Незакінчена історія воїна на псевдо «Барс»
Проблеми з фінансуванням нових проєктів у вітчизняній кіноіндустрії проявили й позитивну для історичної науки тенденцію – зростання суспільного запиту на документалістику. Документальне кіно – найбільш об’ємний і точний інструмент у відображенні історичних процесів, фіксуванні фактів і тенденцій, увіковічненні масштабних постатей. Звичайно, можна (а часто й доводиться) вивчати історію по підручниках. Але писати її краще за задокументованими фактами і подіями. Тут у кіно немає конкурентів. Особливо сьогодні, коли історія України пишеться на наших очах на полі бою, у владних кабінетах, волонтерських центрах, дипломатичних установах. Непроста історія, кривава і – за відчуттями – вирішальна для нації і держави.
В цьому контексті життя одного героя, розказане з екрана, набуває значимості, об’єму і уособлює тисячі характерів і доль, що прямо зараз творять і нашу історію, і наше майбутнє. Такі часи, що кінематографістам не треба довго вишукувати героїв. Треба просто встигнути про них розповісти. Цією логікою керувалась команда київського продакшену “Сектор Правди” http://sectorpravdy.ua/ та режисерка Марія Яремчук, коли працювала над створенням документальної стрічки “Барс. Незакінчена справа”. І не тільки цим.
Річ у тому, що герой фільму доброволець Валерій Краснян (20.02.1971 – 24.11.2022) – друг і побратим команди фронтових документалістів. Разом вони починали боронити Україні влітку 2014 року на Донеччині. І після повномасштабного вторгнення кожен знову зайняв своє місце в строю: Валерій Краснян у лавах добровольців, команда “Сектора Правди” – на інформаційному фронті.
Валерій Краснян пішов на війну з Майдану. І це рішення було не спонтанним, адже майже 20 років він займався тим, що вишколював національно свідому молодь на Червонодібровській січі, яку організував побратим Валерія друг Гатило – Валерій Чоботар – Заслужений тренер України, військовик, президент Всеукраїнської Федерації фрі-файту. Туди приїздили діти з різних регіонів України — Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Сумської областей, Дніпра та Києва. Барс вчив підлітків історії України, українським бойовим мистецтвам, навичкам верхової їзди.
Першим бойовим підрозділом Барса став батальйон Айдар. Але невдовзі його покликали у 5 Окремий батальйон Добровольчого Українського Корпусу. Саме в ДУКу Валерій Краснян провів свої перші бої за Україну, і отримав перші нагороди. Зокрема – пожиттєве звання “Кіборг” та тризуб Народного героя України.
(Кадр з фільму “Барс. Незакінчена справа”)
Друга штурмова рота, командиром якої призначили Барса, формувалась із бійців-націоналістів. Метою такого відбору було показати іншим ДУКівцям зразок дисципліни та бойового злагодження. Бути командиром такого формування – непросто, адже добровольці – хоч і вишколений народ, запросто могли “скинути” командира, який їх не влаштовував. Тому посада командира тут скоріше виборна: поважають підлеглі – ти командир, засумнівалися – краще тобі піти в рядові.
Перебування на фронті – завжди ризик для бійця. Для бійця-добровольця бої 2014-2017 років були ризиком стократ, адже в разі смерті чи поранення ні родина, ні сам воїн не мали ніяких гарантій допомоги з боку держави. На початку конфлікту геройські формування ще мали підтримку суспільства. Однак, за два-три роки тил “втомився від війни” і ручаї народної підтримки обміліли. Добровольці поступово залишали поля боїв і повертались додому. Повернувся на рідну Буковину й Валерій Краснян.
Як виглядає тил для тих, хто повернувся з поля бою, – тема окремих болючих досліджень. Барс відкритими нервами сприймав усе, що відбувалось у його рідному місті, тому конфлікти з місцевими ділками були неминучі. Причиною стала діяльність місцевої мафії, що торгувала лісом. Сутичка закінчилась відкритою кримінальною справою за “популярною” для ветеранів статтею – “незаконне володіння зброєю”. Барс з дружиною і новонародженими двійнятами змушений був виїхати в Німеччину.
Назад на Батьківщину покликала велика війна. Вже 25 лютого Валерій був у Києві, у Михайлівському соборі, де розташувався штаб 5 ОБАТу УДА і зібрались майже у повному складі “Чорні поплавки” – Барсова рідна рота. Вони боронили від орків Київщину, потім Харківщину.
Згодом Валерій перевівся до одного з підрозділів ТРО, де не лише виконував бойові завдання, а і навчав молодих бійців.
Він казав, що у бій спочатку йдуть тільки старики, – розповідають у фільмі бійці Барса.
Він так і загинув. В останній момент перед виходом, наче спрацювала вояцька чуйка, залишив молодих на базі, пішов сам із найбільш перевіреними …
Він залишив своїм побратимам незавершену справу оборони України, яку так любив, побратимський обов’язок турбуватись про дружину Наталю і малих “барсят”. І спогади.
У стрічці, заявленій творцями, як фільм-портрет, фундаментальна постать Барса постає зі спогадів про нього дружини, рідних, друзів, бойових побратимів і посестер. Режисерка Марія Яремчук створила картину, що, наче пазл, складається під кінець із розрізнених шматочків у суцільне полотно звитяжної долі героя. Уривки цього полотна зшивають дві смислові нитки, що проходять через увесь фільм.
Перша – це незакінчена справа Барса. Мабуть, відважним Бог дає передбачення про власну загибель, бо Валерій постійно говорив про свою незакінчену справу – війну з російськими загарбниками, яку мусимо закінчити, аби вона не скалічила долі наших дітей.
Друга – це розпачливий подив близьких людей:
Ми думали, він – безсмертний, а він взяв і загинув!
Герої – смертні, – каже глядачеві режисерка фільму. Фізично вони серед нас не навічно. Особливо зараз, в часи війни. І треба встигнути набутись із ними: наговоритись, наобійматись, долюбити.
Бо завтра їх вже може не бути. Залишаються тільки книги, фото, документи і фільми про них. Фільми, які дуже й дуже на часі зараз.
І людська пам’ять: “І щоб народ – як казав Барс – щоб народ, люди, не забували своїх героїв”.
Прем’єрні покази фільму “Барс. Незакінчена справа” у вересні цього року з аншлагами пройшли у Чернівцях, Тернополі та Києві.
Фільм режисерки Марії Яремчук “Барс. Незакінчена справа” можна переглянути на платформі “Київстар ТБ” за посиланням: https://tv.kyivstar.ua/ua/movie/6508403c5ad4210e3a2c7680-2023-bars-nezakinchena-sprava?fbclid=IwAR2PQ42RAvFBCscoL51u8CzP-s-RzoB_IMie9wZOj__T5ESukpOM83hSdDE
Статтю підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора.
Держдепартамент США схвалив можливий продаж Україні авіаційних боєприпасів та супутнього обладнання на близько $825 млн.
Пов’язані з Росією безпілотники спостерігають у східній німецькій землі Тюрингія за маршрутами, якими США та західні союзники постачають озброєння Україні. Американські та німецькі спецслужби вважають, що ці дані Росія може використати для майбутніх диверсій.
Боронячи Україну від повномасштабного російського вторгнення, на фронті загинув український художник Кирило Гриньов. Він належав до мистецького об’єднання “P. Е. П.” (“Революційний Експериментальний Простір”).
У Києві внаслідок російського масованого обстрілу кількість загиблих збільшилася до 21 особи.
Володимир Зеленський провів телефонну розмову з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом, зокрема обговоривши наслідки масованої атаки РФ по Україні у ніч на 28 серпня.