Звільнення Залужного, інтерв’ю Сирського та комунікація ОП: чому це небезпечно та що далі?

Владіслава Чорна
Шеф-редакторка Букв

Минулий тиждень пройшов під егідою скандалу від Офісу президента: бойового генерала, який став одним із символів російсько-української війни та здобув безпрецедентну довіру населення.. звільнили без жодних пояснень для українців. Ні, звісно, якісь пояснення були – на закритій зустрічі для привілейованої касти журналістів, до яких Букви (звісно ж) не входять, оскільки не гребують критикою, що чинній владі не до вподоби. Тому не знаємо ми, не знаєте і ви, та і будь-яка інформація, сказана “не для всіх” – це не пояснення і навіть не виправдання, а темник. Причина ж очевидна, і я її озвучувала ще тоді, коли про звільнення повідомляли лише окремі блогери, а спікери від ОП доволі агресивно закликали орієнтуватися лише на офіційні джерела та переконували, що “нічого не відбувається”. Попри переконування, “щось” таки відбулося. Як тепер вірити офіційним особам від влади, справедливо запитали українці?

Офіс президента навряд чи очікував такої реакції населення, не допоміг навіть тиждень інформаційного маринування та відігравання команди “фас” Мар’яною Безуглою протягом останніх місяців. Довелося підряджати важку артилерію.

Спершу інформаційною хвилею прокотилося “хто ви такі, щоб критикувати рішення президента, у вас немає відповідної освіти та знань”. І, дійсно, немає. Проте, погодьтеся, воєнна школа 95-го кварталу теж не на весь світ прославилася. Та й “всі ми президенти”, пам’ятаєте? Чи вже ні? Чи вже натомість прийшов принцип “L’état c’est moi”? [“Держава – це я” – фраза, яку приписують королю Франції Людовику XIV – прим.ред.]. 

Також обуреним українцям закидали сіяння ворожнечі та звинувачувати у тому, що у складні часи вони мають не критикувати, а стати стіною за президента. Це вже щось з радянських наративів про вождів, і я щиро сподіваюся, що подібна риторика була випадковою.

Опісля публічно, під час вручення звання Героя України (чомусь разом з Будановим, якого ніхто не звільняв (принаймні поки що), блогери та технологи ОП почали розносити фото, де Валерій Залужний тисне руку Зеленському з різноманітними подачами однієї тези “ніякого конфлікту немає”. І ці фото є доволі дивною аргументацією, бо що мав зробити Залужний? Вдати з себе ображеного? Це програшна стратегія. Порушити офіцерську етику? (якої, однак, головні персони Банкової все одно не знають) Замість потиску руки “виписати” президенту “ляща”? Ефект був би короткостроковим, а негативні наслідки – довготривалими. Тактикою ексголовнокомандувача було вийти з максимально можливою гідністю зі ситуації, в яку його та все військове керівництво втягнув президент. І йому це вдалося. 

Джерело: ОП

Дії Валерія Залужного в парадигмі суто егоїстичного сприйняття ситуації вкрай вигідні йому самому: він йде, коли за спиною захист держави в найскладніший період. Він йде на піку любові та довіри. Він йде, будучи одним з дуже небагатьох діячів, які не висловили жодних політичних амбіцій, а люди вже приміряють до нього посаду президента.

Останній допис Валерія Залужного за дві доби зібрав майже 50 тисяч уподобань, ще більше сумарно назбирав у ЗМІ, які його розмістили у себе. Сторінка Офісу президента, яка ведеться професійними СММниками, не може похвалитися такими охопленнями, а якщо зайти аналізувати акаунти на більш-менш “залайканих” дописах – левова частка там виявляється недбало зробленими ботами.

Історія Володимира Зеленського протилежна: серіал “Слуга народу” за його участі багатьма сприймався саме як агітка з самого початку, а останній сезон ніс просто очевидний посил; на нього працював цілий медіахолдинг, а позаду – десятиліття вибудовування образу на сцені, який також згодився під час кампанії. 

У 2019 році Зеленський навіть виступив з новорічним привітанням замість тодішнього президента України Петра Порошенка; тоді ж він заявив про свої президентські амбіції. Джерело: 1+1

Нині ж Володимир Зеленський у своїх агресивних бажаннях бути єдиним героєм роману, ризикує стати антагоністом, оскільки забуває, що ми не готуємося до виборів: ми намагаємося вижити. І довіра до вищого військового керівництва не є порожнім звуком і блажжю, а є інструментом боротьби з агресором. Довіра до президента та головнокомандувача має синергійний ефект, разом з тим втрата якогось з елементів у цьому простому рівнянні шкодить усім її учасникам. Чутливість Зеленського до народної любові, яку він починає вже втрачати, не буде задоволена лише відставкою однієї популярної персони. Де гарантія, що президент, прикриваючись війною, не буде знищувати усіх популярних постатей, викорінюючи у зародку їхню конкурентоспроможність?  

Сенсу ж давати оцінку новому головнокомандувачу генералу Олександру Сирському немає: його вимушена політична роль тут суто як цапа-відбувайла. Він розуміє, в які перипетії прийшов, з яких від’ємних репутаційних стартових позицій розпочав, і що кожен його крок буде супроводжуватись порівняннями з Залужним – майже ніколи не на його користь. Офіс президента має свої плани на генерала, наївно плекаючи віру в його слухняність і піддатливість, зробивши його заручником народної любові до попередника. Разом з тим, ніхто насправді не знає як себе проявить Сирський, отримавши важелі влади. І навряд чи вольова людина з такою складною історією, як у нього, дійсно володіє наділеними йому у сподіваннях ОП піддатливістю та слухняністю. 

Масові звільнення керівників з їхніх посад також представляють як “чистки”, а сумнівні для багатьох кадрові рішення (як-от призначення командувача сил тероборони ЗСУ Ігора Плахути, який керував внутрішніми військами МВС під час розгону Майдану) знову оцінюють як втручання населення не у свої справи: “Хто ви такі, диванні воїни, щоб судити президента та його команду?”

Багато кому здасться, що логіки у таких діях президента немає – але це якщо судити з поглядів демократичної розбудови держави. Для побудови авторитаризму це є цілком зрозумілим кроком, за винятком одного: до перемоги це не приведе, а Путін не допустить конкуренції у званні всенародного лідера (як у свій час не допустив Зеленський – Залужного). 

Росіяни підхопили смуту в українському політикумі: зараз шириться інформація щодо російських родичів Сирського, постійні інтерпретації жорсткого прізвиська “м’ясник” і розмови про зраду та здачу наших військових під Авдіївкою. Надскладна ситуація на фронті та самодурство у комунікаціях Банкової з народом лише посилюють недовіру до офіційних джерел, а, отже, віру в російські ІПСО. 

Власне генерал Сирський, отримавши такий тягар у вигляді командування ЗСУ в умовах дефіциту всього, що потрібно для адекватного опору, намагається хоч якось виправдовуватися, наголошуючи на найвищій цінності життів українських військових. У сьогоднішньому інтерв’ю він навіть наголосив, що готовий радше відступити з якоїсь позиції, ніж пожертвувати всім особовим складом. Генерал також розвінчує міфи щодо того, що його поставили для здачі України: він наголосив, що у нас немає іншого виходу, як закінчити війну виходом на свої кордони. Хоч інтерв’ю давалося німецькому мовнику ZDF, ця комунікація зокрема й з українською авдиторією, на противагу того, що генерал Залужний у свій час виходив лише для послань західним союзникам: за неофіційною інформацією, давати інтерв’ю для українців йому було заборонено.  

Джерело: ZDF

Проте, не сприймайте це як поблажку для Олександра Сирського: його вустами Банкова перед усім світом виправдовує свої дії та уже на його плечі перекладає відповідальність за кадрові перестановки. Саме Сирський поставлений президентом з вимогою зробити неможливе: врятувати Україну у протистоянні з Росією та врятувати рейтинги Зеленського у протистоянні з демократією. І тільки засліплені власною безкарністю не бачать фантастичності цих вимог.   

Протягом доби російські армійці здійснили 2 226 обстрілів Донецької області, внаслідок чого загинуло двоє осіб, ще восьмеро – зазнали поранень.

Сьогодні, 13 квітня, у Міністерстві оборони заявили, що село Богданівка у Бахмутському районі Донецької області перебуває під контролем ЗСУ – наразі там тривають інтенсивні бої.

Головнокомандувач Збройних сил України Олександр Сирський повідомив, що ситуація на східному фронті останніми днями суттєво загострилася.

Протягом доби російські армійці обстріляли 8 населених пунктів у Запорізькій області, внаслідок чого є руйнування житлових будинків та об’єктів інфраструктури.

Станом на ранок 13 квітня у Середземному морі російські окупанти утримують на бойовому чергуванні один носій крилатих ракет “Калібр”.