Дубінський проти Зеленського: як Україна знову ризикує бути втягнутою у скандал з втручанням у вибори президента США

Днями нардеп Олександр Дубінський, якого виключили з фракції «Слуги народу» після запровадження проти нього санкцій США за втручання у вибори 2020 року, зненацька заявив про те, що президент України Володимир Зеленський та керівник Офісу президента України Андрій Єрмак причетні до реалізації дезінформаційної кампанії екснардепа та російського агента Андрія Деркача, який є підозрюваним у державній зраді на користь Росії, незаконному збагаченні та перебуває у розшуку. Цим одкровенням передували обшуки у нардепа, проведені після його виїзду за межі України влітку 2023 року.

Сам Дубінський обізнаний щодо тонкощів цієї історії як ніхто інший (окрім хіба самого Деркача), оскільки саме він разом з Андрієм Деркачем (який з лютого 2022 року зник і переховується, імовірно, в Росії) у 2019 році проводив пресконференцію, на якій звинувачував, зокрема, сина Джо Байдена, Хантера, в отриманні незаконно виведених коштів з України. Щоправда, тоді він не згадував про участь в цій історії ні Володимира Зеленського, ні Андрія Єрмака.

Листопад 2019: Олександр Дубінський та Андрій Деркач під час пресконференції

За кілька днів після тієї пресконференції Дубінський опублікував фото з Руді Джуліані, тодішнім адвокатом Дональда Трампа та його повіреним. На зустрічі, за словами Дубінського, обговорювалось створення ТСК у ВР України, яка б розслідувала звинувачення Дубінського у розкрадання коштів держбюджету України та легалізації їх закордоном, зокрема за допомогою інвестфонду Franklin Templeton. У той же період з Джуліані зустрічався і Андрій Деркач, якого також «дуже турбувала» корупція в Україні. 

Причини зацікавленості Джуліані в цій історії були значно більш прозаїчними – наближались вибори президента США і Дональду Трампу було потрібне щось, що дало б йому перевагу у кампанії проти Джо Байдена. Це «щось» Трамп та Джуліані отримали за допомогою того ж Деркача – 19 травня 2020 року він оприлюднив компіляцію звукозаписів, на яких, за його словами, були розмови Петра Порошенка та Джо Байдена стосовно звільнення тодішнього генпрокурора Віктора Шокіна, який розслідував справу щодо компанії ексміністра екології часів Януковича Миколи Злочевського Burisma, в межах якої нібито фігурував і Хантер Байден. Для надання звинуваченням ваги до справи підключили і звільненого восени 2019 року (через провалену переатестацію) експрокурора Костянтина Кулика, який згодом також отримав своє місце в санкційному списку США (до слова, це в період президентства Трампа).

Та частина записів, яка містила власне чиїсь розмови, а не коментарі самого Деркача, в той самий час не містила нової інформації. Про те, що тодішній віцепрезидент Байден обговорював надання мільярдної допомоги Україні разом з обговоренням перебування на посаді Віктора Шокіна, розповів сам Байден щонайменше за рік до того, як Андрій Деркач намагався видати це за сенсаційне викриття. Крім того, подібні паралелі проводив і найбільший потенційний вигодонабувач у цій історії, Дональд Трамп, який у 2019 році гальмував надання військової допомоги Україні, тиснучи на українську владу заради поновлення потрібних йому розслідувань. Та ж сама умова озвучувалась його представниками під час обговорення візиту Зеленського до США.

Щоправда, за словами Байдена, проблема з Шокіним була не в тому, що він сприяв розслідуванню справи, а навпаки – гальмував цей процес. Навіщо Байдену розслідування справи, в контексті якої згадують його сина пояснюється досить просто – кримінальне провадження, яке існує, але ніяк не дорозслідується, є постійним джерелом згадок у ЗМІ про нібито корупційні дії Хантера Байдена – а це, своєю чергою, є підставою для звинувачень самого Джо Байдена у наявності конфлікту інтересів. В будь-якому випадку, цю історію просто б забули як і сотні інших гучних заголовків, якби не Володимир Зеленський.

20 травня 2020 року мала відбутись заздалегідь анонсована пресконференція Володимира Зеленського, який на той час уже рік провів у президентському кріслі. Те, що заява Деркача була зроблена за день до зустрічі президента України з журналістами невипадково – є безсумнівним, адже запрошені до президента журналісти нізащо в світі не проігнорували б подібні звинувачення. 

Власне, сам президент їх також не проігнорував, навіть маючи можливість послатись на те, що йому не вистачило часу для ознайомлення з заявами Деркача, чи на те, що якщо мова про злочин, то запитання слід ставити правоохоронцям, а не президенту. Навпаки, Зеленський тоді доволі охоче коментував питання нібито втручання кандидата у президенти США у внутрішню політику України. 

Більше того, президент Зеленський фактично анонсував нові викриття, заявивши: «Звичайно, я чув розмову Порошенка і Байдена. Я думаю, це не останнє, що побачать українці. Прокурори, силові відомства повинні відреагувати. Генеральний прокурор України зареєстрував кримінальне провадження за запитом депутата Деркача вчора. Вони будуть розслідувати». А заразом і взяв на себе роль експерта у кримінальному процесі, заявивши, що голоси на записі дійсно належать Байдену і Порошенку.

Примітно, що висновків експертизи, які можуть бути чи не єдиним належним та достовірним доказом того, в який спосіб і коли саме були зроблені записи, як і того, чиї все-таки голоси на них – так і не з’явилось. Ні у 2020-му, ні тим паче в наступні роки ця справа не пішла далі заяв для ЗМІ. Перш за все тому, що досить складно перетворити навіть не у вирок, а хоча б у підозру те, що Андрій Деркач назвав гучним словом «записи розмов», які на ділі були нарізкою фраз, щільно пересипаною коментарями самого Деркача, і неоригінальність опублікованих записів в етері 1+1 підтверджував й один з учасників справи, експрокурор Кулик. Як наслідок, у вересні 2020 року кримінальне провадження під номером в ЄРДР 62020000000000236 було закрите за відсутністю складу злочину. Через 5 місяців суд остаточно поставив крапку у цьому питанні, відхиливши скаргу представника Віктора Шокіна на постанову про закриття справи.

Тут варто віддати належне самому Джо Байдену, який маючи не одну причину для особистої неприязні – поставив на перше місце державні інтереси, послідовно та неухильно підтримуючи Україну та президента Зеленського тоді, коли це найбільше потрібно саме Україні. Саме так виглядає лідерство – не в підлабузливих порівняннях наближених людей з великими політиками минулого, а у вмінні вгамувати емоції та усвідомити відповідальність, яку дає влада.

Що ж до Володимира Зеленського, то його роль у цій історії найкраще ілюструють слова: «Якщо ти вистрелиш в минуле з пістолета – майбутнє вистрелить у тебе з гармати». Можна вважати, що ти робиш послугу впливовій людині, коментуючи кримінальне провадження проти кандидата у президенти США, яке вигідне чинному (на той час) президенту США. Можна вважати, що «вбив двох зайців одним пострілом», якщо у межах тої ж справи ти атакуєш свого політичного опонента (палке бажання чинної влади посадити Петра Порошенка зміг відсунути з першого пункту порядку денного хіба початок повномасштабної війни Росії проти України, коли стало просто не до того). Можна вважати, що тебе «пронесло», коли найвпливовіша у світі людина, щодо якої генеральний прокурор з твоєї команди (на той час на цій посаді перебувала Ірина Венедіктова, яка зараз призначена амбасадоркою у Швейцарії) розпочинала кримінальне провадження – керується у своїх діях інтересами держави, а не особистими образами, і не повертається до цієї історії, натомість ризикує особисто, приїхавши до України під час повномасштабної війни, щоб продемонструвати підтримку.

Але не можна стерти з історії свою участь в ній. І той факт, що цією участю користуються люди на зразок Андрія Деркача та Олександра Дубінського мав би назавжди навчити Володимира Зеленського, що особисті бажання і відповідальність президента країни слід розділяти – і перше ніколи не має впливати на друге. 

Звісно, заяви Дубінського найбільше дискредитує те, що це заяви Дубінського. Але скористатись цими заявами можуть значно більш впливові та небезпечні люди – як у власних інтересах, так і для зменшення підтримки України з боку США та чергової спроби втручання у тамтешні вибори. Що й може виявитись тим самим «пострілом з гармати», який зачепить не лише президента Зеленського, а й всіх українців.