Волонтер Юрій Сапронов: страх перед Залужним сильніший, ніж сам Залужний
Харківський волонтер і бізнесмен Юрій Сапронов написав про останній медійний скандал довкола колишнього Головнокомандувача Валерія Залужного для колонки Цензор.Нет
Три дні вивчаю інформаційний феномен однієї статті в журналі. Дозволю собі зробити три базові спостереження, які вас дещо здивують.
Спостереження перше.
Скандал вийшов далеко за межі фото в костюмі для модного журналу, розповівши не про нього, а про наше сприйняття Залужного, про наші очікування та ставки, які багато хто мовчки на нього зробили.
Подумайте самі: відставний генерал, а нині людина, яка вибудовує дипломатичну кар’єру, досі не зробила жодної заяви про намір іти в політику, а тим більше – претендувати на пост президента.
Проте за нього це зробили ми всі. І, очевидно, продовжуватимемо це робити щоразу, коли він спробує відійти на крок від образу, який ми самі собі намалювали. Цей образ став для мене однозначним і очевидним саме після скандалу. Українцям потрібна сувора, зріла людина з військовою виправкою, яка несе в собі достатньо сили, щоб забезпечити майбутнє, де панують безпека та закон. Ми так втомилися від сюрпризів і реаліті-шоу, що нам потрібна зрозуміла програма, стабільна та зріла людина, яка не травмує нашу психіку несподіваним амплуа. Здається, нас перегодували шоу з сюрпризами.
Спостереження друге. Нам доведеться формувати сучасні еліти з нуля. Їх немає.
Еліти прямо зараз формуються, але як класу еліт у нас немає. А еліта – це найрозумніші, найгарніші, які знають, як правильно говорити, думати, правити та одягатися за протоколом. Тут можна було б прочитати цілий курс про протокол, дрес-код європейців. Можна було б згадати відомий скандал в Овальному кабінеті, де Зеленському зробили зауваження про неналежний костюм, після чого Єрмак перевдягнувся у світське, але це – тема для окремої колонки. Зараз важливіше інше – глибина, зміст, суть, а не форма.
Спостереження третє.
Нас так розбалували “кліповою політикою”, гучними заявами, які ніколи не втілюються в реальність, низкою картинок, густотою подій, травматичними заголовками новин, що ми розучилися концентруватися. Ми рідко читаємо довгі тексти, майже ніколи не ведемо глибоких розмов про майбутнє, не плануємо завтра, виживаючи в сьогоденні, тому градус сприйняття новин завищений до межі. Ми розучилися читати тексти: рівень розуміння дійсності спростився до фото на обкладинці, максимум із заголовком. Було б цікаво в порядку експерименту дізнатися, який відсоток тих, хто критикував генерала за недоречну фотосесію, прочитав текст, який розмістили за фото. Адже всі почали додумувати, що саме Залужний хотів сказати цим фото. Але все, що він хотів сказати, він сказав словами – у тексті, до якого мало хто дійшов. Залужний не рекламував парфуми – він говорив про проблеми воєнного часу, які ще виникнуть, про необхідність західної підтримки та готовність до того, що ми можемо її не отримати, він говорив про те, як будувати відносини із західними сусідами, але вам усім вистачило фото.
І ще. Влада допомогла розпалити скандал навколо одного фото, всіляко іронізуючи над костюмом. Ба більше – іронізуючи над політичним майбутнім Залужного та його здібностями як державного діяча. Але Залужний нічого поганого не вчинив. Це не він крав мільярди на тендерах, не він ухвалював антидемократичні закони, не він нарощував собі антирейтинг у прагненні побудувати в країні диктатуру і багато чого ще робив “не він”. Він взагалі ще й не починав. А тепер уявіть, що почнеться, коли він це зробить?
У тій його колонці для Vogue, яку мало хто прочитав, є теза, яка підтвердилася в житті Залужного буквально одразу після публікації: “Ворог, що не зламав тебе на полі бою, тієї ж миті буде ламати тебе в тилу. З тією самою силою, але підступніше”. Свідками цього ми і стали. Нічого більше.
Писати про вибори під час триденних вимкнень світла і тепла – викликає доволі сюрреалістичні відчуття. Майже як у жарті про те, як хтось відкладав пів року на Ferrari, але зірвався і витратив усе на снікерс. Втім, ідеї, які пропонують народні депутати для перших повоєнних виборів в Україні – є не менш сюрреалістичними.
Після блискавичного і успішного рейду американських військових на Венесуелу, в результаті якого її невизнанний президент був заарештований і доправлений до США для суду за звинуваченням у злочинах, пов’язаних з організованою наркозлочинністю, думки спостерігачів розділились на тих, хто захоплюється здатністю США проводити такі операції проти диктаторів і тих, хто порівнює ці дії з вторгненням Росії в Україну.
Дід Мороз – не просто новорічна казка, а зброя культурного геноциду, нав’язана радянськими окупантами, щоб стерти українську ідентичність і замінити її на сіру, бездушну “радянську” подобу. Сьогодні, коли Україна бореться за свою ідентичність проти нового імперіалізму, варто прийняти факт: Дід Мороз – це не свято, а символ окупації. Час викинути його на смітник історії разом з творцем, прийнявши, що уся наша ностальгія та звички минулого були лише ілюзією, за якою ховався культурний геноцид, убивства та переслідування.
Рік тому обраний президентом США Дональд Трамп обіцяв завершити війну РФ проти України шляхом тиску на Володимира Путіна та Володимира Зеленського. Якщо перший не погодиться — то озброїти Україну. За рік із тиском на Путіна не склалося. Під тиском перебуває Зеленський. Замість надання нам далекобійної зброї для ударів по РФ, у Трампа з’явилося бажання провести президентські вибори в Україні. Так, ніби це чинний президент Володимир Зеленський розпочав війну з РФ і саме від нього залежить її припинення. Тезу про необхідність виборів підтримує Росія, називаючи Зеленського нелегітимним. Так, ніби після зміни президента в Україні українці вирішать капітулювати.
Питання виборів до завершення бойових дій вкотре активізувалось після чергового випаду Трампа на адресу України, як частини тиску задля прийняття мирного плану США. І хоча сам Трамп уже наче й забув, цю ідею активно просуває Володимир Зеленський і схоже на те, що не лише для нейтралізації звинувачень з боку американського колеги. Логіка президента України є доволі очевидною – скористатись обмеженнями воєнного стану та рейтингом інституційної довіри, щоб забезпечити собі наступні 5 років на посаді вже з оновленою легітимністю.