Волонтер Юрій Сапронов: страх перед Залужним сильніший, ніж сам Залужний
Харківський волонтер і бізнесмен Юрій Сапронов написав про останній медійний скандал довкола колишнього Головнокомандувача Валерія Залужного для колонки Цензор.Нет
Три дні вивчаю інформаційний феномен однієї статті в журналі. Дозволю собі зробити три базові спостереження, які вас дещо здивують.
Спостереження перше.
Скандал вийшов далеко за межі фото в костюмі для модного журналу, розповівши не про нього, а про наше сприйняття Залужного, про наші очікування та ставки, які багато хто мовчки на нього зробили.
Подумайте самі: відставний генерал, а нині людина, яка вибудовує дипломатичну кар’єру, досі не зробила жодної заяви про намір іти в політику, а тим більше – претендувати на пост президента.
Проте за нього це зробили ми всі. І, очевидно, продовжуватимемо це робити щоразу, коли він спробує відійти на крок від образу, який ми самі собі намалювали. Цей образ став для мене однозначним і очевидним саме після скандалу. Українцям потрібна сувора, зріла людина з військовою виправкою, яка несе в собі достатньо сили, щоб забезпечити майбутнє, де панують безпека та закон. Ми так втомилися від сюрпризів і реаліті-шоу, що нам потрібна зрозуміла програма, стабільна та зріла людина, яка не травмує нашу психіку несподіваним амплуа. Здається, нас перегодували шоу з сюрпризами.
Спостереження друге. Нам доведеться формувати сучасні еліти з нуля. Їх немає.
Еліти прямо зараз формуються, але як класу еліт у нас немає. А еліта – це найрозумніші, найгарніші, які знають, як правильно говорити, думати, правити та одягатися за протоколом. Тут можна було б прочитати цілий курс про протокол, дрес-код європейців. Можна було б згадати відомий скандал в Овальному кабінеті, де Зеленському зробили зауваження про неналежний костюм, після чого Єрмак перевдягнувся у світське, але це – тема для окремої колонки. Зараз важливіше інше – глибина, зміст, суть, а не форма.
Спостереження третє.
Нас так розбалували “кліповою політикою”, гучними заявами, які ніколи не втілюються в реальність, низкою картинок, густотою подій, травматичними заголовками новин, що ми розучилися концентруватися. Ми рідко читаємо довгі тексти, майже ніколи не ведемо глибоких розмов про майбутнє, не плануємо завтра, виживаючи в сьогоденні, тому градус сприйняття новин завищений до межі. Ми розучилися читати тексти: рівень розуміння дійсності спростився до фото на обкладинці, максимум із заголовком. Було б цікаво в порядку експерименту дізнатися, який відсоток тих, хто критикував генерала за недоречну фотосесію, прочитав текст, який розмістили за фото. Адже всі почали додумувати, що саме Залужний хотів сказати цим фото. Але все, що він хотів сказати, він сказав словами – у тексті, до якого мало хто дійшов. Залужний не рекламував парфуми – він говорив про проблеми воєнного часу, які ще виникнуть, про необхідність західної підтримки та готовність до того, що ми можемо її не отримати, він говорив про те, як будувати відносини із західними сусідами, але вам усім вистачило фото.
І ще. Влада допомогла розпалити скандал навколо одного фото, всіляко іронізуючи над костюмом. Ба більше – іронізуючи над політичним майбутнім Залужного та його здібностями як державного діяча. Але Залужний нічого поганого не вчинив. Це не він крав мільярди на тендерах, не він ухвалював антидемократичні закони, не він нарощував собі антирейтинг у прагненні побудувати в країні диктатуру і багато чого ще робив “не він”. Він взагалі ще й не починав. А тепер уявіть, що почнеться, коли він це зробить?
У тій його колонці для Vogue, яку мало хто прочитав, є теза, яка підтвердилася в житті Залужного буквально одразу після публікації: “Ворог, що не зламав тебе на полі бою, тієї ж миті буде ламати тебе в тилу. З тією самою силою, але підступніше”. Свідками цього ми і стали. Нічого більше.
Деякий час соцмережами шириться аналіз проєкту нового Цивільного кодексу України, в якому знайшли відкат на 100 років назад, привласнення життя державою, підготовку до криміналізації абортів та легалізації шлюбів з неповнолітніми. Це дуже серйозна проблема і вона викликала закономірне обурення з боку суспільства, тому варто поговорити про те, чому ШІ поки що не здатен якісно аналізувати юридичні матеріали.
Адвокат і заслужений юрист України Володимир Богатир у колонці для “Української правди” аналізує ключові інституційні та правові виклики, з якими Україна підходить до теми майбутніх виборів в умовах війни та повоєнного транзиту влади. За його словами, у публічному дискурсі відбувається помітний зсув: від ідеї безстрокового відтермінування виборів – до пошуку балансу між оновленням демократичного мандату та безпековими обмеженнями воєнного стану. При цьому саме якість виборчого процесу, наголошує автор, визначатиме як внутрішню легітимність нової влади, так і її сприйняття на міжнародній арені.
Я живу у домі, який збудували мої бабуся з дідусем. Тут мешкало три покоління моєї родини. Тут святкували весілля, народжувалися і помирали — все, як має бути у стінах, які є чимось більшим, ніж просто помешканням. Це дім, справжній дім, до якого повертаєшся, коли у великому світі за вікном не знаходиться сховку, щоб перебути бурі і незгоди. Мій дім далеко не ідеальний. Його спланував архітектор, який вочевидь прогулював лекції з практичності та базового розуміння, як функціонує життя на щодень: у нас більше коридорів та сходів, аніж того, що в плані називається житлова площа — парадний вхід взагалі виходить на північ, кухня крихітна, та й кімнатки не набагато більші, а до підвалу треба заповзати на пузі крізь крихітний отвір у підлозі під сходами — такі дива гнучкості нам уже не під силу, тому підвал відданий в оренду привидам трилітрових банок з квашеними помідорами, які там зберігаються, мабуть, з часів першого президенства Леоніда Кучми. Та я свій дім, не Кучму, все одно люблю.
Рівно рік тому, 20 січня 2025 року, Дональд Трамп вдруге став президентом США.
Писати про вибори під час триденних вимкнень світла і тепла – викликає доволі сюрреалістичні відчуття. Майже як у жарті про те, як хтось відкладав пів року на Ferrari, але зірвався і витратив усе на снікерс. Втім, ідеї, які пропонують народні депутати для перших повоєнних виборів в Україні – є не менш сюрреалістичними.