Nazar: публікації автора

Події навколо антикорупційного активіста Віталія Шабуніна стали черговою демонстрацією глибокої кризи в українському суспільстві, яку влада (цього разу українська, а не російська) використовує для посилення власних позицій та контролю у тих сферах, де раніше доводилось діяти у партнерстві. Багато хто вбачає тут тенденцію до побудови під прикриттям воєнного стану режиму, який є природним для російського суспільства. Однак, йдеться радше про спробу створити копію режиму Віктора Орбана, ніж Володимира Путіна. З тією різницею, що Угорщина Орбана УЖЕ в ЄС і НАТО з усіма перевагами цього статусу, а Україна Зеленського ще навіть не на порозі.

27 червня цього року на сайті президента з’явилась петиція під назвою “Декриміналізувати виробництво контенту для дорослих, щоб правоохоронці займались реальними злочинами, а не робили контрольні закупівлі інтимних фотографій”. Власне, в назві відображена вся суть проблеми, яку обговорюють вже декілька років – нормативне регулювання створення і розповсюдження еротичного контенту вже давно відірвалось не лише від реальності, а й від решток здорового глузду.

Після кількох місяців переговорів “сам з собою” (оскільки іранська влада явно не збиралась ні про що домовлятися) Трамп з головою поринув у новий сценічний образ – такого собі варлорда, який показово готується до масштабної повітряної кампанії та вимагає БЕЗУМОВНОЇ КАПІТУЛЯЦІЇ, передчуваючи “маленьку переможну війну”.

Після атаки українських безпілотників на російські аеропорти, яка викликала безсилу злобу російської влади та інфантильне здивування “простих росіян” “А нас-то за что?”, президент Росії знову заговорив про створення так званих “буферних зон”, які нібито мали б відгородити росіян від війни, яку вони самі почали, підтримують і яка повертається до них. А на ділі – допомогти Путіну захопити ще трохи українських територій у війні на виснаження.

Майже чотиримісячний період невизначеності щодо дій нової адміністрації Трампа у російсько-українській війні закінчився фактичним самоусуненням президента США від участі в розв’язанні конфлікту, який він сам обіцяв закінчити “за 24 години”. 

У кожного, хто розуміє важливість європейської єдності та підтримки України вечір 18 травня викликав хвилювання не менші, ніж визначальні події в особистому житті чи кар’єрі. Другий і перший тури президентських виборів у Румунії та Польщі мали стати першим своєрідним тестом на стійкість європейських демократій. Румунія свій тест, поки що, пройшла, однак перелік причин для радості на цьому завершується, бо до Польщі та Румунії неочікувано додалась Португалія.

Три роки тому Володимир Зеленський підписав указ про неможливість перемовин з Володимиром Путіним. Два дні тому – заявив про готовність провести особисті перемовини з ним. Виникає питання – що ж робити з тим указом? Адже російська пропаганда вже неодноразово на нього посилалась, як на ознаку “недоговороздатності” України.

Після кількох місяців напружених переговорів щодо, можливо, віртуальних корисних копалин, відповідну угоду між Україною і США нарешті підписали. Фінальний її варіант виявився жорсткішим для України, ніж той, який Володимир Зеленський збирався підписати в Овальному кабінеті Білого дому два місяці тому.

100 днів Трампа обернулись для світу безперервним карнавалом кричущих заяв, неоднозначних рішень та цілковитого хаосу у світі, який був створений на уламках і трагічному досвіді двох світових воєн – так, щоб цей досвід більше не повторювався. Проте, якщо пропустити повз себе ту феєрію, яка запанувала в офіційних комунікаціях уряду США і медіа після інавгурації Трампа, доведеться визнати, що відповіддю на запитання “чого досяг Дональд Трамп за перші 100 днів другої каденції?” буде слово “нічого”. Однак, це слово не зовсім точно описує другу каденцію Трампа.

Дональд Трамп вкотре звинуватив Володимира Зеленського у неконструктивній поведінці у питанні перемовин з Росією, ініційованих самим Трампом всупереч позиції України та союзників. За словами президента США, проблема у тому, що Володимир Зеленський “хизується” тим, що Україна ніколи не визнає Крим російським, хоча “Крим навіть не є предметом дискусії”. Ця дивна, на перший погляд, заява вкотре демонструє, що той віртуальний світ, у якому воліє перебувати Дональд Трамп, отримав ще одну тріщину навіть не від зіткнення, а просто від наближення до реальності.