Зриви навчання через обстріли, «дистанційка» без світла та зв’язку – які виклики в студентів під час війни

Війна внесла корективи в суспільне життя українців, не оминувши сферу вищої освіти. Серед труднощів, які доводиться долати на тлі російської агресії – необхідність забезпечити якісне проведення занять з урахуванням безпеки освітян та студентів, проблема в отриманні фахових компетентностей в дистанційному та асинхронному форматах, навчання без світла тощо. Детальніше про ситуацію, яка склалася, розповідають Букви.

Будівля фізико-технічного факультету університету Каразіна в Харкові. Травень, 2023.
Фото: Суспільне Харків

За даними МОН, станом на жовтень 2025 року внаслідок атак РФ була пошкоджена або зруйнована понад третина закладів вищої освіти, і ця кількість лише зростає, адже російські обстріли не припиняються.

З 2014 року Росія захопила 289 українських ЗВО. 242 заклади “заблоковані”, тобто не функціонують, як раніше, 53 – “перемістилися” на підконтрольну Україні територію, залишивши в окупації споруди, обладнання тощо. Згодом 6 установ із “переміщених” перейшли у “заблоковані”.

В Україні з початку пандемії COVID-19 поширеною практикою стало дистанційне навчання. Його також проводять через війну, зокрема на територіях, близьких до фронту, а ще під час змішаного формату, який поєднує очне відвідування занять та онлайн-пари. Тривала “дистанційка” не тільки перешкоджає соціалізації студентів, а й негативно впливає на якість здобуття освіти, вважає генеральний директор директорату вищої освіти та освіти для дорослих МОН Олег Шаров. Він висловив сподівання на те, що студенти самостійно докладатимуть зусиль для компенсації освітніх втрат.

Повномасштабне вторгнення також сприяло студентській міграції за кордон. Із 2018 по 2022 рік в іноземних вишах навчалися 70-75 тисяч студентів з України, а вже у 2022/2023 навчальному році їхня чисельність зросла наполовину – до 109 тисяч, йдеться в дослідженні віцепрезидента з питань освіти Київської школи економіки Єгора Стадного. Як свідчать останні доступні дані, які наводить автор, пізніше темп зростання кількості знизився, і в 2023/2024 н. р. у закордонних закладах було зафіксовано 115 тисяч українських студентів.

У контексті проблеми міграції очільник МОН Оксен Лісовий зазначає, що освіта повинна стати привабливою для українців за кордоном, аби навчання в українському університеті було одним зі стимулів повернення додому.

Міністр освіти каже, що Україна перебуває в ситуації демографічного спаду, який посилився війною, тож, хоча держава втрачає людей, вона не має права при цьому втрачати якість. Він зауважує, що неможливо досягнути результату, концентруючись лише на вищій освіті, оскільки освіта є цілісним організмом. Наприклад, за його словами, втрата інтересу до природничих наук у школі призводить до того, що на природничі й інженерні програми, які потрібні економіці, бізнесу, оборонній галузі тощо, не хочуть вступати. Окрім того, за його словами, сфера вищої освіти потребує усунення “вічних ректорів”, корупції тощо.

Ще однією проблемою, яка виникла через атаки РФ, стала відсутність світла під час занять. За умов аудиторного навчання із ситуації можна частково вийти, якщо проводити пари, коли за вікном світло. Однак під час дистанційного формату студентам доводиться самостійно шукати спосіб, щоб доєднатися до конференції на онлайн-платформі.

Загалом молодь, яка лишилася в Україні, проживає цілий етап студентського життя під обстрілами та з блекаутами, а дехто – захищаючи Україну. Здобувачі вищої освіти розповіли Буквам докладніше про свої виклики.

Чому вирішили вступити до українського ЗВО?

Віталіна: Через прагнення зробити внесок у відбудову та розвиток країни після перемоги, а також через високу якість надання освіти за моєю спеціальністю.

Марія: Я вступила ще до початку повномасштабного вторгнення й варіант навчання за кордоном навіть не розглядала. Тут я знаю мову, тут свої люди, схожі принципи й традиції.

Дарʼя: Хочу продовжувати своє життя та карʼєру в Україні.

Олена: Перед вступом я знайшла себе у журналістиці. Для того, аби бути журналісткою в Україні, мені здалось логічним вивчати її також в Україні, аби відчувати всі тонкощі, стандарти та історію.

Євгенія: Не розглядала інших варіантів, не маю можливості навчатися за кордоном.

Перед якими труднощами в навчанні ви постали через війну?

Марія: Викладачі, які самі не зовсім орієнтуються у своєму предметі. Через відтік кадрів за кордон і велике навантаження на одного викладача якість навчання дуже погіршилась. Ті, хто справді можуть чомусь навчити й ставляться відповідально до своїх обовʼязків, не витримують тиску і йдуть. А кількість тих, хто годинами розповідають про себе казки й ставлять рандомні оцінки, все збільшується.

Євгенія: Зриви навчального процесу через тривоги. Дистанційний формат навчання, який неможливий за відсутності світла та зв’язку. Постійний стрес.

Дарʼя: Фізична присутність на парах ускладнюється після обстрілів, водночас часу на якісне навчання стає менше, а концентрація погіршується.

Сергій: Одночасно навчатись і служити.

Ліза: Тривоги, відключення світла, страх не дожити до кінця навчання.

Олена: Як би не хотілось, часом я не можу впливати на події у своєму житті, як-от блекаути, повітряні тривоги та прильоти неподалік навчального закладу/дому. Це, безумовно, зменшує кількість годин, які я б мала витратити на навчання.

Валерія: Відсутність електрики не дає змоги вчасно виконувати деякі завдання.

Анастасія: Відсутність належної подачі матеріалу: багато викладачів не вміли користуватися Zoom чи Google Meet.

Віталіна: Основні труднощі – нестабільний доступ до інтернету та електроенергії для онлайн-занять, постійний стрес і необхідність швидко адаптуватися до змін у розкладі та форматів навчання.

Як ви долаєте ці труднощі?

Марія: Слухаю й ціную тих викладачів, які дійсно розповідають щось корисне. Намагаюсь вивчати потрібну інформацію завдяки джерелам з інтернету.

Євгенія: Стараюсь дати собі більше часу, намагаюсь менше себе критикувати. Багато гуляю на свіжому повітрі, займаюсь тим, що люблю. Концентрую увагу на найбільш важливому.

Дар’я: Із концентрацією допомагають тривалі заняття, як-от читання книжки. Щодо обстрілів, то важливо правильно розставляти пріоритети та ставити здоровʼя на перше місце.

Сергій: Менше сплю.

Ліза: Просто ігнорую.

Олена: Морально готую себе до того, що можуть бути дні, коли все йде не за планом. У такому випадку даю собі час на відпочинок, сплю, їм щось смачне, йду гуляти та не критикую себе за непродуктивність.

Валерія: Домовляюсь із викладачами про відтермінування дедлайну.

Анастасія: Спочатку я намагалася хоча б якось вчити матеріал і розбиратися самостійно, але згодом інтерес до навчання зник.

Віталіна: Заздалегідь завантажую навчальні матеріали, використовую павербанки та мобільний інтернет, а також активно спілкуюся з викладачами та одногрупниками для обміну інформацією.

Розкажіть про епізод, пов’язаний із навчанням в умовах війни, що став для вас найважчим.

Віталіна: Найважчим був момент, коли під час важливого онлайн-іспиту повністю зникло світло. Я була змушена терміново шукати місце з генератором, аби встигнути завершити роботу вчасно, і через це виникло сильне психологічне напруження.

Марія: Березень-квітень 2022 року, коли мені довелося покинути батьків на прифронтовій території й поїхати до Києва. Потрібно було здавати роботи, щоб отримувати бали, а я не могла з ліжка встати.

Сергій: Підготовка до здачі практики, коли необхідно поєднати все навколо – знайти час та ресурси.

Ліза: Сильні прильоти під час пар із дому.

Євгенія: Зараз, маючи певний досвід такого навчання, мені стало набагато легше. Коли я навчалась у попередньому закладі, в сусідню будівлю прилетів уламок ракети й зруйнував складське приміщення. Після цього нас перевели на дистанційне навчання. Пізніше все повернулось на місце, але багато моїх одногрупників припинили там навчатись, і нашу групу розформували. Мені важко давалась адаптація в новій групі, тому через деякий час я теж відрахувалась звідти.

Як ви оцінюєте пристосування освітнього процесу до умов війни?

Дар’я: Навчальний процес в Україні не пристосований до війни. Часто присутність на парах вимагається після важких обстрілів, а якщо тривога застає на момент, коли час виходити, щоб добиратися до університету, то постає дилема, чи ризикувати життям, щоб дістатися до місця навчання, чи лишатися. Також університети непідготовлені до блекаутів: заняття проходять у темряві.

Сергій: Важко обʼєктивно оцінити, оскільки в мене перший курс магістратури, до того ж заочно. Але думка все ж схиляється до того, що, якщо викладацький склад віддає від себе найкраще (навіть в онлайн-форматі), а студенти не шаро*обляться, то все відбувається на досить пристойному рівні.

Олена: Я вважаю, що як студенти, так і викладачі вже встигли, наскільки це можливо, пристосуватись до війни. Мені подобається те, що ніхто не згоден ризикувати і, в разі чого, викладачі готові йти назустріч студентам та переводити заняття в онлайн/асинхронний режим.

Євгенія: 50/50. Для таких умов, у яких ми знаходимось, це – не найгірший варіант, але все одно якість навчання стала набагато гіршою.

Віталіна: Оцінюю як задовільне. ЗВО швидко перейшли на дистанційний формат і проявили гнучкість, але технічні проблеми (зв’язок, світло) та психологічний тиск залишаються викликами.

Що б ви хотіли змінити в системі вищої освіти під час війни?

Дар’я: Робити онлайн-навчання опцією для здобувачів з інших міст, встановлювати асинхронний формат після нічних атак, якщо вони були довготривалими, адаптувати завдання під реалії.

Валерія: Переглянути графік навчання, врахувавши можливі перебої.

Сергій: Зробити максимальну цифровізацію.

Анастасія: Підвищити цифрову компетентність викладачів, зробити навчальні програми гнучкими та забути про корупційні традиції.

Віталіна: Впровадити більшу синхронізацію онлайн-занять із графіками відключень світла та посилити психологічну підтримку студентів і викладачів.

Олена: Хотіла б, щоб ми все ж, за можливості, виходили на очне навчання частіше. Як би не було лінь, скільки б планів не було накладено поверх навчання, хочу ходити, як це робили студенти раніше. З роками онлайну ми дистанціюємось, стаємо більш закриті, менш енергійні, проте я вірю, що очне навчання могло б нас трохи “полагодити”.

Студентське життя під час війни не схоже на звичний досвід навчання. Однак, попри російські обстріли та їхні наслідки, як-от руйнування будівель університетів, міграція студентів і відключення світла, система вищої освіти функціонує й шукає шляхи для покращення ситуації.