Відповідальність без повноважень: чому Зеленський звинувачує місцеву владу у власних провалах
Після нещодавніх російських ударів по українській інфраструктурі, внаслідок яких без світла й води залишилися сотні тисяч українців, Володимир Зеленський давав брифінг. На запитання журналістки:
“Як ви ставитеся до систем захисту, які будували на енергооб’єктах кілька останніх років, витративши на це мільярди гривень? Відомо, що багато шкоди завдано не лише ракетами, а й “шахедами”. На фото на деяких бачимо мішки з піском замість бетонних споруд, які мали б захищати ці трансформатори. Наскільки ви вважаєте такий захист адекватним? Наскільки ви задоволені тими спорудами, які там є? І чи взагалі є у вас питання до урядовців з цього приводу?”
Суть емоційної відповіді Володимира Зеленського була такою:
Він незадоволений захистом ТЕС-5 і ТЕС-6 у Києві. Логічно зауважив, що “ми не можемо використовувати ракети Patriot проти дронів”, але потім раптом згадав мера Києва:
“Які в мене можуть бути питання до мера? Комунальні підприємства Києва. Я міг би зараз вам сказати, що я думаю про все це, але не буду, тому що війна одна у нас на всіх.
Тому, безумовно, я не буду зараз розходитись антикомпліментами до тих людей, які щось не зробили, щось не роблять, які загалом не спроможні щось зробити”.
Продовжуючи відповідати на запитання про захист енергооб’єктів від обстрілів, президент несподівано почав говорити про мера Одеси й повені:
“А що робити з Одесою? Наше місто. А що робити з тим, що відбулося? Скільки людей загинуло, просто потонуло через цю воду?
І з питанням Одеси також ми розберемося”.
Постає логічне питання: до чого тут місцева влада? Варто нагадати, що мер Києва був обраний ще до повномасштабного вторгнення – народним голосуванням. До його обов’язків входить забезпечення господарської діяльності міста.
Організація захисту енергетичних об’єктів в умовах війни – це відповідальність і робота Верховного головнокомандувача, яким є Зеленський, а не комунальних підприємств Києва.
Для забезпечення роботи місцевих органів влади під час війни Зеленський створив обласні військові адміністрації (ОВА). Очільник Київської ОВА Тимур Ткаченко регулярно змагається за вплив із мером Києва Віталієм Кличком. Ткаченко вважає, що начальник військової адміністрації має опікуватися господарськими питаннями, які стосуються життя міста, а не лише військовими.
Центральна влада, у найкращих традиціях часів Кучми та Януковича, підпорядковує все, що може підпорядкувати, забираючи повноваження й гроші в органів місцевого самоврядування, знищуючи децентралізацію, яку Україна впроваджувала в межах євроінтеграції після Революції Гідності.
Наприклад, у вересні цього року Зеленський підписав закон, за яким із бюджету Києва вилучили 8 млрд грн, позбавивши міста грошей. Закон вносить зміни до Бюджетного кодексу, скасовує гарантоване 10-відсоткове відрахування податку на прибуток, яке мало надходити до бюджету громади, і спрямовує ці кошти до резервного фонду державного бюджету. При цьому норма почала діяти заднім числом – з 1 серпня 2025 року.
Закон розкритикувало Головне юридичне управління Верховної Ради, зазначивши, що він суперечить чинному законодавству й виходить за межі конституційних приписів.
Київ тепер має шукати джерела покриття дефіциту бюджету – наприклад, підвищуючи ціни на проїзд у громадському транспорті або ставлячи під загрозу виплати вчителям і ветеранам війни. Це погано вплине на рейтинг чинного мера на міфічних виборах, до яких ОП постійно готується, атакуючи потенційних конкурентів, серед яких бачить і Кличка.
Чому Зеленський згадав повені в Одесі, відповідаючи на запитання про недостатній захист інфраструктури? Можливо, щоб переключити увагу з однієї трагедії на іншу. Адже реакція на повені – це робота місцевої влади, хоча й центр мав би реагувати на такі аномалії не лише критикою.
Узурпація влади, звісно, в уявленні узурпаторів має переваги. Коли ти всім керуєш, застосовуючи, зокрема, правоохоронну систему проти опонентів та політичних конкурентів, то відчуваєш себе невразливим. Але це ілюзія. Янукович теж узурпував владу, віддавши її в руки не професійним, а лояльним. Шлях і фінальний пункт призначення втікача до Ростова відомий.
Коли ти всім керуєш, то саме ти несеш повну відповідальність – і за хороше, і за погане. Це той урок, який Володимир Зеленський ще не засвоїв.
Це вже стало своєрідною традицією – раз на кілька місяців в адміністрації Трампа настає чергове загострення щодо бажання мирних перемовин з Росією, а в української влади – щодо ідеї провести вибори. Цього разу загострення синхронізувались і Володимир Зеленський піймав Дональда Трампа на слові – президент України готовий до виборів, якщо президент США забезпечить можливість їхнього проведення, тобто примусить Путіна до припинення вогню хоча б на 90 днів.
Російська машина пропаганди зараз працює на повну силу проти України — і не так всередині РФ (там механізм давно злагоджений, а менталітет більшості робить роботу за них), як назовні. Кремль одночасно підриває підтримку Заходу, бореться за симпатії мешканців Європи та США (“русская душа”, “русский балет”, російські зірки та блогери), а також ретельно вибудовує образ у країнах Сходу. Україна, попри все, досі успішно контрить ці кампанії на Заході — принаймні, так було до недавнього часу. Але всередині країни ситуація гірша, і складається враження, що цю битву за розуми ми можемо програти, якщо не змінимо підходів.
Черговий приступ миротворчості адміністрації Трампа добіг свого закономірного кінця. Посланці Трампа, вже не лише давній партнер по рієлторському бізнесу Стів Віткофф, а й зять президента США (чоловік Іванки Трамп) Джаред Кушнер злітали до Москви, погуляли, поїли посікунчиків (чим би це не було), послухали як Рюрик з печенігами штурмував Берлін у Полтавській битві – і поїхали додому. Заплановану зустріч з президентом України скасували – бо сказати їм Зеленському нічого (хоча росіяни переконуватимуть, що це зробили на їхнє прохання).
“Я ваш вирок” – сказав зі сцени президентських дебатів 2019 року Володимир Зеленський своєму опоненту Петру Порошенку, в якого тоді виграв і вибори, і дебати
Україна, ЄС і Конгрес США були шоковані від “мирного плану” Трампа, котрий виявився грою на користь Росії: його ініціатори, не читаючи деталей, намагалися використати Україну та ЄС як інструмент для завершення війни і підвищення особистого рейтингу президента США. План, який спочатку подавався як ультимативний, скоротився до 19 пунктів, втім, залишає відкритим коло політичної драми між Трампом, Україною та РФ, пише власниця “Букв” Катерина Рошук.