Об’єднані навколо Залужного: чому президент відчайдушно намагається позбутися генерала

Владіслава Чорна
Шеф-редакторка Букв

23 лютого 2022 року, у ніч перед Великою війною вийшло два відео: від Верховного Головнокомандувача та Головнокомандувача ЗСУ. Зеленський звертався до росіян, все ще, ймовірно, в надії щось змінити своїм закликом. Залужний же в короткому ролику сказав, що українці убиватимуть ворогів, які прийдуть на їхні землі. О п’ятій ранку на столицю та інші, до того мирні міста України, полетіли ворожі ракети, а колони російських армійців почали окуповувати міста та села. 

Вечір 29 січня ще надовго запам’ятається багатьом новиною про буцімто звільнення президентом України Володимиром Зеленським Валерія Залужного з посади Головнокомандувача Збройними Силами України. 

Що відбулось насправді, відомо лише безпосереднім учасникам подій. Проте, на відміну від попередніх подібних чуток й одиничних авторських “інсайдів”, цього разу інформацію підтверджував багато хто, зокрема і з найближчого оточення Головнокомандувача. Та і, погодьтеся, після легалізованих мовчанням ОП нападок Мар’яни Безуглої на Залужного, подібний поворот подій не є неочікуваним. Наприклад, про звільнення Зеленським командувача ССО генерала Віктора Хоренка останній сам дізнався зі ЗМІ. Разом із тим, мовчанка з боку президента лишає по собі більше питань, ніж відповідей.

Валерій Залужний не був відомою широкому загалу особою до лютого 2022 року. Попри його довгий кар’єрний шлях, він нечасто давав інтерв’ю і ніколи не розкидався гучними словами. Хоча про загрозу повномасштабної війни ще у вересні 2021 року Валерій Залужний попереджав: “Суспільство, на жаль, забуває, що йде війна. Це одна зі складових, про які я завжди говорив: як тільки вони забудуть, що йде війна – буде горе. Чому? Тому що, окрім того, що йде війна на території Донецької та Луганської області, у нас ще залишається загроза, найголовніше, широкомасштабної агресії”. 

Згідно з інформацією видання Times, на відміну від Зеленського, який скептично ставився до звітів розвідки про неминучість масового російського вторгнення, Залужний вважав це питанням часу, тож із приходом на посаду Головнокомандувача ЗСУ почав впроваджувати зміни, щоб офіцери мали право відкривати вогонь у відповідь без дозволу старшого командування. Валерій Залужний приховував свої плани щодо оборони країни від союзників у США та навіть від президента Володимира Зеленського, а також вимагав від командирів серйозного ставлення до військових навчань росіян.

Як бачимо, підхід Залужного абсолютно протилежний тій політиці, яку вів президент України Володимир Зеленський, прийшовши до влади під гаслами “втоми від війни” та “швидкого миру”. Зеленського – який за два місяці до початку Великої війни у передноворічному привітанні розповідав про “лінію розмежування у головах”. Зеленського – люди якого (Арахамія, Данілов, Резніков тощо) до останнього заперечували загрозу для населення, а нині вже протягом двох років працюють над переконливими виправданнями своєї безтурботності, ціна якої, на думку багатьох – життя десятків тисяч. 

Вітання Володимира Зеленського з Новим 2022 роком

Різні історії, шляхи й характери особистостей, що за збігом обставин опинилися в одному човні – Володимира Зеленського та Валерія Залужного. Навряд чи хтось із них двох навіть у найбожевільнішому сні років 10 тому могли уявити свою співпрацю, яка зараз стала буденністю. Але чи надовго це все? 

Чимдалі, тим більше ходить чуток про конкуренцію та ревнощі Зеленського до популярності серед українців Залужного, а результати соціологічних опитувань лише їх розпалюють. 

Зеленський прийшов до влади як “президент від народу” – простий хлопець зі спального району Кривого Рогу, який асоціювався в усіх з веселими жартами та “легким” настроєм, розкомплексованістю та самоіронією. Цей “хлопець” уже на найвищій посаді – президента держави – не соромився привселюдно сьорбати пиво з пластикових стаканчиків і напряму комунікувати з народом, який його обрав переважною своєю більшістю. Зеленський відзначався безапеляційними заявами, “правильною” (часто – нечіткою, але тим це й вигідніше йому) позицією та ідеалістичними обіцянками. Він обіцяв привести до влади дрімтім, а не “друзів” і “кумів”, гарантував викорінити корупцію, божився що не забронзовіє та покине посаду після першого ж порушення закону. Чи вірив він сам у це? Невідомо. Але йому вірило багато громадян. 

Що ми маємо зараз: недоторканного Єрмака (давній бізнес-партнер президента) з мандатом вседозволеності та купою радників з репутаційно-сумнівними біографіями , колишнього очільника СБУ Івана Баканова, який чомусь все ще не поніс відповідальність за провал контррозвідки на півдні країни (друг дитинства), про друзів і партнерів у ВР і в міністерствах годі й згадувати. Також під час повномасштабної війни об’єктом скандалів був привілейований статус зірок шоубізу (не лише “кварталівців”, але й інших колишніх колег президента по цеху). Принцип “друзям все, ворогам – закон” у руках Зеленського трансформувався у “друзям все, а решті – закон”. Чи розуміє президент, що народ усе помічає? Невідомо. Зараз Володимир Зеленський все більше ховається від запитань і провини за непопулярні рішення в інформаційній бульбашці. І він, можливо, щиро вірить у те, що затравка “Залужному просто час піти, він вичерпався” видасться усім переконливою. Або ж.. тепер погляди українців не мають жодного для нього значення.  

Президент України Володимир Зеленський (праворуч) із головою свого Офісу Андрієм Єрмаком, серпень 2021 року. Джерело: Радіо Свобода

Володимир Зеленський асоціювався на початку каденції у багатьох із надією. Опісля його рейтинг (як і партії “Слуга народу”) невпинно падав аж до повномасштабного вторгнення. Однак, після 24.02.22 Володимир Зеленський відновив і перевершив свої позиції, ставши ключовою постаттю в медіа, оскільки персоніфіковано почав асоціюватися зі спротивом українського народу. Тоді він, під тиском обставин, уже публічно сприйняв усерйоз російську загрозу, створивши ефект єднання – не лише всеукраїнського, але й політичного. Проте, ефект цей був ілюзорним.

Окрім негласного правила “не критикувати президента та владу” в медіа та інтернеті, Банкова пішла далі, під егідою інформаційного спротиву взявши під контроль усі ключові канали та об’єднавши їх в “Єдиний марафон”. Чи допомогло це президенту? На перших порах – дійсно так, навіть попри скандали, які супроводжували цей проєкт: від тотальної політичної цензури до журналістів із колишніх проросійських ЗМІ. Про дрібні професійні неточності та мільйонну вартість для бюджету навіть не буду згадувати. 

Але чим далі – тим більше фокус зміщувався у сторону Телеграм-каналів і ТікТоку. Причому, останній освоїли не лише зумери: не маючи цікавої альтернативи, зараз ТікТок як основне джерело інформації використовує значна частка пенсіонерів. Рівень інформаційної гігієни на таких майданчиках є доволі сумнівним, але люди принаймні мають те, чого їх позбавили 2 роки тому – можливість самостійного вибору джерел інформації. 

Понад рік “рожевих окулярів” Телемарафону, корупційних скандалів, падіння рівня життя та вичерпаної ейфорії від перемог створили потужний запит на незаангажовану критику, яку не змогли знівелювати державні канали, технологи та провідні фігури Банкової. І якщо тривалий проміжок часу в головах людей вимальовувалася картина “цар хороший, бояри погані” або ж “то не він, то Єрмак”, згодом Зеленський став відповідальним за усе – навіть за те, що йому не підвладне. Злий жарт з ним зіграв тут не лише образ “господарника” й “українського Бацьки”, який вибудовувався у проміжку між 2019 і 2021 роками, але й власне “недоторканне” близьке оточення президента, з яким його тепер нерозривно асоціюють. 

Легко вибудовувати культ особистості під час страху та ейфорії, а от під час соціальної напруги це завдання переходить на зовсім новий рівень складності. За інших обставин саме Зеленський міг бути тим політиком, якому б на стадіоні закидали звинувачення в усіх смертних гріхах і запитували “як ви спите уночі?” під схвальний гул натовпу.

Дебати на стадіоні, 2019 рік

Зеленський уже не уособлює позитивної асоціації з ЗСУ та спротивом. Замість нього цю роль виконує Головнокомандувач Валерій Залужний. 

На відміну від Зеленського, який на вершину потрапив катапультою людської любові та політичного сприяння, Залужний пройшов усі можливі кар’єрні щаблі до того, що він має нині. Валерія Залужного зараз називають Залізним генералом, і навіть Батьком, як у свій час Степана Бандеру. Такі тенденції обурюють наближених до Банкової, які закликають народ “не створювати собі ідолів”, виносячи у цьому заклику за дужки продовження “..окрім Зеленського”. 

Валерій Залужний лишається доволі непублічною персоною, зрідка комунікуючи з медіа. Іноді він хіба бере участь у зборах волонтерів, у рази підіймаючи вартість лотів своїми автографами, а любов до Головнокомандувача переважно така ж сліпа, як свого часу до Зеленського на початку президентства. Своєрідним “знаком якості та довіри” тут також є те, що про політичне майбутнє Залужного вже говорили всі, кому не лінь, хоч сам Головнокомандувач про це не проронив ні слова. Проте, він непохитно лідирує в рейтингах народної довіри, догнавши та навіть перегнавши чинного президента. 

Валерій Залужний на обкладинці Time

Чи турбує це Банкову? Звісно. Тому що населенню треба не лише всенародний любимчик, але й – на контрасті – цап-відбувайло. І якщо першу позицію займе хтось інший, Володимир Зеленський ризикує не забезпечити собі та оточенню другу каденцію. Команда президента змальовує собі катастрофічні картини Залужного в ролі опозиції, який може порушувати незручні питання щодо підготовки до широкомасштабного вторгнення та паузи в розбудові ЗСУ в проміжку між 2019 і 2021 роками – і вони зроблять усе, щоб це не стало дійсністю в близькому чи далекому майбутньому.

Ймовірно, конкуренція, політиканство та амбіції в очах президента та його команди вагоміші за нинішні загрози, інакше чим пояснити відсутність адекватної комунікації щодо імовірного конфлікту з Залужним? 

Валерій Залужний, джерело: ОПУ

Атакувати Залужного в умовах всенародної любові – справа невдячна та небезпечна для репутації. Тому на неї, очевидно, можна спустити кадрів найвідчайдушніших і найменш перебірливих. Окрім кількох малопомітних для авдиторії блогерів, найактивніше генерала критикує Мар’яна Безугла – нардепка від “слуг”, застуниця голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, яка свого часу зробила все можливе і неможливе, щоб скандал навколо спецоперації з затримання бойовиків ПВК “Вагнер” закінчився нічим, а про імовірну роль Андрія Єрмака у цьому – забули. Саме вона останні пів року системно присвячує левову частку своїх дописів у соцмережах Головкому. Попри скандальну популярність на цьому підґрунті, любов Безугла зуміла завоювати хіба в публіки російських ЗМІ, які активно цитують її дописи про буцімто масове зловживання алкоголем як у ЗСУ загалом, так і в Генштабі зокрема. Серед більшості ж українців дії нардепки набули токсичної слави. 

Та попри колишні тенденції відхрещуватися від усіх, хто так чи інакше кидали тінь на президента або його найближче оточення, Мар’яну Безуглу, очевидно, вважають вкрай цінним кадром, адже її зняття з посади заступниці голови комітету блокують спікер ВР Руслан Стефанчук і Давид Арахамія. На тлі низки непопулярних заяв і кроків, навіть незначне покарання Безуглої викликало б у населення схвалення. То чому ж вона досі на цій посаді? І наступне питання: чи можемо ми уявити лояльність Банкової до критичних дописів Безуглої у бік, наприклад, президента? А Андрія Єрмака? Відповіді очевидні. 

Згідно з інформацією видання Financial Times, Зеленський ясно дав зрозуміти Залужному, що незалежно від того, прийме Головнокомандувач ЗСУ якусь нову роль чи ні, “його буде звільнено”. Та поки що президент зачекає з рішенням через те, що інформація потрапила у ЗМІ. Разом з тим, російська влада уважно стежить за інформацією про звільнення Валерія Залужного, оскільки подібного роду хаос і перестановки є для них дуже вигідними.

Мандат легітимності нинішньої влади окроплений кров’ю українців. Усвідомлення цього може створити спокусу пограти в авторитаризм без жодних роздумів щодо потенційних ризиків – як для держави, так і для власних рейтингів. Любов до нинішнього Головнокомандувача є доти, доки є любов до ЗСУ. Разом з тим, у випадку його звільнення, в очах людей за подальші невдачі (а це війна, без них ніяк) буде відповідальним не наступник, а той, хто підписав Указ, згідно з яким Валерій Залужний мусив піти. Тобто, Володимир Зеленський. 

Ніякі марафони не виправлять цього, а переслідування інакодумців матиме хіба що зворотний ефект. Позиція ж “зроблю зараз що хочу, а далі якось викрутимося” має емоційне та егоїстичне підґрунтя, але аж ніяк не державницьке – альтернатив якому не існує в умовах війни за виживання. Такий крок стане добривом для опозиції: як чинної, так і потенційної, але аж ніяк не покращить морально-психологічний стан громадян України у найближчих перспективах. 

Нападки на Залужного об’єднують навіть тих, в кого немає інших точок дотику. Звільнення уособлення довіри до ЗСУ може стати найбільшим потрясінням з моменту повномасштабного вторгнення РФ. Насильно позбавивши населення фігури, яка асоціюється із захистом, потрібно бути готовим до того, що цей крок оцінять як зраду та загрозу. 

Чи готовий Зеленський до такого на догоду власним ревнощам і страхам?

Президент України Володимир Зеленський у вівторок, 27 лютого, прибув до Саудівської Аравії для зустрічі з Спадкоємним принцом Мухаммадом бін Салманом аль Саудом.

В понеділок, 26 лютого, президент Франції Емманюель Макрон заявив, що “не можна виключати відправлення західних військ в Україну” і його коментарі викликали швидку реакцію різних лідерів.

Сьогодні, 27 лютого, близько 14:00 українські захисники збили вже другий за день російський винищувач-бомбардувальник Су-34 на східному напрямку.

27 лютого уряд України запустив пілотний проєкт із протезування зубів ветеранів. Держава компенсуватиме витрати медичним закладам на лікування через Національну службу здоров’я України.

На Таврійському напрямку українські захисники нейтралізували або знищили 255 російських безпілотників.