Слідами Януковича – про що свідчить справа екскерівника «Укренерго» Кудрицького
Те, в чому ДБР звинувачує Кудрицького, напевно увійде у якісь підручники. Питання лише в тому, які – з юриспруденції чи психіатрії. Згідно з позицією слідства (яку ретельно приховували аж до судового засідання, на відміну від інших політичних справ), у 2018 році Володимир Кудрицький (тоді ще заступник директора “Укренерго” з інвестицій) за результатами тендеру підписав договір з компанією “Візин Річ” на будівництво парканів на електропідстанціях. За умовами договору підрядник мав надати банківську гарантію на суму договору, на випадок, якщо не зможе виконати свої зобов’язання. ТОВ “Візин Річ” таку гарантію надала, аванс отримала, роботу не виконала, після чого “Укренерго” повернула свої кошти за рахунок гарантії банку, додатково стягнувши з недобросовісного підрядника штрафні санкції після низки судових проваджень..
Власне, все. Це вся історія, яка спонукала ДБР почати провадження у 2025 році, затримати Кудрицького і вимагати для нього СІЗО або 13,7 мільйона гривень застави. ДБР вважає, що Кудрицький вступив у змову з власниками компанії-підрядника з метою привласнити кошти. Щоправда, не пояснює, які саме кошти, бо єдиною умовно постраждалою стороною тут є приватний банк “Конкорд”, який видав гарантію ТОВ “Візин Річ” і зрештою сплатив за нею кошти на користь “Укренерго”. Але захист банків від невдач власного ризик-менеджменту точно не входить до повноважень ДБР, крім того, банк є саме умовно постраждалою стороною, адже ЦК України передбачає наявність у банку права зворотної вимоги до боржника після сплати коштів за гарантією.
Хоча, якщо бути точним, то це не зовсім вся історія. Декілька днів тому “Українська правда” опублікувала матеріал про те, як влада намагається менеджерити фіаско з захистом енергетичної інфраструктури. І оскільки якісь реальні заходи вимагають кваліфікації, часу та грошей, то одним з запропонованих президенту рішень було “наздоганяти попередників. А так вже вийшло, що “попередники” в енергетиці, крім Кудрицького, зараз отримали нові посади, входять до близького оточення президента і тому їх переслідувати якось “незручно”.
Іронія ситуації ще й у тому, що колишній міністр енергетики, а нинішній – юстиції, Герман Галущенко, який і є відповідальним за стан справ у енергетиці з 2021 року, а до того – у ядерній сфері, зробив майже те саме, у чому ДБР звинувачує Кудрицького.
Тільки без банківської гарантії, без повернення коштів державі, і навіть без укладеного договору – у 2020 році переказав 210 мільйонів гривень, нібито на будівництво сховища ядерного палива, на адресу компанії, яка не мала відповідного досвіду, не пройшла тендерних процедур і навіть до укладення формального договору. Попри те, що проєкт “Схеми” Радіо Свобода опублікував відповідне розслідування три роки тому, ДБР абсолютно не цікава ця історія та роль у ній наближеного до президента Зеленського міністра.
Це безглуздя відбувається на тлі загрози провалу на фронті, проваленої інформаційної політики, проваленої мобілізації, проваленої підготовки до зими, проваленого бюджетного процесу, так і невирішених проблем з американською допомогою, яку не поновили після вичерпання “пакетів Байдена”. З усім цим спроби засудити маловідомого назагал топменеджера за справу 2018 року без збитків для держави, виглядають як загострення психічного захворювання.
Найбільша проблема справи Кудрицького для суспільства і держави саме в описаній безглуздості самого звинувачення та вибірковості. Звісно, ДБР намагатиметься всіма силами знайти ще хоч щось, щоб ця справа хоча б виглядала не як дрібна політична помста, яку намагаються продати населенню, яке сидить без світла і опалення, як боротьбу з недобросовісними чиновниками. Однак в умовах відсутності політичного процесу і можливості в населення якось відреагувати на ці спроби, активність влади виглядає носінням води в решеті, особливо на тлі того, що ця активність руйнує рештки віри в те, що влада бодай намагається вдавати, що інтереси виживання України для неї мають значення хоча б не менше, ніж власні корупційні.
В той самий час європейські партнери України, єдине джерело коштів для закриття дір у бюджеті, в якому регулярно не вистачає грошей навіть на зарплати військовим, бачать нові спроби римейку призабутого серіалу “Янукович садить Тимошенко до в’язниці”. Власне, Володимир Зеленський використовує не лише ті самі методи, а й ту саму позицію, що й Янукович – “а куди вони дінуться”.
У 2013 році в ЄС готові були відмовитись від власних вимог і закрити очі на незаконне ув’язнення опозиційної політикині, тільки б не позбавляти Україну шансу на європейську інтеграцію. Тому Володимир Зеленський може бути цілком певним, що і в нього все вийде. Принаймні, доки триває війна.
9 травня угорський парламент розпочав роботу в новому складі, а лідер партії “Тиса” Петер Мадяр офіційно зайняв крісло прем’єр-міністра. Для українського політикуму, схильного до швидких емоційних висновків, це виглядає як “світанок нової ери” без Віктора Орбана. Проте аналіз останніх подій та історичного контексту свідчить про те, що нова глава відносин починається не на чистому папері, а на фундаменті з глибоких системних криз, професійної деградації дипломатії та стратегічних пасток, залишених попереднім режимом.
Істерія навколо параду в Москві, яку самі ж росіяни і накрутили, оголивши всі вразливі обʼєкти заради посилення системи ППО навколо Красної площі, погрожуючи ударами по Києву (наче це щось нове) і черговим застосуванням «Орєшніка», завершилась тим, що росіянам довелось просити президента США поторгуватись з українцями, щоб ті дозволили провести парад на честь найбільшого російського свята.
Нове опитування від КМІС показало несподівані результати: коли респондентів поставили перед жорстким вибором, 54% українців назвали більшою загрозою саме корупцію у владі, тоді як воєнну агресію Росії обрали лише 39% (ще 7% не визначилися). З цим фатальним для виживання держави результатом можна привітати хіба російську пропаганду. Для нас же це – трагедія, незалежно від політичних вподобань. Бо ці цифри свідчать не про те, що “народ прозрів”, а про системну кризу довіри та повернення в маси смертельно небезпечної риторики про те, що “ворог не в Кремлі”.
На початку 2026 року Україна та МВФ оголосили про угоду щодо нової кредитної програми на $8,1 мільярда. Серед зобов’язань, на які погодився уряд Юлії Свириденко – «усунути митні лазівки для імпорту споживчих товарів». Простіше кажучи, скасувати безподаткове ввезення товарів вартістю до 150 євро з іноземних інтернет-магазинів. Після скандалу уряд заявив, що нібито домігся скасування цього зобов’язання, але наприкінці квітня видання Reuters спростувало слова Юлії Свириденко – питання ПДВ на посилки все ще актуальне і від України очікують рішень.
Завтра друг Дональда Трампа та Володимира Путіна (одночасно) Віктор Орбан спробує втриматися на посаді прем’єра Угорщини, яку займає безперервно 16 років. На допомогу йому Росія відправила агентів воєнної розвідки, а США – віцепрезидента Джей Ді Венса. Останній звинуватив Україну та ЄС у втручанні в угорські вибори, хоча ані ЄС, ані Україна не ведуть агітації ні за Орбана, ні за його опонентів. На відміну від самого Венса, який на мітингу в Будапешті заявив: “Віктор Орбан переможе на наступних виборах в Угорщині – я цілком упевнений і в цьому”.