Тімоті Снайдер: Поступки агресору ведуть до катастрофи

Джерело: Тімоті Снайдер

Американський історик Тімоті Снайдер у своїй статті аналізує, чому перемога України у війні з Росією є критично важливою для майбутнього світового порядку. Він наголошує, що Україна вже продемонструвала свою силу та стійкість, зруйнувавши міфи про “непереможність” Росії та її військової машини.

Він наголошує, що боротьба України – це боротьба за майбутнє демократичного світу, оскільки Росія прагне повернути логіку імперіалізму, що загрожує не лише Європі, а й міжнародному порядку загалом.

Снайдер зазначає, що війна стала перевіркою Заходу на стійкість та відповідальність. Тоді як підтримка України – це інвестиція у власну безпеку для демократичних країн. Він також акцентує, що успіх українців на полі бою спростовує російські імперські міфи та доводить, що свобода та незалежність мають силу протистояти навіть значно потужнішому агресору.

Та протягом історії, нагадує Снайдер, світ неодноразово поставав перед дилемою: поступки агресору в обмін на мир чи готовність до боротьби за свою державу та незалежність? Історія, зокрема приклад Чехословаччини в 1938 році, демонструє, як слабкість і готовність до компромісів можуть призвести до ще більших катастроф.

1938 рік: уроки з Чехословаччини

Восени 1938 року на Мюнхенській конференції було прийнято одне з найбільш сумних рішень історії — поступки Гітлеру, агресору, котрий не лише заперечував існування Чехословаччини, а й прагнув її знищити. Канцлер Німеччини, Адольф Гітлер, не визнавав легітимності чехословацької держави. Хоча чехословацькі лідери були обрані демократично, Гітлер стверджував, що країна була штучною, її народи — нецілісними, і тому її існування не мало права на продовження.

Гітлер відкрито заявляв, що Чехословаччина — це результат непотрібного історичного процесу, сформованого після Першої світової війни, і що національні меншини на цих територіях дають йому право втручатися в політику країни. І тому він почав підготовку до війни, спрямованої на поглинання чехословацьких територій.

Попри заперечення, чехословацькі лідери, зокрема президент Едвард Бенеш, обрали шлях поступок. Британія та Франція, з огляду на політичну ситуацію, вирішили підтримати Німеччину, підписавши угоду, яка дозволяла Гітлеру окупувати прикордонні райони Чехословаччини — Судети, що, на думку західних лідерів, повинно було “заспокоїти агресора”. Чехословаччина, на жаль, була виключена з переговорів, і її влада була змушена погодитися на поділ країни.

Якби Чехословаччина опиралася

Однак, якби Чехословаччина вирішила б не поступатися, результат міг бути зовсім іншим, припускає історик. Уявімо, пише Снайдер, що чехословацькі лідери вибрали шлях опору. Це була б важка боротьба для Німеччини. Гітлер не блефував, коли заявляв про готовність до війни, але на той час німецька армія не була повністю готова до такого швидкого наступу. Однак, якщо б Чехословаччина зберегла свою незалежність і почала чинити опір, Німеччина, ймовірно, зустріла б серйозні труднощі.

Чехословаччина мала сильну армію та оборонні укріплення. Її промисловість була серед найбільш розвинутих в Європі, і це давало їй стратегічну перевагу. Замість того, щоб віддавати свої території без бою, країна могла б мобілізувати свої сили, укріпити оборону і, з підтримкою Франції та Великої Британії, дати відсіч нацистській Німеччині. Такий опір змусив би Гітлера змінити свої плани і, можливо, навіть відтермінував би початок Другої світової війни.

Звісно, ми не можемо точно сказати, що могло б бути. Але якби Чехословаччина опиралася, ми можемо з великою впевненістю стверджувати, що Друга світова війна не відбулася б, принаймні не такою, якою її Європа пережила з вересня 1939 року, — додав Снайдер.

Паралелі з сучасною ситуацією в Україні

Поглянувши на сучасний світ, важливо помітити паралелі між подіями 1938 року та сьогоденням. Як і Гітлер щодо Чехословаччини, Путін заперечує право України на існування як незалежної держави. Він неодноразово стверджував, що українська нація є штучною і не має права на свою суверенність. Для Кремля питання територіальної цілісності України, зокрема Криму та Донбасу, є центром агресії, яку Путін намагається прикрити вигаданими наративами про “захист російських меншин” і нібито “денацифікацію”.

Як і 1938 року, західні лідери часом прагнуть прийняти мир, навіть якщо це означає поступки агресору. У випадку України це може проявлятися у спробах знайти дипломатичне рішення, яке вимагає від України компромісів на шкоду її територіальній цілісності. Але історія нам показує, що такі поступки можуть мати страшні наслідки, — засетрігає Снайдер.

Шлях поступок або опір

Історик зауважує, що ми живемо у часи, коли питання про те, чи варто поступатися перед агресором, знову постає з гостротою, яку не можна ігнорувати. Після Мюнхенської угоди 1938 року, як і після вторгнення Росії в Україну в 2022 році, ми бачимо, що поступки не призводять до стабільності. Навпаки, вони зміцнюють агресора і відкривають двері до подальших конфліктів.

Чехословаччина могла б опиратися — і це могло б змінити хід історії. Україна зараз також вибирає між поступками і опором. І хоча це складний вибір, приклад Чехословаччини показує, що боротьба за незалежність та суверенітет, навіть у найбільш складних умовах, може призвести до більш гідного результату, ніж здача під тиском агресора, — наголошує Снайдер.

В історії є багато моментів, коли держави мали вибір: здатися або битися. Сучасна ситуація в Україні — це ще один такий момент, коли міжнародне співтовариство має вчитися на помилках минулого. Історія показує, що опір агресору, навіть коли здається, що це безнадійно, може змінити не лише хід війни, але й саму сутність боротьби за свободу.

З якихось причин більшість високопосадовців в адміністрації Трампа зайняли позицію, яка нагадує російський погляд на війну. Але Росія може перемогти лише в тому випадку, якщо її умиротворити, тобто допомогти їй. За три роки американці, здається, поспішають до Мюнхена, щоб заспокоїти агресора.

Маск-Трамп ускладнює життя українців, щоб утримати нас у нашому розширеному 1938 році. Звісно, це не означає, що американська політика буде послідовною, не кажучи вже про її успіх. Війна фактично не може бути зупинена без участі України та Європи. Прагнення до швидкого врегулювання, скоріш за все, призведе до несподіваних наслідків, на які американцям, скоріш за все, не вистачить терпіння. Прагнення до швидкої угоди призводить до поспіху, який випускає з поля зору важливі аспекти проблеми, — додає він.

Снайдер наголошує, що майбутнє України визначатиме майбутнє всього світу. Якщо Україна переможе, це буде сигналом для всіх, що демократії можуть успішно протистояти диктатурі. Якщо ж Захід не підтримає Київ у повному обсязі, це може відкрити двері для подальших агресій Росії та авторитарних режимів у інших регіонах світу.

Група європейських країн таємно працює над планом розміщення військ в Україні для дотримання гарантій безпеки після мирної угоди з РФ.
Глава польського уряду Дональд Туск заявив, що не можна повторювати потурання агресору, згадавши про Мюнхенську угоду 1938 року, підписану з Гітлером.
Віцепрезидент США Джеймс Ді Венс розповів, що Штати готові запровадити нові санкції проти РФ та навіть, ймовірно, вдатись до військових дій, якщо російський президент Володимир Путін відмовиться від мирної угоди з Україною.
Президент Володимир Зеленський заявив главі США Дональду Трампу під час телефонної розмови 12 лютого, що лідер Кремля Володимир Путін лише вдає, що хоче домовитися про мирну угоду, тому що він “боїться вас”.