«Був вірним Азову і на війні, і в цивільному житті»: історія воїна на позивний «Котус»

Олександр Вікторович Махотенко мав позивний “Котус”. Він народився в Маріуполі, там же зустрів початок повномасштабного вторгнення. До повномасштабної війни Олександр працював на різних роботах: у “Сільпо”, де й познайомився з майбутньою дружиною Анастасією, та електромонтером на “Азовсталі”. У 2021 році працював у Чехії, згодом пара планувала поїздку до Польщі, щоб накопичити кошти на майбутнє життя. Проте з початком повномасштабного вторгнення Олександр разом із дружиною переїхали до Харкова.

“Для мене він був неймовірно турботливим сином і дуже доброю людиною. З великою любов’ю та повагою ставився до мене, сестри, своїх племінників і племінниці. У нашій родині ніколи не звучало від нього образ чи різких слів, він умів берегти близьких і створювати навколо себе тепло”, – коментує матір Тетяна Іванівна.

Рішення стати до лав Збройних сил Олександр прийняв усвідомлено, долучившись до війська 16 жовтня 2022 року. Він чекав набору саме в “Азов”, оскільки бачив ефективність бійців цього підрозділу в боях за рідне місто.

“Він свідомо чекав саме набору до “Азову”, бо розумів, що саме там зможе пройти по-справжньому професійну підготовку – як у медичному напрямку, так і у військовій справі. Для нього було важливо бути корисним максимально якісно й відповідально”, – коментує дружина Анастасія.

У цивільному житті Олександр був творчою особистістю. Його батько грав на гітарі, мати співала, а сам він писав вірші українською та російською мовами, захоплювався фристайлом та імпровізацією.

“Його цікавило багато речей, він постійно щось шукав, відчував, проживав глибше, ніж більшість”, – доповнює дружина.

“У ньому поєднувалися доброта, відповідальність і щире серце — саме таким ми його пам’ятаємо і таким він назавжди залишиться для нас”, – додала матір Захисника.

Військову службу Олександра описує його побратим на позивний “Палач”. Він зазначає, що Олександр був професійним воїном, який постійно розвивався, ненавидів несправедливість і завжди залишався холоднокровним у критичних ситуаціях.

“Він був у моїй групі, і ми часто виконували завдання разом. В найскладніших ситуаціях він завжди залишався холоднокровним і логічно розмірковував. Його досвіду позаздрить кожен побратим, який його знає. Тримання оборони на найскладніших позиціях, вогневі нальоти, штурми, зачистки, евакуації з сірої зони поранених побратимів – це все виконував Котус. Не відмовлявся від жодної задачі, був вірним побратимам і “Азову” як на війні, так і в цивільному житті”, – згадує “Палач”.

Наприкінці травня 2025 року родина планувала почати життя в Одесі. Олександр допомагав вагітній дружині з вибором квартири дистанційно, перебуваючи постійно на зв’язку. 27 травня Анастасія переїхала до Одеси, а наступного дня, 28 травня, Олександр загинув. За 12 днів після його загибелі, 9 червня, народився їхній син.

Про обставини того, що сталося, дружині розповіли побратими 31 травня 2025 року. Проте через неможливість впізнання тіла Олександр упродовж семи місяців та восьми днів вважався зниклим безвісти. Остаточне підтвердження через ДНК-експертизу родина отримала 5 січня 2026 року.

“Увесь цей час я жила з надією, що сталася помилка, і внутрішньо відмовлялася приймати думку про те, що це може бути нашою новою реальністю”, – каже Анастасія.

Вічна слава Герою!