111 вироків на 150 тисяч злочинів РФ: українське правосуддя не встигає за реальністю

Джерело: Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ)

За три роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну правоохоронці зафіксували понад 150 тисяч воєнних злочинів. Російські військові залишали за собою слід насильства всюди, куди приходили. Така кількість злочинів свідчить, що ці злочини — не випадковість, а частина цілеспрямованої політики знищення України. Українська судова система поки що не відображає масштабів і системності цих злочинів. У вироках бракує контексту — судді часто не відтворюють повної картини дій Росії проти цивільного населення України. Експертка МІПЛ з міжнародного гуманітарного права Анна Рассамахіна пояснила як це виправити й чому це критично важливо для справедливості.

Повідомляється, що на початок березня українські суди винесли лише 111 вироків у справах про воєнні злочини, що є мізерним у порівнянні з понад 150 тисячами зареєстрованих злочинів. Розслідуванням займаються велика кількість слідчих, а справи слухаються по всій країні, однак результативність низька через прогалини в Кримінальному і Кримінальному процесуальному кодексах.

Суди розглядають виключно окремі епізоди, де є підозрювані, але не враховують загальну картину злочинної діяльності російської армії. Сто одинадцять вироків — це менше, ніж кількість злочинів, скоєних в одному районі Київщини за час окупації. У вироках зазвичай йдеться лише про дії окремих російських військових, без урахування агресивної політики Росії.

Зазначається, що всі ці злочини мають бути розглядатися як частина злочину проти людяності, тобто масштабного систематичного нападу Росії, який узгоджується з її державною політикою.

Один з основних принципів кримінального права полягає в тому, що немає покарання без закону. Злочин, за який людину притягнуть до відповідальності, має бути чітко визначений у законодавстві.

Як пояснила експертка МІПЛ з Міжнародного гуманітарного права Анна Рассамахіна, до 24 жовтня 2024 року в Кримінальному кодексі України не було статті, що передбачала відповідальність за злочини проти людяності. Усі правопорушення, які мали ознаки цього злочину, а також воєнні злочини, кваліфікувались за ст. 438 КК України — порушення законів та звичаїв війни. Однак після внесення відповідних змін, тепер немає перешкод для розслідування та притягнення до відповідальності осіб, винних у скоєнні злочинів проти людяності.

Анна Рассамахіна зазначила що важливим аспектом є те, що людина несе відповідальність за злочин виключно після того, як склад цього злочину чітко визначено в законі. Це основний принцип кримінального права, що означає відсутність зворотної сили у законодавстві. Винятком є лише випадки, коли закон зменшує або скасовує кримінальну відповідальність. Тому українські суди можуть притягувати до відповідальності лише за злочини проти людяності, скоєні після 24 жовтня 2024 року.

Повідомляється, що проблема полягає в тому, що в Україні злочини проти людяності, скоєні Росією та її союзниками, тривають з лютого 2014 року. Злочин проти людяності — комплексний, він складається з багатьох епізодів, має багатьох виконавців і завжди триває якийсь час. Наприклад, масові ув’язнення, катування та депортація цивільних тривають з лютого 2022 року, а затримані на Київщині три роки тому досі в російських тюрмах. Тому розслідування злочинів лише за подіями після 24 жовтня 2024 року є неправомірним. Те ж стосується фільтраційних заходів та переслідування цивільних.

Експертка зазначає, що наразі складається враження, що на національному рівні розслідувати злочини проти людяності в Україні буде складно. Однак, оскільки це один із найтяжчих міжнародних злочинів, покарання винних є спільною справою всього людства, на чому наголошує міжнародне право.

Принцип “жодного покарання без закону” закріплений у ст. 7 Європейської Конвенції з прав людини, яка є частиною національного законодавства України. Згідно з цією статтею, нікого не можна визнати винним за дію або бездіяльність, які на момент скоєння не були криміналізовані національним законодавством або міжнародним правом. Але далі там же сказано:

“Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями”.

Експертка МІПЛ з міжнародного гуманітарного права Рассамахіна пояснює, що ця частина ст. 7 є ключовою для визначення, чи можна притягати до відповідальності за злочини проти людяності, скоєні в Україні до 24 жовтня 2024 року. Сенс цієї норми полягає в тому, що діяння, визнане злочином за загальними принципами права, залишається злочином, незалежно від норм національного законодавства.

Низка рішень Європейського суду з прав людини роз’яснює зміст ст. 7 Конвенції, зокрема у справі “Дрелінгас проти Литви”. Дрелінгас, офіцер радянських спецслужб, брав участь у затриманні лідерів литовського партизанського руху в 1956 році. У 2015 році литовський суд засудив його за це як за злочин геноциду.

Дрелінгас оскаржив вирок у ЄСПЛ, аргументуючи тим, що в 1956 році в литовському законодавстві не було поняття “геноцид”. Однак ЄСПЛ встановив, що дії литовського суду не порушують ст. 7 Конвенції, оскільки на той час геноцид уже був криміналізований у міжнародному праві. Таким чином, засудження Дрелінгаса було правомірним.

Рассамахіна зазначає, що хоча рішення стосується геноциду, цей підхід можна застосувати й до злочинів проти людяності, скоєних під час російсько-української війни. Визначення “злочину проти людяності” є у Статуті Нюрнберзького трибуналу, Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності, яку Україна ратифікувала у 2008 році, а також у низці резолюцій Генеральної Асамблеї ООН.

“Конвенція про незастосування строків давності свідчить, що Україна ще у 2008 році визнавала злочин проти людяності міжнародним злочином. Таким чином ця норма ще тоді стала частиною національного законодавства України. Ба більше, до початку повномасштабного вторгнення Росії Україна двічі визнала юрисдикцію МКС щодо злочинів проти людяності, вчинених на її території”, – зазначає експертка.

Експертка МІПЛ з міжнародного гуманітарного права Анна Рассамахіна зазначає, що з огляду на наведені аргументи, МІПЛ пропонує внести до Кримінального кодексу України положення про ретроактивну дію статті “злочин проти людяності”. Зокрема, як застереження, що відповідальність за такі злочини настає незалежно від часу їх вчинення. Оскільки КК України базується на Конституції та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, таку імплементацію можна здійснити через положення ст. 7 Європейської Конвенції з прав людини.

Такий підхід уже застосувала Литва. У ст. 3 Кримінального кодексу Литовської Республіки передбачено, що закон не має зворотної дії в часі, але винятки стосуються найтяжчих міжнародних злочинів — зокрема геноциду, катувань, депортацій, воєнних злочинів і злочинів проти людяності, за які відповідальність настає незалежно від часу вчинення.

Якщо такі або подібні зміни буде внесено до КК України, слідчі зможуть перекваліфіковувати зареєстровані воєнні злочини на злочини проти людяності. Це дозволить розглядати дії Росії не як поодинокі порушення, а як частину цілеспрямованої, санкціонованої державою політики. Тоді особи виконавців окремих епізодів не матимуть того ключового значення, як під час розслідування воєнних злочинів.

Попри те, що притягнення до відповідальності за злочини проти людяності незалежно від часу їх вчинення відповідає принципам міжнародного права, Конституція України містить норму про заборону зворотної дії кримінального закону. Це означає, що для зміни ККУ спочатку потрібно змінити Конституцію, а це неможливо під час воєнного стану. І все ж зміни дуже потрібні, бо це чи не єдиний спосіб побачити та зафіксувати справжній масштаб злочинів РФ в Україні й досягти справедливості.

• У 2022 році Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) створила департамент документування міжнародних злочинів, який фіксує випадки насильницьких зникнень, катувань і інших злочинів Росії проти українців. Зафіксовано 1887 викрадених осіб, але ця цифра постійно змінюється.
• З початку повномасштабної війни Україна подала понад 70 запитів до Інтерполу для розміщення оповіщень про міжнародний розшук російських воєнних злочинців, але жодного з них не було опубліковано.