щоб діти, які потрапляють в кримінальний процес, не зазнавали повторної віктимізації. Якщо дитина, наприклад, постраждала від сексуального насильства, то неодноразові допити, інші процесуальні дії, експертизи та ще тривалі, роками судові засідання – змушують переживати ту травму, якої дитина зазнала. Як наслідок, щоразу відбувається повторна віктимізація, що негативно позначається на розвитку дитини.

– Яким чином кримінальний процес адаптовано до потреб дітей, що сприяє їх подальшій реінтеграції та безпечній реабілітації? Відстоювання яких стандартів є першочерговим?

– Наразі кримінальний процес, який імперативно регламентується кримінальним процесуальним кодексом, не можна вважати адаптивним для дітей, особливо для тих, які є потерпілими від злочинів. Де-факто, з дітьми поводяться як із дорослими, а це є недопустимим не лише з огляду на міжнародні стандарти, але й з урахуванням базового розуміння дитячої психології. Діти можуть зазнати повторної травматизації під час неодноразової участі в слідчих та процесуальних діях, а у подальшому – в суді. Важливим елементом у роботі з дітьми, що потрапляють у кримінальний процес, є її реабілітація та ресоціалізація. Важливо думати в першу чергу про дитину, її потреби, інтереси, як їй допомогти, щоб суворий процес остаточно не загубив дитину в її негативному досвіді чи отриманій травмі.

– Власне, якими є основні стандарти в роботі з дітьми, щоб мінімізувати негативний вплив на вже завдану травму, що може виникнути під час участі в слідчих та процесуальних діях?

– Основними стандартами в роботі з дітьми є: поважати дитину – враховувати її думки та інтереси, розʼяснювати права; не лише розслідувати, а й надавати допомогу, залучати до проведення слідчих та процесуальних дій дитячого психолога. Уникати повторної травматизації, тобто обмежити кількість слідчих дій за участі дитини, створити комфортні умови. Давати шанс дітям, які помилилися, порушили закон. Підвищувати компетентність фахівців, які працюють з дітьми в кримінальному процесі.