Волонтер Юрій Сапронов: страх перед Залужним сильніший, ніж сам Залужний
Харківський волонтер і бізнесмен Юрій Сапронов написав про останній медійний скандал довкола колишнього Головнокомандувача Валерія Залужного для колонки Цензор.Нет
Три дні вивчаю інформаційний феномен однієї статті в журналі. Дозволю собі зробити три базові спостереження, які вас дещо здивують.
Спостереження перше.
Скандал вийшов далеко за межі фото в костюмі для модного журналу, розповівши не про нього, а про наше сприйняття Залужного, про наші очікування та ставки, які багато хто мовчки на нього зробили.
Подумайте самі: відставний генерал, а нині людина, яка вибудовує дипломатичну кар’єру, досі не зробила жодної заяви про намір іти в політику, а тим більше – претендувати на пост президента.
Проте за нього це зробили ми всі. І, очевидно, продовжуватимемо це робити щоразу, коли він спробує відійти на крок від образу, який ми самі собі намалювали. Цей образ став для мене однозначним і очевидним саме після скандалу. Українцям потрібна сувора, зріла людина з військовою виправкою, яка несе в собі достатньо сили, щоб забезпечити майбутнє, де панують безпека та закон. Ми так втомилися від сюрпризів і реаліті-шоу, що нам потрібна зрозуміла програма, стабільна та зріла людина, яка не травмує нашу психіку несподіваним амплуа. Здається, нас перегодували шоу з сюрпризами.
Спостереження друге. Нам доведеться формувати сучасні еліти з нуля. Їх немає.
Еліти прямо зараз формуються, але як класу еліт у нас немає. А еліта – це найрозумніші, найгарніші, які знають, як правильно говорити, думати, правити та одягатися за протоколом. Тут можна було б прочитати цілий курс про протокол, дрес-код європейців. Можна було б згадати відомий скандал в Овальному кабінеті, де Зеленському зробили зауваження про неналежний костюм, після чого Єрмак перевдягнувся у світське, але це – тема для окремої колонки. Зараз важливіше інше – глибина, зміст, суть, а не форма.
Спостереження третє.
Нас так розбалували “кліповою політикою”, гучними заявами, які ніколи не втілюються в реальність, низкою картинок, густотою подій, травматичними заголовками новин, що ми розучилися концентруватися. Ми рідко читаємо довгі тексти, майже ніколи не ведемо глибоких розмов про майбутнє, не плануємо завтра, виживаючи в сьогоденні, тому градус сприйняття новин завищений до межі. Ми розучилися читати тексти: рівень розуміння дійсності спростився до фото на обкладинці, максимум із заголовком. Було б цікаво в порядку експерименту дізнатися, який відсоток тих, хто критикував генерала за недоречну фотосесію, прочитав текст, який розмістили за фото. Адже всі почали додумувати, що саме Залужний хотів сказати цим фото. Але все, що він хотів сказати, він сказав словами – у тексті, до якого мало хто дійшов. Залужний не рекламував парфуми – він говорив про проблеми воєнного часу, які ще виникнуть, про необхідність західної підтримки та готовність до того, що ми можемо її не отримати, він говорив про те, як будувати відносини із західними сусідами, але вам усім вистачило фото.
І ще. Влада допомогла розпалити скандал навколо одного фото, всіляко іронізуючи над костюмом. Ба більше – іронізуючи над політичним майбутнім Залужного та його здібностями як державного діяча. Але Залужний нічого поганого не вчинив. Це не він крав мільярди на тендерах, не він ухвалював антидемократичні закони, не він нарощував собі антирейтинг у прагненні побудувати в країні диктатуру і багато чого ще робив “не він”. Він взагалі ще й не починав. А тепер уявіть, що почнеться, коли він це зробить?
У тій його колонці для Vogue, яку мало хто прочитав, є теза, яка підтвердилася в житті Залужного буквально одразу після публікації: “Ворог, що не зламав тебе на полі бою, тієї ж миті буде ламати тебе в тилу. З тією самою силою, але підступніше”. Свідками цього ми і стали. Нічого більше.
“Если будет такой, как Свинарчук, я считаю, президент должен уйти в отставку” – ці слова були сказані тоді ще кандитатом у президенти України Володимиром Зеленським журналістам РБК-Україна навесні 2019 року. Через 6 років, з украй млявої реакції вже президента України Володимира Зеленського на записи НАБУ про “його Свинарчука” Тимура Міндіча можна зробити висновок, що Володимир Зеленський є справжнім господарем свого слова: хоче – дає слово, хоче – забирає назад.
В України великі проблеми з економікою та бюджетом. На 2026 рік очікується розрив між доходами і видатками у сотні мільярдів гривень, а варіантів його закрити – немає, крім сподівань на допомогу партнерів, яка ще може бути скасована. В Україні майже 4 роки триває повномасштабна війна. Скільки ще – не може сказати жодна розвідка світу, але українська влада діє так, ніби вибори вже в цю неділю. В Україні наростає суспільний конфлікт. У нього десятки причин – від складної мобілізації та відключень світла до банального “відчуття несправедливості”. Але єдиними кроками влади для її подолання є заяви та роздача грошей усім, коштом платників податків.
Те, в чому ДБР звинувачує Кудрицького, напевно увійде у якісь підручники. Питання лише в тому, які – з юриспруденції чи психіатрії. Згідно з позицією слідства (яку ретельно приховували аж до судового засідання, на відміну від інших політичних справ), у 2018 році Володимир Кудрицький (тоді ще заступник директора “Укренерго” з інвестицій) за результатами тендеру підписав договір з компанією “Візин Річ” на будівництво парканів на електропідстанціях. За умовами договору підрядник мав надати банківську гарантію на суму договору, на випадок, якщо не зможе виконати свої зобов’язання. ТОВ “Візин Річ” таку гарантію надала, аванс отримала, роботу не виконала, після чого “Укренерго” повернула свої кошти за рахунок гарантії банку, додатково стягнувши з недобросовісного підрядника штрафні санкції після низки судових проваджень..
15 жовтня на Майдані Незалежності в Києві відбулася акція протесту родин українських військовополонених, які потрапили в російський полон після оборони Маріуполя. Учасники вимагають від влади негайно знайти рішення для повернення своїх рідних, які перебувають у колоніях уже 41 місяць.
Організація захисту енергетичних об’єктів в умовах війни – це відповідальність і робота Верховного головнокомандувача, яким є Зеленський, а не комунальних підприємств Києва.