Nazar: публікації автора

Після атаки українських безпілотників на російські аеропорти, яка викликала безсилу злобу російської влади та інфантильне здивування “простих росіян” “А нас-то за что?”, президент Росії знову заговорив про створення так званих “буферних зон”, які нібито мали б відгородити росіян від війни, яку вони самі почали, підтримують і яка повертається до них. А на ділі – допомогти Путіну захопити ще трохи українських територій у війні на виснаження.

Майже чотиримісячний період невизначеності щодо дій нової адміністрації Трампа у російсько-українській війні закінчився фактичним самоусуненням президента США від участі в розв’язанні конфлікту, який він сам обіцяв закінчити “за 24 години”. 

У кожного, хто розуміє важливість європейської єдності та підтримки України вечір 18 травня викликав хвилювання не менші, ніж визначальні події в особистому житті чи кар’єрі. Другий і перший тури президентських виборів у Румунії та Польщі мали стати першим своєрідним тестом на стійкість європейських демократій. Румунія свій тест, поки що, пройшла, однак перелік причин для радості на цьому завершується, бо до Польщі та Румунії неочікувано додалась Португалія.

Три роки тому Володимир Зеленський підписав указ про неможливість перемовин з Володимиром Путіним. Два дні тому – заявив про готовність провести особисті перемовини з ним. Виникає питання – що ж робити з тим указом? Адже російська пропаганда вже неодноразово на нього посилалась, як на ознаку “недоговороздатності” України.

Після кількох місяців напружених переговорів щодо, можливо, віртуальних корисних копалин, відповідну угоду між Україною і США нарешті підписали. Фінальний її варіант виявився жорсткішим для України, ніж той, який Володимир Зеленський збирався підписати в Овальному кабінеті Білого дому два місяці тому.

100 днів Трампа обернулись для світу безперервним карнавалом кричущих заяв, неоднозначних рішень та цілковитого хаосу у світі, який був створений на уламках і трагічному досвіді двох світових воєн – так, щоб цей досвід більше не повторювався. Проте, якщо пропустити повз себе ту феєрію, яка запанувала в офіційних комунікаціях уряду США і медіа після інавгурації Трампа, доведеться визнати, що відповіддю на запитання “чого досяг Дональд Трамп за перші 100 днів другої каденції?” буде слово “нічого”. Однак, це слово не зовсім точно описує другу каденцію Трампа.

Дональд Трамп вкотре звинуватив Володимира Зеленського у неконструктивній поведінці у питанні перемовин з Росією, ініційованих самим Трампом всупереч позиції України та союзників. За словами президента США, проблема у тому, що Володимир Зеленський “хизується” тим, що Україна ніколи не визнає Крим російським, хоча “Крим навіть не є предметом дискусії”. Ця дивна, на перший погляд, заява вкотре демонструє, що той віртуальний світ, у якому воліє перебувати Дональд Трамп, отримав ще одну тріщину навіть не від зіткнення, а просто від наближення до реальності.

17 квітня відбулось засідання суду щодо скасування указу Володимира Зеленського щодо санкцій проти Петра Порошенка. Суд не ухвалив рішення по суті справи, однак, ті аргументи на користь санкцій, які представники держави озвучили у засіданні, мають значно більше значення для кожного з нас, незалежно від майнового статусу, політичних поглядів чи моральних переконань, ніж будь-яке рішення суду у цій справі.

Скандал навколо обговорення військових планів адміністрації Трампа в Signal може стати для України можливістю вплинути…

Відомі сьогодні факти дозволяють стверджувати, що боротьба Трампа проти судової гілки влади є не ексцесом чи випадковістю, а саме цілісною стратегією, яка включає декілька рівнів протистояння та має чітку мету.