«Я рахував кожну хвилину»: історія Олексія Ковтуна, який провів у полоні росіян 1492 дні

Затримання на блокпості

11 березня 2022 року Олексія затримали на російському блокпості приблизно за 500 метрів від його дому в Бучі.

Спочатку все виглядало як звичайна перевірка документів, однак російські військові звернули увагу на його одяг. Вони запитали, чому він одягнений у чорне і чи належить до якоїсь організації.

Потім вони забрали телефон, який був розряджений, і змусили зарядити. Коли телефон увімкнувся окупантам не сподобалися фотографії та відео з наслідками обстрілів і руйнувань, а також підписки на українські Telegram-канали. Після цього Олексія одразу затримали. Цим Олексій поділився із проєктом «Тіні за ґратами».

Яма в лісі

Через деякий час російські військові затримали ще одного хлопця на ім’я Артур. Першу ніч хлопців тримали в гаражі, де вони встигли познайомитись.

Наступного ранку обох вивезли до лісу, де, за словами Олексія, ймовірно розташовувався штаб російських військових. Там їх двох тримали у виритій в землі ямі, і саме там почалися перші допити.

Катування

З першого дня допити супроводжувалися жорстокими побиттями. В Олексія вимагали розповісти про розміщення української техніки та позиції військових. Коли хлопець повторював, що він цивільний, у відповідь його били, душили ременем і стріляли з пістолета біля голови.

Під час одного з допитів чоловік, який його катував, кілька разів вдарив дерев’яною дубинкою по ліктьовому суглобу. Після цього рука сильно розпухла, стала фіолетовою і збільшилася в кілька разів.

Наприкінці допиту він пригрозив убити Олексія, якщо наступного разу почує відповідь, яка йому не сподобається.

Смерть Артура

Після Олексія допитували Артура. На першому допиті з Артура зняли взуття і били по ступнях. Крім того, у нього була сильно розбита голова.

Під час другого допиту Олексій довго чув крики, які раптом стихли. Коли Артура повернули до ями, його просто кинули, як мішок. Він був увесь у крові, тіло здригалося в судомах, а мова стала нерозбірливою.

Вночі Артур ще був живий, але під ранок Олексій, виглянувши з-під шапки, побачив його нерухомим під снігом. «Засніжене тіло, очі залиті кров’ю. Він був вже холодний», – згадує Олексій.

Через Білорусь до Росії

Того ж ранку Олексія перевезли до аеропорту в Гостомелі, де вже перебували інші полонені. Звідти всіх вивезли через Білорусь до Росії: спочатку до СІЗО в Новозибкові Брянської області, а згодом до Тульської області, де він перебував аж до дня обміну.

Жодних офіційних звинувачень Олексієві так і не пред’явили. За його словами, полонених змушували підписувати документи як свідків, але свідками чого вони були, їм ніхто не пояснював.

Що допомагало вижити

Умови утримання були надзвичайно тяжкими: постійні побиття, моральний тиск і повна невизначеність щодо майбутнього. «До тварин ставляться краще, ніж там до людей», — говорить Олексій.

Олексій добре пам’ятає перший лист від матері. У ньому вона написала: «Сподіваюся, я передала тобі з генами свою силу і життєлюбність». Сам Олексій каже, що вистояти йому допомогли характер, витримка і бажання вижити.

У полон Олексій потрапив у 19 років. За чотири роки неволі він дуже подорослішав і побачив багато речей, які ще довго не зможе забути.

Дружба і спорт

Навіть у полоні Олексій зустрів людей, з якими зав’язалася справжня дружба. Він згадує, що познайомився з багатьма хорошими хлопцями, які підтримували одне одного і допомагали не втратити людяність.

Одним із найближчих друзів для нього став Олександр. Так сталося, що під час обміну їх повернули в Україну разом.

У Тульській області в камері разом з Олексієм перебували 24 чоловіки. Попри заборони, вони намагалися займатися спортом, адже фізичне навантаження допомагало впоратися з напругою та відчаєм. «Коли зовсім накривало, я віджимався по 400 разів — і ставало легше», — розповідає він.

Останній момент невідомості

Навіть коли Олексія разом з іншими полоненими везли на обмін, він до останнього не вірив, що справді повертається додому. У групі було десятеро людей, серед яких троє цивільних, і всі думали, що це може бути чергове етапування.

Лише після приземлення літака, коли російський військовий розрізав скотч, яким були обмотані голови полонених, Олексій остаточно зрозумів, що вони повертаються в Україну.

Повернення до життя

Після звільнення Олексій поступово повертається до звичного життя. Він уже встиг записатися до тренажерної зали, читає книжки та зустрічається з рідними й друзями, адже, за його словами, за ці роки він пропустив дуже багато.

Серед найближчих планів Олексія – побачитися із сестрою, яка зараз живе в Німеччині. У майбутньому він планує переїхати до Києва, займатися творчістю і, можливо, навчитися професії тату-майстра.

«Планів дуже багато», – говорить Олексій.

У січні цього року старшому лейтенанту, офіцеру штабу 1-го механізованого батальйону 3-ї ОШБр Олександру Хижняку присвоїли звання Героя України, про що сам він дізнався з дзвінка побратимів.

На війні з 19 років – спочатку як доброволець АТО в батальйоні “Дніпро-1”, а тепер як досвідчений офіцер 3-ї штурмової – Олександр чудово знає різницю між медійною “картинкою” та реальністю окопного життя. Відзначився у боях під Бахмутом, коли сформував бойову групу й без втрат вивів із тактичного оточення 30 бійців. Також на його рахунку підбитий гвинтокрил, зірвана евакуація ворожого офіцера та бої під Кліщіївкою. Зараз його підрозділ виконує завдання на Борівському напрямку.