Темні уроки історії, які пояснюють «миротворчість» Путіна – The Economist
Джерело: The Economist
У перші місяці Корейської війни, одного з найкривавіших конфліктів між комуністичними силами та демократичним Заходом, лідер Китаю Мао Цзедун надіслав телеграму Йосипу Сталіну, окреслюючи очікувані втрати. У документі від березня 1951 року Мао писав, що його “загальна стратегія” передбачає “загибель кількох сотень тисяч американців” у тривалій війні. Тільки після таких втрат, на думку Мао, імперіалісти усвідомлять серйозність нового гравця – Китайської Народної Республіки.
Мao вже направив на Корейський півострів армії “добровольців”, де з літа 1950 року точилися бої після вторгнення Північної Кореї до союзної США Південної Кореї. У телеграмі він холоднокровно повідомив, що Китай очікує втратити ще 300 000 військових, загиблих або поранених.
Зневага Мао до жертв не була риторичною фігурою. До липня 1953 року, коли перемир’я поклало кінець 37-місячній війні, за внутрішніми оцінками Китаю, кількість загиблих у його країні становила 400 000 осіб (сьогодні офіційна пропаганда визнає 150 000). Дізнавшись про загибель свого старшого сина на корейському фронті, Мао лише промурмотів: “Як може бути війна без смертей?”
Загинули мільйони корейських цивільних осіб і, можливо, мільйон корейських солдатів. Америка втратила майже 37 000 чоловіків, а також тисячі солдатів з Великої Британії та інших країн. Корейські міста перетворилися на руїни, що тліють.
Американські та союзні сили довго вважали, що конфлікт стосується лише території. Вони побоювалися, що Китай і Північна Корея ведуть глобальну кампанію комуністичної експансії під керівництвом Москви. Вони не зрозуміли справжніх мотивів Мао, деякі з яких стали відомі лише після відкриття китайських і радянських архівів у 1990-х роках. В обмін на людські жертви Китаю Мао попросив Радянський Союз оснастити його збройні сили сучасною зброєю, військовими кораблями та літаками, а також надати креслення та інструменти для виробництва такої зброї в Китаї.
Контроль над півостровом кілька разів переходив від комуністичних військ до західних, перш ніж ситуація стабілізувалася на 38-й паралелі, лінії, що розділяла Корею на дві частини.
Після того, як ситуація зайшла в глухий кут, найбільша територіальна мета Мао — уникнути возз’єднання проамериканської Кореї та присутності західних військ на його кордоні — була досягнута. Вже в червні 1951 року Америка, Китай і Радянський Союз підтримали перемир’я на 38-й паралелі. Проте війна тривала ще два роки. Прагнучи отримати більше військової допомоги від СРСР, Мао влаштовував нескінченні суперечки щодо військовополонених, які відмовлялися повертатися до Китаю або Північної Кореї. 45 % американських втрат сталися після початку переговорів. Ветерани згадували смертельні нічні сутички на пагорбах, звідки відкривався вид на освітлений прожекторами комплекс переговорів.
Перемир’я було нарешті укладено влітку 1953 року, після смерті Сталіна і прихованих погроз США застосувати ядерну зброю. Після трьох років кровопролиття лінія, що розділяла дві Кореї, майже не змінилася. За словами сера Макса Гастінгса, історика корейського конфлікту, світ дізнався, що “війна може вестися так само болісно і наполегливо за столом переговорів, як і зі зброєю на полі бою”.
Зараз президент Росії Володимир Путін затягує час перед своїм американським колегою Дональдом Трампом. Путін відкидає прохання Трампа припинити бойові дії в Україні, натомість пропонуючи “комплексну” угоду, яка враховує всі його претензії.
Своєю чергою, Трамп зараз применшує значення перемир’я, якого йому не вдалося досягти, або щоб зберегти обличчя, або тому, що він вірить російським аргументам про те, що Україна програє на полі бою і використає перемир’я для переозброєння. Трамп бажає припинення бойових дій, про що він зітхнув 18 серпня: “Але стратегічно це може бути невигідним для однієї зі сторін”. Трамп і його найближче оточення зараз воліють говорити про “обмін територіями”, що є їхнім кодом для капітуляції України та віддачі території такої цінності, що Путін може погодитися на укладення угоди.
Якщо вірити словам Трампа, спонукання сторін до укладення угод є цілком виправданим заняттям, оскільки це протилежність війні, яка є безглуздою і марнотратною. На жаль, ця просте формулювання суперечить прикладам з історії, і не тільки в Кореї. Перемир’я важливі не тільки тому, що вони зупиняють вбивства. Вони також можуть сигналізувати про визнання того, що війна не буде вирішена військовим шляхом.
Карл Більдт, колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції, має безпосереднє уявлення про те, як закінчуються війни. У 1995 році він був європейським співголовою переговорів під егідою США в Дейтоні, штат Огайо, щодо припинення трирічного конфлікту в Боснії. Метою США і Європи в Дейтоні був мир.
Більдт усвідомив, що багато балканських політиків сподівалися використати мирний процес як “продовження війни іншими засобами”. Важливо, що Дейтон був успішним, тому що воюючі сторони були виснажені й знали, що Америка і НАТО не терпітимуть подальших бойових дій. Це залишало тільки політичне вирішення. “Неможливо було серйозно підійти до справи, коли ще лунали постріли і були надії або побоювання, що ситуація на полі бою може кардинально змінитися”, – зазначив Більдт.
Він побоюється, що вимоги Путіна щодо території приховують ще більшу мету: не дати Україні процвітати як державі, яка є одночасно слов’янською, демократичною і західною.
Він також не довіряє заклику Путіна вирішити всі суперечки одразу. Це вимагало б вирішення найскладніших розбіжностей, таких як статус українських земель, контрольованих Росією, перш ніж можна буде домовитися про мир. Він стверджує, що щире прагнення до миру має починатися з припинення вогню, що дозволить “покроково” працювати над такими питаннями, як електропостачання України, доля військовополонених, викрадені українські діти та санкції.
З досвіду Більдта, мирні угоди мають “відповідати мінімальним вимогам усіх, але не максимальним вимогам жодного”.
Натомість Трамп дозволяє Росії переслідувати максималістські цілі, поки вона б’є по Україні: стратегія, яку Мао називав “говорити, воюючи”. Це було катастрофічним у Кореї, де ніколи не було укладено постійного мирного договору.
- Видання The Economist назвало літній наступ Росії на Україну “найсмертоноснішим” для російських військ за всю історію повномасштабної війни.
Міністерство закордонних справ України відреагувало на рішення Росії вийти з Європейської конвенції із запобігання катуванням.
До України прибула Су Юйжоу – матір загиблого добровольця Джонатана Ценга – яка раніше заприсяглась не ступати на “землю, яка для неї стала болем”.
Польські жінки виступили з протестом після того, як президент країни Кароль Навроцький наклав вето на закон про допомогу українцям.
Демократична Республіка Конго долучається до Міжнародної коаліції за повернення українських дітей у рамках ініціативи президента України Bring Kids Back UA.
На кінофестивалі у Венеції з’явився російський триколор.