Telegram і Україна – заборонити неможливо регулювати

Засновник Telegram Павло Дуров вперше публічно прокоментував затримання його французькими правоохоронцями та висунуті щодо нього та його компанії звинувачення. Двома словами – “він дуже здивований, адже Telegram та він особисто завжди були на зв’язку з французькою владою та європейськими чиновниками і реагували на запити про видалення шкідливого контенту. Окремо Дуров заявив про те, що Telegram “заборонили” в Росії після відмови співпрацювати з владою – що вкрай дивно звучить з огляду на скарги самих росіян про те, що на Telegram тримається мало не весь їхній військовий зв’язок.

Публічна позиція Дурова здатна переконати хіба що його щирих фанатів – тобто тих, кого переконувати власне й не потрібно. Між рядками у ній читається натяк на політичне переслідування з боку французького уряду, особливо з огляду на згадку про “заборону Telegram в Росії” після відмови співпрацювати з ФСБ, у що може повірити хіба людина, яка дізнається події у світі виключно з каналу самого Дурова. Однак, є ще суто юридичний бік питання, в якому теза Дурова про те, що адміністратор платформи не несе відповідальності за дії третіх осіб на платформі, є цілковито нікчемною.

Чому до Дурова виникли претензії

Історія Дурова не нова, адже кейсів, з кримінальним переслідуванням власників та адміністраторів онлайн-майданчиків для обміну незаконних товарів і послуг, уже було чимало і кожен з них рано чи пізно закінчувався однаково – закриттям майданчика в Інтернеті та його власника й адміністратора у в’язниці. Проте, ситуація з Telegram відрізняється тим, що він встиг стати занадто великим, щоб просто зникнути.

Платформа, часткою якої Дуров не лише володіє, а й є її безпосереднім керівником, стала популярною у торговців наркотиками, дитячою порнографією, зброєю, майданчиком для координації злочинців тощо. Не те щоб чогось подібного не було в інших месенджерах і соцмережах, але – не в таких обсягах, не в настільки сприятливих умовах і не за повної відсутності взаємодії між їхнім керівництвом та владою (хоч представники Telegram і сам Дуров стверджують протилежне).

Позиція Дурова і Telegram завжди будувалась за принципом “і вашим, і нашим, але так, як вирішу я” – з одного боку в компанії стверджують, що в Telegram модерація є, з іншого – що Telegram нібито за свободу слова (це відверта брехня) і не займається превентивною модерацією, лише реагує на скарги користувачів та уповноважених органів. Але на практиці незалежні організації звинувачують Telegram в ігноруванні скарг щодо незаконного контенту (зокрема дитячого порно).

Водночас за потреби Telegram демонстративно використовує власну значущість для тиску на уряди. Останнє стало зрозумілим, коли на тлі обговорень про регулювання месенджера в Україні компанія заблокувала чат-боти ГУР, але залишила доступними російські аналоги. За ствердженням управління розвідки МОУ – всупереч попереднім домовленостям та заявам керівництва компанії. Можливо, французька влада зробила висновки з цього епізоду – на відміну від української, яка вдовольнилась розблокуванням чат-ботів, оскільки сама себе загнала в залежність від цієї платформи.

Чому з Telegram складно вчинити як з іншими майданчиками для системної торгівлі забороненими товарами

Доки Telegram займав порівняно невелику частку на ринку ЄС і США, на нього могли не звертати уваги. Однак разом зі зростанням кількості користувачів, той факт, що в зручному месенджері, який поступово переростає в соцмережу, чудово себе почувають як опозиціонери в тоталітарних країнах (наприклад Ірані та Білорусі), так і різного калібру злочинці, мусив рано чи пізно привернути увагу правоохоронців. Тим паче, що Telegram став не першим майданчиком, де люди, які хотіли уникнути зайвої уваги з боку держави з ідеологічних причин, “жили” по сусідству зі злочинцями, які хотіли того ж, але з міркувань суто матеріальних.

Достатньо згадати хоча б Silk Road, який з 2011 по 2013 став найбільшим мережевим майданчиком для торгівлі наркотиками (або найбільш відомим) і завершив свою роботу через арешт власника (згодом його засудили до двох термінів довічного ув’язнення без права на УДО). Така ж доля очікувала Silk Road 2.0, як і більш ранний The Farmer’s Market, на якому купували аж ніяк не “органічну” моркву з селерою і який протримався всього рік через те, що замість криптовалют використовував для розрахунків “відкриті” для правоохоронців системи платежів на кшталт PayPal.

Порівняння Telegram з майданчиками для торгівлі незаконними товарами і послугами в даркнеті є коректним хоча б тому, що найкраще описує сутність Telegram та результати зростання його популярності. Потрапити на Silk Road було не так вже й просто, навіть щоб дізнатись про нього, слід було докласти певних зусиль. Окрім потреби знати “адресу” майданчика, яку не нагуглиш просто так, був потрібен окремий браузер чи плагін, здатний обмінюватись даними з сервером майданчика в окремій шифрованій мережі. З Telegram же користувач обговорює проєкт з колегами в одному чаті, читає новини в сусідньому і купує наркотики в третьому, не покидаючи додатка, який можна завантажити в App Store чи Google Play.

Фактично, Telegram став таким собі “даркнетом для нубів”, максимально спростивши доступ пересічного користувача до всього незаконного, а окрема криптовалюта (основне джерело доходів соцмережі) мала б довершити цю систему “держави в державі”. Власне, навіть сам по собі цей “онлайн-суверенітет” рано чи пізно призвів би до конфлікту, оскільки він посягає на основи будь-якої держави.

Проте, ситуація з Telegram для будь-якого уряду є значно складнішою, ніж боротьба з черговим наркомагазином у даркнеті. В Telegram є величезна частка здебільшого законослухняних користувачів, які не роблять там нічого незаконного. Зрештою, він зручний і саме зручність та фейкова безпечність (яка існує лише з точки зору пересічного користувача) дозволили потрапити Telegram до раніше суто економічної категорії “too big to fail”, внаслідок чого національні уряди та надурядові структури на кшталт ЄС мусять зважувати всі “за” і “проти” втручання в ситуацію, що склалася.

Які наслідки справи щодо Дурова та можливого закриття Telegram

Закриття Silk Road, на якому за два роки існування купували і продавали наркотиків на сотні мільйонів доларів, ніяк не зачепило більшості користувачів Інтернету у тих країнах, де діяли продавці цього майданчика. Однак закриття Telegram безумовно позначиться на повсякденній рутині його користувачів у тих країнах, де Telegram найбільш популярний – Україні, США, Бразилії (особливо після блокування Х/Twitter) та Росії.

Для Росії сторонній доступ до архівів Telegram стане катастрофою, оскільки російські воєнкори одразу визнали критичну важливість Telegram для військового зв’язку, а російська влада наказала ключовим структурам та чиновникам видаляти всі робочі чати з месенджера (незрозуміло, як це мало допомогти, якщо раніше росіяни самі активно користувались тим, що Telegram зберігає навіть видалений користувачем контент). Тому для РФ буде краще цього разу не влаштовувати цирк з “переслідуванням” “опозиціонера” Дурова, а дійсно заборонити Telegram на рівні Роскомнадзора, ніж ризикувати тим, що західні розвідки залізуть у російські воєнні та урядові комунікації.

Для країн на кшталт уже згаданих Білорусі та Ірану закриття Telegram матиме неоднозначний ефект. З одного боку, протестним силам дійсно буде складніше координуватись, принаймні якийсь час. З іншого – немає жодних гарантій, що Дуров і раніше не співпрацював з режимами Лукашенка та Хаменеї, а поряд з учасниками протестів в спільних чатах не сиділи співробітники Корпусу вартових ісламської революції та КДБ. Зрештою, там абсолютно точно працює ФСБ, як всередині, так і за межами РФ.

Щодо решти світу, то припинення роботи Telegram навряд матиме якийсь значний вплив – через не надто значне поширення чи доступність альтернатив. Зрештою, влада Бразилії змогла заборонити роботу X/Twitter, який використовує приблизно кожен десятий бразилець, та ще й запровадити штрафи за використання VPN-сервісів, які дозволяють цю заборону обійти. Таке рішення було ухвалене після звинувачень у масовому поширенні дезінформації та відмові призначити офіційного представника в країні, тобто підстав, які перетинаються з частиною звинувачень, висунутих Дурову. Слід також зазначити, що заборона X/Twitter не є безальтернативною – компанія може повернутись в країну, виконавши попередні приписи суду та сплативши штраф – факти, які ігнорує Ілон Маск в своїх звинуваченнях бразильського уряду в порушенні свободи слова.

Що з Україною

Зростанню популярності Telegram в Україні дуже допомогла повномасштабна війна та українська влада. Російське вторгнення породило потребу в “швидкій інформації” та комунікації, для чого Telegram підходив ідеально, поєднуючи функції месенджера та соцмережі. Додатковим чинником стало те, що в Telegram є всі соціальні, вікові, гендерні і так далі категорії населення – на відміну від інших соцмереж, де прослідковується чітке розділення авдиторії за віком, статтю тощо.

Влада ж, помітивши всеосяжне зростання популярності Telegram, перенесла туди левову частку офіційної комунікації у вигляді особистих каналів чиновників, а також “ексклюзивних інтерв’ю” на каналах-мільйонниках, які в той чи інший спосіб були взяті під контроль або погодились співпрацювати з владою. Дійшло навіть до запрошень формальних власників таких каналів на офіційні заходи, однак таку практику досить швидко припинили, усвідомивши, що виростили монстра, який може в будь-який момент “відкусити голову” господарю. Проте сам майданчик так і залишається ключовим для влади в частині комунікації з суспільством, яку влада хотіла б бачити виключно односторонньою, без некомфортних запитань про корупцію та Олега Татарова.

Тому всі розмови про заборону чи регулювання Telegram поки що залишаються виключно розмовами і навіть президент Зеленський публічно переклав рішення щодо Telegram на регуляторні органи ЄС, хоча Україна на цей час не має жодних відповідних зобов’язань.

Паралельно з тим, що влада сама загнала себе у залежність від Telegram-каналів (як власних, так і підконтрольних) і явно не хоче ухвалювати рішень, які мало кому сподобаються, у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про регулювання Telegram – як платформи. Він має на меті налагодження комунікацію компанії з українським урядом на чітко визначених умовах, а не так, як це захочуть в Telegram. А також – зобов’язати компанію розкрити структуру власності, оскільки є небезпідставні підозри щодо того, що Telegram живе на російські гроші з усіма наслідками цього.

Що наразі не планується – регулювання використання платформи (санкцій для користувачів Telegram, деанонімізації каналів, блокування чи кримінального переслідування). Однак наразі немає ні узгодженої версії законопроєкту, ні голосів для його ухвалення, ні єдиного бачення того, яким це регулювання має бути. Для останнього слід визначитись, чого саме українська влада (не поточна, яка є очевидно упередженою, а “середньостатистична українська влада”) хоче від Telegram.

Що можна зробити для максимальної користі та мінімальної шкоди

Передусім, слід розмежувати регулювання платформи (в особі компанії, її співвласників та донорів, якими з майже 100% вірогідністю є наближені до Кремля росіяни) та регулювання користувачів і контенту.

В обох випадках йдеться про офіційну та чітко врегульовану взаємодію Telegram з українськими державними структурами, як це роблять інші онлайн-гіганти, на кшталт Meta чи Google, а у разі відмови чи намагання нав’язати свої правила – блокування доступу до платформи, як це було зроблено в Бразилії з X/Twitter (а до того на деякий час з тим самим Telegram та навіть WhatsApp).

Однак, за будь-яких варіантів розвитку такої взаємодії, слід припинити практику використання Telegram для офіційної комунікації влади і політиків – як публічної, так і внутрішньої. Це легітимізує Telegram як платформу, що заслуговує на довіру, тим самим легітимізуючи весь контент в ній, включаючи той, що створений з метою повалення будь-якої української влади.

Сюди відноситься й практика використання впливу на власників та адміністраторів великих Telegram-каналів в межах ідеї контролювати український інформаційний простір та як наслідок – суспільні настрої. Як показала практика, такий контроль є лише ілюзією, але ця ілюзія дозволяє росіянам і надалі зберігати вплив на український інформпростір завдяки тій ролі, яку Telegram зараз відіграє в офіційній комунікації української влади з українським суспільством.

Щодо другого (регулювання користувачів та контенту), то йдеться, зокрема про деанонімізацію та прирівняння власників та адміністраторів Telegram-каналів (з досягнення певної чисельності підписників) до відповідальності власників та працівників медіа і вебсайтів.

Подібну позицію системно підтримує керівник ГУР Кирило Буданов, зазначаючи, що хоч повністю заборонити Telegram можливо (проте складно), однак ефективнішим рішенням є “деанонімізація” Telegram-каналів. Це дозволить вирішити одразу декілька проблем:

безконтрольного поширення дезінформації, починаючи від замовних політичних та комерційних кампаній з руйнування репутації, закінчуючи боротьбою з російськими інформаційними операціями (реальними, а не спробами влади списати власні провали на ворожу брехню);
детінізації грошового обороту – Telegram-канали сьогодні активно монетизують свою авдиторію та вплив, публікуючи як звичайну комерційну рекламу, так і політичні замовлення (частота і вартість таких публікацій виводять дохід середньостатистичного каналу-мільйонника далеко за межі ліміту для платників єдиного податку, відтак очевидним є питання належного оподаткування цих доходів, а також джерел походження коштів, якими оплачується така “реклама”);
врегулювання відповідальності Telegram-каналів, які охоплюють мільйони українців, але залишаються недосяжними для позовів щодо спростування недостовірної інформації та шкоду честі, гідності і діловій репутації (якщо власника медіа чи бодай вебсайту, на якому опубліковано інформацію можна відносно легко встановити та зобов’язати вчинити певні дії, то з Telegram-каналами подібне залишається нереальним).

Що в підсумку

Telegram зумів пережити кризу зростання та вийти на рівень, на якому різноманітні “сірі” схеми оптимізації витрат (особливо це стосується превентивної модерації, яку Telegram не запроваджує зовсім не через віру в свободу слова для продавців дитячого порно, нелегальної зброї та наркотиків, а тому, що це дуже дорого) та юридичної відповідальності вже не працюють.

Будучи “too big to fail”, щоб бути без вагань забороненим, компанія водночас є занадто впливовою, щоб і далі уникати уваги органів контролю по всьому світі. Досвід ТікТок у США мав би підказати Павлу Дурову, що можна деякий час водити за носа багатьох, або довгий час – небагатьох, але не вдасться вічно вдавати з себе “стартапера-візіонера”, який підтримує збиткову платформу обміну контентом з майже мільярдом активних користувачів – і не розкривати ані джерел фінансування, ані ключових інвесторів, уникати взаємодії з профільними органами державної влади та відповідальності за вміст і можливості платформи для недобросовісних користувачів.

Власне, все перелічене можна значно спростити – Дурову слід визначитись, чого він хоче – і надалі бути росіянином, чи все ж жити за правилами цивілізованого світу.