Як Буданов міг дати Арестовичу квиток на вибори

В останні дні 2024 року колишній радник (всього) Офісу президента України Олексій Арестович заявив, що має намір балотуватись на посаду президента України. Ці слова прозвучали в розмові з популярним американським політичним журналістом Патріком Бет-Девідом, YouTube-канал якого налічує майже 3 мільйони підписників, а серед його гостей був обраний президент США Дональд Трамп, незадовго до перемоги на виборах. Однак самого лише бажання замало – потрібно пройти ряд законодавчих фільтрів, з якими в Арестовича можуть виникнути проблеми.

Кінець 2024 і початок 2025 року ознаменувалися остаточним підтвердженням, що в Україні стартувала неформальна передвиборча кампанія. Зокрема, й чинний президент Володимир Зеленський припустив ймовірність висування своєї кандидатури вдруге, попри свої давні обіцянки обмежитись однією каденцією. І якщо раніше певні форми агітації дозволяли собі лише системні політики (на кшталт Юлії Тимошенко чи Юрія Бойка), для яких підтримання та посилення своїх електоральних позицій є невід’ємною частиною роботи, то зараз і ті, хто не може вважатись професійним політиком, демонструють політичні амбіції.

Поки що більшість з усіх цих людей боїться критикувати чинну владу, тому критикують владу попередню, через що складається враження, що вони готуються до виборів 2019 року, а не 202х-го. Винятком з цього тренду можна вважати Олексія Арестовича, який після звільнення з Офісу президента виїхав з України під приводом “переслідувань” і тепер активно критикує владу та вихваляє Путіна.

Попри те, що слова Арестовича про якісь загрози для нього в Україні (окрім тих, які створені Росією для кожного, хто перебуває на території України) є очевидною маячнею, він досить вдало користується тим, що на полі проросійських* критиків влади у нього немає конкурентів. Той же Юрій Бойко, після своєї заяви про “радикалів”, які заважають “проросійським українцям” жити в Україні, уточнив, що мав на увазі Петра Порошенка, каденція якого закінчилась 5 років тому, а не Володимира Зеленського, чинного президента України і головного конкурента Бойка на виборах.

*з огляду на екзистенційний характер російсько-української війни та історичний формат взаємин України та Росії, тут і далі “проросійськими” названі всі політичні позиції, які, незалежно від того, що публічно декларують їхні автори, передбачають не лише політичну орієнтацію Києва на Москву замість практичного втілення євроатлантичного курсу України, а й будь-які заклики до необхідності примирення та мирного співіснування з РФ без дієвого визнання останньою відповідальності за російсько-українську війну, відшкодування завданих збитків та повернення окупованих територій України

Не слід забувати, що на виборах 2019 року той же Юрій Бойко набрав 11,67% голосів виборців у першому турі президентських виборів, а його політсила, яка формально заборонена, але продовжує зберігати депутатські мандати – 13,05% в багатомандатному виборчому окрузі. Тож проросійська частка електорату в Україні хоч і зменшилась кількісно, але нікуди не поділася. До того ж вона може поповнитись інфантильною часткою електорату, тобто тими виборцями, які прагнуть передусім завершення війни, байдуже на яких умовах та з якими наслідками. У 2019 році значну частку цього електорату отримав Володимир Зеленський, однак навряд він зможе зберегти ці голоси, враховуючи, що його посада за визначенням вимагає дотримання протилежної позиції (попри те, що на початку каденції Володимир Зеленський щиро прагнув домовитись з Росією, навіть ціною винесення питання окупованих територій “за дужки”, що означало фактичну відмову від них).

Відтак, політичні амбіції Арестовича не позбавлені електоральних підстав. Не слід забувати й того, що він досі є доволі популярним блогером – 235 тисяч підписників у Tik-Tok, 288 тисяч у Telegram-каналі, майже по 800 тисяч на сторінках у Facebook та Instagram. Тому його заяву про намір балотуватись на виборах президента України (коли такі відбудуться) слід сприймати серйозно. Однак, доступу до медійних майданчиків, амбіцій, наявності електоральної бази та навіть грошей на кампанію (про походження яких ходять чутки, які вичерпно пояснюють причини “теплих” відгуків Арестовича про Путіна) замало для фактичної участі у виборах.

Стаття 3 Конституції встановлює, що президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Якщо з паспортом, віком та володінням українською мовою в Арестовича все нормально, то з проживанням є проблеми. Адже стаття 1 закону “Про громадянство України” визначає, що безперервним проживанням на території України вважається проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік – 180 днів.

Проте, Олексій Арестович уже перевищив цей термін, покинувши Україну 4 вересня 2023 року та залишаючись за кордоном дотепер – уже понад рік і три місяці. Здавалось би, що на цьому моменті весь попередній текст втрачає сенс, разом з політичними амбіціями Арестовича. Як ви розумієте, є нюанс.

Та сама норма статті 1 закону “Про громадянство України” містить положення про те, що не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. Під цю норму підпадає, наприклад, відсутність в Україні лідера нинішніх президентських рейтингів – колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, який перебуває за межами України в ролі посла.

Як не дивно, Арестовича послом не призначили, але в нього є інший “козир” – лист ГУР, на підставі якого він виїхав за межі України. Історія цього листа загалом тягне чи то на детектив, чи то на кримінальне провадження, адже спершу в ГУР дуже не хотіли відповідати на запит журналістів про те, чи видавали такий лист Арестовичу. Згодом, коли журналісти опублікували розслідування про те, що Арестович перетнув кордон саме на підставі листа від ГУР – у відомстві Кирила Буданова офіційно заперечили це. У відповідь NGL.media опублікували витяг з бази даних Держприкордонслужби, де підставою для виїзду зазначено лист від ГУР. Останнє у розвідслужбі крити вже було нічим, враховуючи, що раніше така ж історія відбулась і з депутатом від “Слуги народу” Трубіциним.

Перелік перетинів кордону Олексієм Арестовичем у 2022-2023 роках, опублікований NGL.media

І ось тут ми й підходимо до ключового питання – а чи зможе Арестович балотуватися на виборах президента України. Адже якщо листа не було, то наслідком буде незаконність виїзду Арестовича, порушення ним строків проживання за межами України, дозволених для кандидатів на посаду президента і кінець його політичних амбіцій (принаймні у цьому виборчому циклі). Ну і ще кримінальне провадження стосовно посадових осіб ДПСУ, які випустили військовозобов’язаного підполковника Арестовича за межі України без належних підстав.

Але якщо такий лист був, і в ньому йшлося про те, що Олексій Арестович виїжджає з України в межах службового відрядження – тоді виходить, що Кирило Буданов подарував Олексію Арестовичу квиток на вибори президента України.

Сьогодні, особливо в Україні, все це може здаватись зайвим теоретизуванням в той час, коли є значно більш нагальні виклики. Однак сусідня Румунія уже зіткнулась з подібною проблемою – нещодавно там завдяки агресивній кампанії в соцмережах абсолютно неочікувану перемогу здобув проросійський популіст Келін Джорджеску, рейтинг якого за соцопитуваннями коливався в межах статистичної похибки.

Україні, насамперед українському суспільству, слід уже сьогодні подумати про те, як уникнути повторення подібної ситуації. Адже на відміну від Румунії, члена НАТО з 2004 року, наші ризики значно більші. Слід усвідомлювати, що навіть припинення війни та можливість провести вибори, не означатиме, що Росія відмовилась від ідеї знищити Україну – лише змінила шляхи втілення цих планів.