Воду зливали з вогнегасників, їжу добували в бою: 109 днів добровольця на позиціях, про які «забули»

Раніше Букви розповідали про 9-річного Івана, який понад три місяці відмовлявся стригтися, чекаючи на повернення батька з фронту. Ця історія отримала довгоочікуване й щасливе продовження: мама хлопчика, Любов Лебедик, поділилася фото, на яких син та батько нарешті разом вийшли з перукарні.

Однак, доки родина в тилу сподівалася на краще, сам глава сімейства – Антон Фомцов – на передовій виборював право на життя, лишившись разом із побратимами під ворожим вогнем без їжі та води у напівзруйнованих бліндажах. Про 109 днів пекла військовий розповів Буквам.

Антон пішов захищати країну добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення, долучившись до 108-ї Кодацької бригади ТрО. До війни чоловік був підприємцем та музикантом: “Ми мали аматорський музичний гурт, – розповідає він, – дехто з хлопців мав бойовий досвід з 14-го, хтось долучився після 2022-го. На жаль, двоє музикантів загинуло на захисті Батьківщини, ще один отримав тяжкі поранення і втратив ногу”.

Бойовий шлях захисника розпочався з Донеччини, де він у складі піхоти тримав оборону поблизу Рівнополя. Згодом перемістився на Запорізький напрямок, працював з СПГ, пізніше – в артилерії та на РСЗВ, періодично змінюючи побратимів на піхотних позиціях. На сьогодні це вже четвертий шпиталь Антона за період служби.

Зима 2023го, другий раз в госпіталі, опіки. Джерело: архів Антона

“З’явилося відчуття, що нас покинули”

Ситуація на позиціях загострилася в лютому цього року. Деякі бійці перебували там ще з грудня. Спочатку ротації та постачання були ускладнені через погодні умови, а згодом стали неможливими через ворожий контроль неба. Підрозділ не мав достатньо вантажних дронів та досвіду роботи з ними.

“На початку березня вже почалися спрага та голод. Черпали воду з бліндажа. Їли зіпсовані недоїдки та доїдали залишки з доставок. На чергування ходили без їжі, бо економили, не знаючи, коли зможемо отримати провізію. Евакуація поранених теж стала майже неможливою. Загалом противнику вдалося перерізати логістику”, – ділиться спогадами воїн.

Коли обіцянки про виведення підрозділу на інший напрямок не справдилися, і підрозділ вийшов, а вони залишилися, Антон зрозумів: потрібен публічний розголос. “Мій стан вже був вкрай виснаженим – були контузії, отруєння газом. Розуміючи, що наказу на відхід скоріш за все не буде, я добіг до позиції, де ще працював Старлінк, відправив дружині фото і був вимушений просити поширити інформацію. Попередні спроби вирішити все всередині підрозділу та скарги дружини на гарячі лінії не допомогли”, – пояснює він.

Стан позицій. Джерело: архів Антона Фомцова

“Нормою води на день був ковток”

Після розголосу інтернет зник. Бійці перебували на позиціях понад 70 днів під постійними штурмами. Антона вивели лише після 109 днів несення чергування. Побут був жахливим: “Харчувалися раз на день-два, майже не було води. Бувало, нормою води на день був ковток. Полоскали рот водою з вогнегасників, пили воду з походного душу та рідкі ліки чи фізрозчин. Їли крихти з розбитих посилок, заправляючи майонезом. За можливості – полювали”.

Злив води з вогнегасників. Джерело: архів Антона Фомцова

Потрісканий від спраги язик. Джерело: архів Антона Фомцова

Попри пекло, бійці не втрачали винахідливості. Коли 1 травня ворог завітав з тилу, вони знешкодили його і захопили рацію. Після того, як вхід у бліндаж завалило і вони втратили змогу спостерігати, хлопці розробили власну систему відеонагляду з камер FPV-дронів.

“Побачивши по нашому імпровізованому відеоспостереженню двох росіян, я привів у дію міну Клеймера. Це дало змогу заволодіти їхніми рюкзаками з провізією та зброєю. Тому можна сказати, що нас підгодовувала армія РФ”, – з іронією згадує Антон.

Джерело: архів Антона Фомцова

В одному з епізодів він самотужки знешкодив ворога, що застрибнув у їхній бліндаж, та, здобувши телефон із координатами ворога, перевів їх у натівську систему для артилерії суміжників. Щоб не збожеволіти, Антон читав книги, скачані в телефон, та переглядав фото родини.

“Ще трохи, братику”

Вихід із позицій тривав близько трьох днів через “сіру зону”. “Так сталося, що нас помітив ворожий дрон, коли наш дрон-провідник пішов на заміну батареї. Перший FPV пройшов над моєю головою, вдарив побратима-замикаючого. Потім ще два FPV – побратима не стало, інший поранений. Нас “утюжили” дронами, 152-ю стволкою та 120-м мінометом з 5-ї до 12-ї години, а потім закинули “зажигалки””, – розповідає захисник.

Джерело: архів Антона Фомцова

Коли прийшов час рухатися по високій траві та розірваних обстрілами гілках, організм був виснажений: “М’язи атрофовані, ми плуталися в оптоволокні, чіплялися за “єгозу”. Бували моменти, коли я падав, чув по рації: “Братику, вставай, ще трохи”, піднімався і йшов далі”.

У такі періоди в Антона виникало відчуття перебування між життям і смертю:

“Найскладніше – це розуміти, що не все залежить від тебе, відчуття безвиході та очікування розвитку подій. Або тобі “торба”, або ти вийшов. Наприклад: нам у вхід бліндажу залетіло фпв на волокні, я барикадувався всім, чим міг (гілки, ковдри, спальники, матрац) і чекав… Можливо, зараз ще одна і все, але нам пощастило, після вибуху ті, що були на волокні просто загорілися і це дало нам змогу перебігти в інше укриття. Найскладніше – витримувати знаходження між життям та смертю, грати в цю лотерею і з холодним розумом намагатися продовжувати просто робити все можливе”.

“Дисонанс між героїзмом та підготовкою”

Сьогодні Антон проходить лікування: контузія з перфорацією барабанної перетинки, забій грудної клітини, загальне виснаження – він схуд на 20%. Протягом цих 109 днів на позиціях він отримав загалом 20 контузій. 

Після отруєння газом. Джерело: архів Антона Фомцова

“Побратим, що отримав поранення також в шпиталі, в нього перелом руки та поранення грудної клітини. Пощастило, що уламок пройшов наскрізь, не пошкодивши життєво важливі органи. Ще один побратим, на жаль, оголошений зниклим безвісти, бо його тіло залишилося в сірій зоні. Але ми передали точне місце знаходження та маємо надію на те, що колись буде можлива евакуація та поховання”, – розповів військовий.

Інші його побратими вийшли з боєм, але цілі. Вони теж будуть проходити обстеження, оскільки за час на позиціях здоровʼя значно погіршилося у всіх.

Так Антон виглядав раніше. Джерело: особистий архів

Так він виглядає зараз. Джерело: архів Антона Фомцова

Військовий наголошує: робота піхотинця вимагає надлюдської витримки. Для сидіння в холодному вологому окопі місяцями потрібно мати міцне здоровʼя, треба гарно володіти базою з медицини, вміти виживати і налагоджувати допоміжні засоби з того, що потрапить під руку. Також важлива витримка моральна та фізична і звісно навички ведення бою з різних типів озброєння. Однак, система не враховує специфіки: “Наразі в піхоту потрапляють або ті, кого не розібрали рекрутери, або вже побиті з 2022-го добровольці. Для мене це дисонанс: усе тримається на особистому героїзмі бійців, ніж на підготовці відібраних людей”.

За цей час на позиціях навіть позивний захисника змінився – тепер побратими жартома називають його “Фома – кровавий вбивця”. Антон зізнається: “Є велика різниця між ураженням ворога з артилерії та прямим контактом”. Завершуючи розповідь, він додає, що відчуває певне обурення через відсутність термінів служби для добровольців та бюрократію: “За період служби, попри навички, я лишаюся номером обслуги з купою грамот і сувенірних медальок. Чекатимемо з побратимами чергові грамоти за службу”. Він зізнається: усе це виснажує та демотивує.

Але зараз, у безпеці, найголовніше для нього – це час з сім’єю та побратимами.

Коли воїнів вперше за 109 днів вивезли до цивілізації, першим, що вони зробили, – побігли в магазин купувати морозиво.

Джерело: архів Антона Фомцова

• Антон Фомцов,
• війна,
• військовий,
• ЗСУ,
• передова,
• ТрО