“СММ-слідство” у справі Ірини Фаріон – як українцям вкотре намагаються “продати” процес замість результату

Перші емоції після затримання підозрюваного у вбивстві мовознавиці Ірини Фаріон вже стихли і можна проаналізувати публічний перебіг розслідування цього злочину, який в поліції вже оголосили “розкритим” та навіть видали нагородну зброю. 

Джерело: Центр дослідження законодавства України

Ірину Фаріон було вбито 19 липня 2024 року в дворі житлового будинку, при значній кількості свідків. В перші хвилини про злочин стало відомо в медіа, можна припустити, що й поліція отримала змогу діяти по гарячих слідах. І хоч спершу лунали побоювання, що камери у Львові не працювали через відключення електроенергії, згодом виявилось, що людина, яку поліціянти назвали ймовірним вбивцею Фаріон, таки потрапила в об’єктиви багатьох з них. 

Попри це, як і попри те, що через воєнний стан Україна всіяна мережею блокпостів, попри комендантську годину і посилений режим роботи поліції, попри втручання президента в день скоєння злочину, правоохоронцям знадобилось 5 днів для того, щоб продемонструвати суспільству ймовірного винуватця, якого знайшли аж у Дніпрі. Вже одна ця обставина породжує дуже багато запитань як щодо ефективності роботи поліції загалом, так і щодо ефективності цілого ряду обмежень прав і свобод громадян, застосованих для спрощення роботи правоохоронців. 

Однак найголовнішим є те, як саме правоохоронці комунікували свої результати. Почати варто з міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, якому, на тлі підготовки до ротацій в уряді, вкрай важливо продемонструвати власну ефективність на посаді, щоб зберегти крісло. 25 липня у своєму Telegram-каналі Ігор Клименко заявив, що поліції вдалось затримати “вбивцю” Ірини Фаріон. Доволі гучні слова, враховуючи те, що затриманому на той час ще навіть підозри не вручили, не те щоб суд встиг визнати його винним у цьому вбивстві.

Текст допису про затримання ймовірного вбивці Ірини Фаріон у Telegram-каналі міністра внутрішніх справ станом на 25 липня

Далі – більше. Того ж таки 25 липня на сторінці Національної поліції України у Facebook з’явився допис про те, що міністр Клименко та очільник Нацполіції Іван Вигівський нагородили поліціянтів, які “розкрили вбивство Ірини Фаріон” – їм вручили нагородну зброю та відомчі відзнаки. Окрім відвертої недоречності нагородження зброєю поліціянтів під час повномасштабної війни, до цієї заяви виникають все ті ж запитання – у справі немає ще навіть обвинувального акта, не те що обвинувального вироку суду, який набрав чинності. А якщо затриманий виявиться невинуватим, то зброю та медалі у поліціянтів заберуть назад? Чи може й притягнуть до дисциплінарної відповідальності?

Разом з заявами правоохоронців про “розкриття” злочину (хоча, за їхніми ж словами, затриманий діяв не один, а нікого з співучасників не затримано досі) в Telegram-каналах та ЗМІ почали з’являтись фото затриманого, його особисті дані, листування, записи з камер відеоспостереження тощо. Малоймовірно, що вся ця інформація якимось випадковим чином потрапила до журналістів та власників Telegram-каналів випадково і чекала “зручного моменту”. Набагато більш вірогідним є припущення, що цей витік був цілковито контрольованим з боку правоохоронців і мав на меті закріплення в суспільній свідомості раніше озвученої керівництвом МВС заяви про розкриття злочину і затримання винуватця.

Цікаве й те, що через кілька днів, коли інтерес до заяв керівництва МВС уже трохи знизився, у Telegram-каналі міністра відредагували допис про затримання “вбивці Ірини Фаріон” – тепер там зазначено, що затримали саме “підозрюваного у вбивстві”. Можливо, за ці кілька днів у міністра знайшовся час на прочитання статті 62 Конституції України, яка встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено і встановлено обвинувальним вироком суду.

Текст допису про затримання ймовірного вбивці Ірини Фаріон у Telegram-каналі міністра внутрішніх справ станом на 28 липня

А може знайшовся час на прочитання кількох глав Кримінального процесуального кодексу, внаслідок чого до міністра прийшло усвідомлення, що від розкриття вбивства Ірини Фаріон він так само далеко, як Арсен Аваков був від розкриття вбивства Павла Шеремета. 

Про цю справу варто пригадати хоча б тому, що майже 5 років тому, у грудні 2019 року тодішній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, разом з тодішнім генпрокурором Русланом Рябошапкою та президентом Володимиром Зеленським провели брифінг, під час якого на всю країну оголосили про розкриття злочину і затримання вбивць журналіста. У безпосередньому скоєнні злочину тоді звинуватили музиканта Андрія Антоненка, кардіохірурга та волонтерку Юлію Кузьменко та військову медсестру Яну Дугарь. Менш відомими були ветеран АТО Владислав Грищенко та його дружина Інна, яких звинувачували у виготовленні вибухівки, яка нібито була закладена під авто Павла Шеремета Антоненком, Кузьменко та Дугарь.

У тій справі підозрювані провели в СІЗО від кількох місяців до кількох років, попри те, що в матеріалах слідства так і не було представлено жодних доказів, які б прямо, чи хоча б переконливо доводили про причетність до вбивства хоч когось із них. Зрештою сторона обвинувачення просто перестала відвідувати судові засідання, а з початком повномасштабного вторгнення Андрій Антоненко та Яна Дугарь долучились до спротиву російській агресії, внаслідок чого розгляд справи призупинили. Зайве нагадувати, що ніхто з обвинувачених так і не скористався змогою покинути Україну в хаосі великої війни, остаточно нівелюючи аргументи правоохоронців про те, що тільки тримання людей у СІЗО дасть змогу ефективно розкрити злочин.

Після того брифінгу в Україні змінились уже два міністри внутрішніх справ і два генеральних прокурори, однак те, що відбувається в розслідуваннях гучних злочинів, нагадує часи СРСР, коли у найбільш резонансній за весь час існування тієї країни справі, спочатку розстріляли непричетну до злочинів Чикатила людину, посилаючись на його кримінальне минуле та вибивши зізнання у затриманого, а самого серійного вбивцю після першого арешту відпустили через халатність і помилку судмедексперта, внаслідок чого маніяк скоював злочини ще 6 років.

Подібний підхід має наслідком і те, що правоохоронна система втрачає рівень довіри (для порівняння – дані станом на грудень 2022 року), що ставить під сумнів будь, які результати її роботи. Адже навіть якщо вина затриманого В’ячеслава Зінченка зрештою буде доведена і суд визнає його винним у вбивстві, той фарс, який МВС влаштувало з його затримання закріпить у частини суспільства переконання, що його “призначили винним”, а справжні вбивці Ірини Фаріон уникли відповідальності.

Якщо ж цього не станеться, адже за твердженням сторони захисту, під час обрання запобіжного захисту обвинувачення не змогло продемонструвати ні знаряддя вбивства, ні свідчень очевидців, які б підтверджували причетність затриманого, то запитань як до керівництва МВС, так і до глави держави, який втрутився у перебіг розслідування, стане набагато більше. Особливо на тлі кричущої нездатності правоохоронців запобігти скоєнню подібних злочинів навіть попри всі ті заходи безпеки й обмеження прав, які були запроваджені з початком воєнного стану. 

Так, у погоні за “лайками” тим, щоб відзвітувати президенту і продемонструвати свою ефективність, керівництво МВС руйнує основу існування будь-якої держструктури – довіру з боку суспільства, яка своєю чергою забезпечує легітимність влади як виразника суспільної волі.