Справа офіцерів УДО: вибіркове правосуддя, військові за ґратами і суддя з сумнівною репутацією
Політичні переслідування під виглядом слідства – це вирок для держави, яка позиціонує себе правовою. Особливо, коли йдеться про військових і волонтерів. Як ніхто інший, це усвідомлюють їхні побратими.
“По суті, Сергій Сергійович Волевач – це командир. Не злочинець. Не ворог. Командир підрозділу, який захищає небо України”, – говорить Віталій Ситюк, командир Калинівського ДФТГ. Саме його підрозділ спеціалізується на боротьбі з “шахедами” – і вже збив близько двадцяти ворожих безпілотників.
І поки його побратими залишаються на передовій, сам Волевач – під вартою. Причина? Його ім’я фігурує у так званій “справі ФСБшної флешки” проти Петра Порошенка, в якій головне обвинувачення базується на сумнівному електронному носії, що нібито містить дані про змову проти держави. Імовірно – елемент російської спецоперації, оскільки звинувачувати українських добровольців за тими статтями, які їм інкримінують – це вторити міфам про “розіп’ятого каратєлями мальчіка в трусіках”.
“З 24 лютого він був на передовій, евакуйовував людей, організував оборону, не втік у теплі регіони. А тепер сидить у СІЗО. Чому? Бо відмовився підписати фальшиві свідчення”, – говорить Ситюк. Він також наголошує, що Сергія Волевача підтримує весь підрозділ. Побратими публічно ставлять питання: навіщо Україні карати тих, хто її захищає, – і вірити флешкам, імовірно підкинутим ворогом під час війни?
Показовою є й історія з розміром застави: 350 мільйонів гривень – саме стільки має внести Волевач, аби вийти на свободу.
“Це не про право. Це про помсту і тиск”, – кажуть адвокати. Вони стверджують: справа побудована навколо вимоги дати свідчення проти Петра Порошенка, одного з основних опонентів чинної влади. Волевач відмовився. І, схоже, заплатив за це ціною свободи.
Інший фігурант – волонтер Вадим Чучковський, у довоєнному минулому – колишній начальник Волевача. За словами Ситюка, з перших днів війни він забезпечував підрозділи всім необхідним: від пального до тепловізорів.
“Я знаю його з 2003-го. Порядний, чесний, відданий Україні. Тепер – теж за ґратами”, – розповідає Ситюк.
Справи Волевача та Чучковського слухає суддя Печерського райсуду Юшков. Адвокати подали клопотання про його відвід: суддя має нерухомість і родичів на тимчасово окупованій території Донецької області, що викликає сумніви в його неупередженості, особливо в справах, що стосуються російської агресії.
А ще – скандальна репутація. Саме Юшков знімав арешт з рахунків російського онлайн-казино. Саме він відпустив умовно російську наводчицю.
“Такий суддя не може судити військових, які захищали Україну”, – кажуть активісти. Але – судить. І не один день.
6 червня 2025 року журналістка Букв була присутня на засіданні в Печерському суді Києва. Розгляд клопотання прокурора Гарасима про продовження досудового розслідування проти Сергія Волевача, Вадима Чучковського та Руслана Крамаренка розпочався об 11:30.
Попереднього вечора, о 22:10, суддя Юшков пішов розглядати поданий йому відвід. За авторозподілом справу мав розглядати суддя Шапутько. На засідання з розгляду відводу були лише сам Шапутько та слідчий ДБР Байжанов – слухання почалося без участі адвокатів. Захисниця Крамаренка, адвокатка Довганич, з’явилася лише наприкінці, дізнавшись про засідання з телефонного дзвінка. Адвокатів Чучковського і Волевача взагалі не повідомили.
Відвід судді Юшкова, заявлений адвокаткою Довганич, розглядали без неї. Жодного з інших захисників не було належним чином поінформовано. Державні адвокати, призначені самим Юшковим, так само не були залучені.
На ранок 6 червня стан усіх трьох підозрюваних був незадовільним – після того, що очевидці назвали “судовим катуванням”.
Попри це, о 13:13 суддя Юшков продовжив розгляд клопотання слідчого Байжанова, порушуючи суддівську етику та ігноруючи право сторін на виступи. Чучковський публічно заявив йому відвід, але той відмовився його розглядати. Суддя вимагав термінового продовження розгляду, посилаючись на строки.
Сергію Волевачу стало зле просто в залі суду – слухачі були змушені викликати швидку допомогу, оскільки Юшков відмовлявся оголосити технічну перерву.
О 14:40 стало відомо: досудове розслідування у справі Волевача, Чучковського та Крамаренка офіційно продовжено ще на шість місяців.
Ці справи вже встигли охрестити “полюванням на відьом”. На думку спостерігачів, йдеться не про правосуддя, а про політичну доцільність. Люди, які відмовилися свідчити, стали жертвами репресивної системи.
“Яка може бути мотивація для військового чесно виконувати свою роботу, коли він бачить – якщо ти воюєш, але комусь не подобаєшся, тебе можуть кинути за ґрати за флешку з Росії?” – резюмує народний депутат від “Європейської Солідарності” Микола Величкович.
Питання залишається відкритим. Як і камери, в яких утримують людей, що мали б бути на службі. І захищати не себе – а нас усіх.
У 2025 році, найсмертоноснішому для цивільних, три найбільші благодійні фонди України зібрали рекордні 105,9 мільярда гривень. Це більше, ніж за 2022–2024 роки разом. За даними ООН, гуманітарну допомогу в Україні доставляли понад 450 організацій, охопивши п’ять мільйонів людей за рік. А громадські фонди мають ліцензії на закупівлю летальної зброї, що є функцією, яку держави монополізували століттями. Ці рекордні зростання забезпечили міжнародні урядові гранти. А це означає, що іноземні держави тепер скеровують мільярди напряму через український громадянський фонд, оминаючи міждержавні канали. Вищої форми інституційної довіри до громадянського суспільства важко уявити.
Після 24 лютого 2022 року в Україні відбулися зміни. Раптом побільшало борців за рівні права жінок і чоловіків. Тобто за те, щоб зобов’язати жінок нарівні з чоловіками бути в окопах.
Інформаційне поле України від початку повномасштабного вторгнення розвивається за логікою замкненого кола, де кожна наступна криза стратегічних комунікацій є прямим наслідком попередньої. Держава пройшла довгий шлях, на якому були новорічні розповіді про шашлики у травні, весняний “гіпноз” 2022 року про “два-три тижні”, гучні обіцянки кави на набережній Ялти після деокупації Харківщини та Херсонщини… І наступні роки різноманітних формулювань одного і того ж гірко-солодкого меседжу: “війна от-от закінчиться”.
На брифінгу після вручення підозри колишньому керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку, директор НАБУ Семен Кривонос заявив, що Володимир Зеленський не фігурує і не фігурував у межах цієї справи. Ці слова викликали певний скепсис на тлі раніше оприлюднених “плівок”, в яких учасники корупційної схеми згадували якогось “Вову” і його представника – першого заступника Управління держохорони і керівника служби безпеки президента Максима Донця.
9 травня угорський парламент розпочав роботу в новому складі, а лідер партії “Тиса” Петер Мадяр офіційно зайняв крісло прем’єр-міністра. Для українського політикуму, схильного до швидких емоційних висновків, це виглядає як “світанок нової ери” без Віктора Орбана. Проте аналіз останніх подій та історичного контексту свідчить про те, що нова глава відносин починається не на чистому папері, а на фундаменті з глибоких системних криз, професійної деградації дипломатії та стратегічних пасток, залишених попереднім режимом.