Nazar: публікації автора

Три роки тому Володимир Зеленський підписав указ про неможливість перемовин з Володимиром Путіним. Два дні тому – заявив про готовність провести особисті перемовини з ним. Виникає питання – що ж робити з тим указом? Адже російська пропаганда вже неодноразово на нього посилалась, як на ознаку “недоговороздатності” України.

Після кількох місяців напружених переговорів щодо, можливо, віртуальних корисних копалин, відповідну угоду між Україною і США нарешті підписали. Фінальний її варіант виявився жорсткішим для України, ніж той, який Володимир Зеленський збирався підписати в Овальному кабінеті Білого дому два місяці тому.

100 днів Трампа обернулись для світу безперервним карнавалом кричущих заяв, неоднозначних рішень та цілковитого хаосу у світі, який був створений на уламках і трагічному досвіді двох світових воєн – так, щоб цей досвід більше не повторювався. Проте, якщо пропустити повз себе ту феєрію, яка запанувала в офіційних комунікаціях уряду США і медіа після інавгурації Трампа, доведеться визнати, що відповіддю на запитання “чого досяг Дональд Трамп за перші 100 днів другої каденції?” буде слово “нічого”. Однак, це слово не зовсім точно описує другу каденцію Трампа.

Дональд Трамп вкотре звинуватив Володимира Зеленського у неконструктивній поведінці у питанні перемовин з Росією, ініційованих самим Трампом всупереч позиції України та союзників. За словами президента США, проблема у тому, що Володимир Зеленський “хизується” тим, що Україна ніколи не визнає Крим російським, хоча “Крим навіть не є предметом дискусії”. Ця дивна, на перший погляд, заява вкотре демонструє, що той віртуальний світ, у якому воліє перебувати Дональд Трамп, отримав ще одну тріщину навіть не від зіткнення, а просто від наближення до реальності.

17 квітня відбулось засідання суду щодо скасування указу Володимира Зеленського щодо санкцій проти Петра Порошенка. Суд не ухвалив рішення по суті справи, однак, ті аргументи на користь санкцій, які представники держави озвучили у засіданні, мають значно більше значення для кожного з нас, незалежно від майнового статусу, політичних поглядів чи моральних переконань, ніж будь-яке рішення суду у цій справі.

Скандал навколо обговорення військових планів адміністрації Трампа в Signal може стати для України можливістю вплинути…

Відомі сьогодні факти дозволяють стверджувати, що боротьба Трампа проти судової гілки влади є не ексцесом чи випадковістю, а саме цілісною стратегією, яка включає декілька рівнів протистояння та має чітку мету.

Ганебна вистава адміністрації Трампа зі спробою “заднім числом” здерти з України гроші за те, що було надано як грант, схоже, наближається до завершення першої дії. Уряди України та США узгодили загальні положення домовленості про майбутню інвестиційну угоду стосовно українських корисних копалин, але водночас не домовились ні до чого конкретного.

Заяви Дональда Трампа після сепаратних переговорів між американською та російською делегаціями у Саудівській Аравії викликали цілу бурю емоцій в Україні. Президент США, у своїй традиційній манері, розповідав про те, що “Україні не варто було “починати”, що в України “було 3 роки, щоб домовитись з Росією”, тому у нас нібито немає причин щоб ображатись через те, що переговори про долю України США та РФ ведуть без України. Що Путін “міг би знищити Київ, але не хоче цього”, і “застосовує силу на 20%, а не на 100%”. І що виборів в Україні вимагає не Росія, метою якої є делегітимізувати БУДЬ-ЯКУ українську владу, а “об’єктивна ситуація”, яка нібито полягає у тому, що політичний рейтинг Зеленського впав до 4%. І оскільки для аналізу стану психіки людини, яка є поточним президентом США, нам об’єктивно бракує даних та медичної, а не юридичної експертизи, зупинимось на його публічній позиції, яка поки що все ж має вагу.

Володимир Зеленський вкотре продемонстрував, що єдність в Україні може бути тільки навколо нього і заради нього. Повертаючись до своєї політики зразка кінця 2021 – початку 2022 року, коли намагання ув’язнити Петра Порошенка завадили йому зосередитись на підготовці до російського вторгнення, Зеленський демонструє своє ставлення до української держави – не як до найвищої цінності, а винятково як до інструмента для задоволення власних бажань та інтересів.