Реформи коштом найменш заможних – як вибірковість влади б’є по кишені українців

Проміж розповідями про те, якою важкою буде чергова зима під обстрілами і що саме українцям слід купити, щоб якось компенсувати чергові провали у підготовці влади до чергової зими, нардепи вирішили виконати частину міжнародних зобов’язань України – але не тих, де про реформу правоохоронних органів, судової системи, детінізацію економіки та інші цілком очевидні проблеми – а тих, де можна запровадити ще трохи податків. 

Аналогічний податок після “виборів” у держдуму запровадили в Росії, що додає особливого шарму цьому рішенню. Тоді як решту реформ для наближення до стандартів ЄС, куди ми начебто збираємось вступити, влада продовжує стійко ігнорувати.

16 вересня Верховна Рада після двох невдалих спроб в першому читанні ухвалила законопроєкти про оподаткування ПДВ посилок з іноземних інтернет магазинів – урядовий № 15460 та № 16051-1, авторства сумнозвісного Данила Гетманцева. 

Суть обох законопроєктів залишилась без змін – пільга на міжнародні посилки вартістю до 150 євро – скасовується, а ПДВ нараховується з першого євро. Відповідно й нарахування ПДВ відбуватиметься не на суму перевищення порогу 150 євро, як раніше, а на всю вартість посилки. 

Якщо раніше куртка за 200 євро коштувала вам 216 євро+доставка, з яких:

• 200 євро – ціна;
• 5 євро – ввізне мито на суму перевищення пільги (50 євро);
• 11 євро – ПДВ (20% від суми перевищення пільги та ввізного мита);

То з набранням чинності № 15460 та № 16051-1 ця куртка коштуватиме 264 євро+доставка:

• 200 євро – ціна;
• 20 євро – ввізне мито;
• 44 євро – ПДВ (20% від суми ціни товару та ввізного мита).

Іронія полягає у тому, що найбільше зростання вартості припадає саме на дешевші покупки. За посилку вартістю 151 євро доведеться заплатити +15 євро ввізного мита (15,1 замість 0,1 євро, як зараз), і на посилку вартістю 1000 євро – ті самі +15 євро (100 євро, замість 85). Посилки вартістю до 150 євро ввізним митом обкладатись не будуть – лише 20% ПДВ від “чистої” вартості. І це створює очевидну корупційну лазівку – якщо за посилку вартістю 149 євро потрібно заплатити 29,8 євро ПДВ, а за посилку вартістю 151 євро – уже 48,32 євро (ПДВ+ввізне мито), то наслідком стане не збільшення доходів до бюджету, а дроблення посилок і заниження їхньої вартості. 

Від попередніх, провалених редакцій, поточні законопроєкти № 15460 та № 16051-1  відрізняються деякими косметичними правками – наприклад, доповнення Податкового кодексу статтею 191-1.10, яка передбачає, що ПДВ з посилок зараховується до спецфонду держбюджету та спрямовується на забезпечення потреб ЗСУ. 

Косметичною вона є тому, що працює не з усіма посилками, а лише з операціями дистанційного продажу – тими, де ПДВ стягне іноземний маркетплейс в момент купівлі товару. А для посилок, ПДВ з яких сплачується покупцем в момент перетину кордону, через поштового оператора – ця норма не діє, тому що таке ввезення дистанційним продажем не є. Крім того, формулювання закону дає підстави припустити, що норма діє ТІЛЬКИ для маркетплейсів. Тобто, при купівлі тих самих кросівок на сайті Amazon – ПДВ вам (теоретично) нарахують одразу (і надалі Amazon перерахує цю суму на казначейський рахунок), а на сайті Nike – ПДВ вам доведеться сплатити при перетині ними кордону через поштового оператора. І в другому випадку так само – ніяких коштів для ЗСУ.

Але й з маркетплейсами не все гладко, тому що участь у цій фінансовій авантюрі для них є добровільною. І якщо умовний Amazon чи Aliexpress не захочуть витрачати власні ресурси на додаткове адміністрування ПДВ для України, то з тих 10 млрд гривень, які уряд планує(!) зібрати, до ЗСУ після всіх описаних пригод може дійти 0 (нуль) гривень. Але ПДВ на посилки в будь-якому випадку доведеться платити всім і в повному обсязі.

Тож заяви про те, що нові закони спрямовані на підтримку ЗСУ є, в кращому випадку, маніпуляцією. А в гіршому – відвертою брехнею і армії, і суспільству – тому що склад і розподіл загального і спеціальних фондів держбюджету визначаються виключно Бюджетним, а не Податковим кодексом і законом про держбюджет на відповідний рік (змін до яких законопроєкти № 15460 та № 16051-1 не вносять). А найголовніше – військовослужбовці нарівні з усіма сплачуватимуть ПДВ на свої посилки, за деякими винятками. 

Ці самі винятки є другою косметичною правкою в ухваленій версії оподаткування міжнародних посилок, вони стосуються товарів “для цілей безпеки і оборони”. По-перше, частина цих товарів втратять звільнення від ПДВ з 1 січня 2027 року – за півроку до того, як, теоретично, запрацює нова схема оподаткування посилок. Тобто нардепи навіть не узгодили строки дії пільг для армії, заявляючи, що збільшують податки заради армії. 

По-друге, перелік товарів для цілей безпеки і оборони є обмеженим і там переважно товари для збирання БПЛА (або заводські дрони), обладнання на кшталт антидронових рушниць, біноклів, прицілів тощо. Натомість повсякденне спорядження ця пільга не охоплює. Тобто, військовий, який купує собі бойовий рюкзак, черевики чи штани (які є фактично розхідним матеріалом в польових умовах) – заплатить за них по повній програмі, з усіма податками і митами. Максимальний рівень цинізму на тлі того, що влада 5 рік війни не може знайти гроші для підвищення зарплат військовим без махінацій з надбавками і доплатами, які нараховуються в дуже “довільному” порядку.

По-третє – звільнення від ПДВ товарів для безпеки і оборони, у випадку з маркетплейсами, проходить через процедуру повернення ПДВ. Адже маркетплейс стягуватиме ПДВ виходячи з суми товару – жоден Amazon чи Temu не буде розбиратись, що ж там з його товарів підпадає під визначені категорії УКТ ЗЕД, а що ні. 

Як наслідок, навіть купуючи “пільговий” товар, військові муситимуть ще займатись процедурою повернення (яку ще має розробити Кабмін) сплаченого на маркетплейсі ПДВ. Якщо це не є вершиною бюрократичного ідіотизму, то складно навіть уявити, якою може бути вершина.

При цьому всьому ми пам’ятаємо, що вся ця конструкція з лайна і палиць зроблена заради додаткових 10 мільярдів гривень надходжень до бюджету. Це число є суто віртуальним, його вигадав ще уряд Юлії Свириденко, а в супровідних документах до законопроєктів (як № 15460 та № 16051-1, так і попередніх провалених) немає розрахунку, чому саме 10, а не 7 чи 12 мільярдів гривень. Навіть якщо такий розрахунок десь є, то базувався він на тих обсягах посилок, які існували до змін. 

Але якщо за той самий товар українцям доведеться доплатити ще 20%-25% просто тому, що українська влада вирішила піти шляхом найменшого спротиву, то обсяги закордонних покупок різко скоротяться. І в результаті в мінусі опиняться всі – українські покупці, військові, держбюджет (з якого ще треба профінансувати створення інфраструктури для опрацювання всього масиву посилок, який раніше проходив як безмитний).

Хоча ні, в мінусі опиняться не всі. У законопроєктів № 15460 та № 16051-1 є однозначні бенефіціари, які виграють в будь-якому випадку. Це українські рітейлери та маркетплейси, які зможуть підняти ціни +/- на суму нових податків на посилки. Навіть за нинішніх умов, мережі низьких цін (на зразок “Аврори” чи “Копійочки”) отримують величезні прибутки, купуючи той самий китайський товар напряму у виробника і перепродуючи його в Україні зі значною націнкою. Запровадження ПДВ на особисті покупки збільшить маржу подібних ритейлерів в рази, а також вони зможуть у повній мірі скористатись згаданою вище схемою дроблення посилок, для економії на ввізному миті за рахунок обсягів. На відміну від ЗСУ, цей бізнес точно отримає свою частину прибутків від нововведень.

Прем’єр Сергій Корецький, коментуючи обкладення ПДВ міжнародних посилок, намагався змістити фокус на українського виробника, який нібито страждає через те, що українці купують за кордоном, де виробляти дешевше, ніж в Україні, під час відключень і обстрілів.

Перше питання, яке виникає до пана прем’єра – з якого дива українські покупці та український бізнес мають платити більше через те, що українська влада не здатна ні забезпечити захист критичної інфраструктури від російських ударів, ні розробити механізми компенсації втрат для бізнесу (адже якщо є гроші на підтримку рейтингу президента, то є гроші і на підтримку власного виробника), ні запровадити заходи стимулювання власного виробництва. 

Проблеми українського виробника не в тому, що українці не хочуть купувати українське, а в тому, що його трощать з різних сторін – російські дрони і ракети та українські чиновники і урядовці, які діють за принципом “щоб корова менше їла і більше давала молока, її треба менше годувати і більше доїти”.

Також прем’єр поскаржився на недобросовісні компанії, які застосовують схеми дроблення товарних партій при ввезенні в Україну, виправдовуючи цим подорожчання для всіх українців. Дуже дивно, що нібито фахова людина, якою дійсно є Сергій Корецький, вважає, що просте збільшення податків (в якому вже закладена очевидна схема обходу ввізного мита саме через дроблення) – допоможе ліквідувати ці схеми. Не поліпшення контролю на митниці. Не вдосконалення контролю за рухом товарів на внутрішньому ринку (ми всі знаємо ці магазини, де iPhone щороку продаються на 5-10% дешевше, ніж в офіційних партнерів Apple – і тільки українська влада раптово “сліпне” у цих випадках) – а саме збільшення податків, основний тягар якого ляже на тих, хто купує для себе особисто, а не на продаж для подальшого заробітку.

Вишенькою на цьому торті є нещодавня заява президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, яка прямим текстом сказала, що для України в Європейського Союзу “відкладено” 37 мільярдів на цей рік – євро, а не гривень. Які Україна отримає, якщо здійснить ті реформи, які пообіцяла здійснити ця сама влада. 

Нічого неможливого в цих реформах немає – серед них реформа прокуратури (що дуже на часі на тлі втечі генпрокурора з країни); посилення незалежності судової системи та антикорупційних органів; приведення якості корпоративного управління в державному секторі до стандартів ЄС, гармонізація законодавства для зближення з європейським ринком; модернізація профтехосвіти та системи охорони здоров’я. Словом, все те, що будь-яка притомна влада мала б і сама впроваджувати, якщо хоче зберегти країну і себе, без нагадувань від партнерів і помахування “морквиною” перед носом.

Можна заперечити, що ЄС також запроваджує оподаткування міжнародних посилок, і це буде правдою. Однак, ЄС крім податку на посилки, має ще й величезний внутрішній ринок, який здатен забезпечити більшість внутрішнього попиту – і це робить механізм оподаткування зовнішніх покупок раціональним, особливо з урахуванням в рази вищих доходів населення. 

Хоча Україні дійсно доведеться запровадити аналогічне регулювання для вступу в ЄС, щоб не стати «чорним ходом» для китайських товарів на шляху до європейського ринку – ніхто з європейських партнерів не вимагає від України робити це негайно. Тому раціональним рішенням з боку уряду та нардепів було б ухвалити рамку цього рішення на рівні закону та конкретні кроки з його впровадження на рівні урядових та відомчих підзаконних актів – а початок фактичної реалізації відкласти до набуття Україною членства в ЄС, або відкриття для нас внутрішнього ринку на правах членів ЄС.

Такий формат став би компромісом між усіма зацікавленими учасниками – МВФ та ЄС, українським суспільством та урядом, якщо той зацікавлений саме в проведенні реформ, а не лобіюванні інтересів окремих учасників ринку, на шкоду всім іншим.

Натомість маємо дуже вибірковий підхід до реформ – ту частину, яка полягає в запровадженні додаткових податків, і не має дедлайнів для запуску, українська влада впроваджує з наполегливістю, вартою значно кращого застосування. А от решта, яка може принести в сотні разів більше грошей уже зараз та економічних результатів в наступні роки, ціною обмеження корупційних можливостей та політичних зловживань – чомусь так само наполегливо ігнорується.

• закон,
• нардепи,
• Нова пошта,
• обстріли,
• ПДВ,
• податок на посилки,
• уряд