3000 кілометрів невивчених уроків

В України великі проблеми з економікою та бюджетом. На 2026 рік очікується розрив між доходами і видатками у сотні мільярдів гривень, а варіантів його закрити – немає, крім сподівань на допомогу партнерів, яка ще може бути скасована. В Україні майже 4 роки триває повномасштабна війна. Скільки ще – не може сказати жодна розвідка світу, але українська влада діє так, ніби вибори вже в цю неділю. В Україні наростає суспільний конфлікт. У нього десятки причин – від складної мобілізації та відключень світла до банального “відчуття несправедливості”. Але єдиними кроками влади для її подолання є заяви та роздача грошей усім, коштом платників податків.

Остання з цих роздач викликала такий скандал, що після анонсу від президента довелось залучати саму “Укрзалізницю”, щоб якось відповісти критикам. Щоправда, з пояснень компанії так і не стало зрозумілим – якщо “Укрзалізниці” бракує грошей, то чому її не докапіталізувати (тим паче, що гроші на це нещодавно забрали з бюджету Києва), а потрібно влаштовувати атракціони з роздачею послуг від компанії, яка і так перебуває в кризі через брак грошей.

Ідеї на кшталт “3000 км безплатно” (насправді – за гроші як тих, хто користується послугами УЗ, так і тих, хто ними не користується), “1000 гривень з бюджету всім” (насправді – ви отримаєте 1000 грн з ваших же податків, а потім заплатите ще більше, бо на щось дійсно необхідне грошей не вистачило), “Єдиний телемарафон” (насправді – замість власників каналів витрати перекладемо на кожного українця) і так далі – це найбільш очевидний результат того, що буває, коли управління державою здійснюється в ручному режимі. Ба більше – в ручному режимі людьми, які не мають жодного релевантного досвіду та знань. А тих, хто цей досвід і знання має – переслідує ДБР.

За умови належного функціонування державних інституцій, ідея з “безплатними” 3000 кілометрів для кожного(!) українця просто не з’явилась би. Тому що президент, який озвучив цю…пропозицію…, знав би, що:

а) незалежний Кабінет Міністрів ніколи не погодиться виділити на неї гроші, яких і так не вистачає;

б) незалежна Наглядова рада “Укрзалізниці” наполягатиме на коригуванні плану розвитку підприємства, яке фактично доведене до банкрутства популістичною політикою заниження цін на квитки на тлі втрат від війни, замість сумнівних акцій “перевезіть безплатно сьогодні, а про гроші подумаємо завтра”;

в) незалежна Верховна Рада викличе профільних міністрів для звіту щодо стану справ у критично важливій для існування країни галузі та порушить питання щодо ефективності уряду;

г) незалежні Рахункова палата і Держаудитслужба готуватимуть власні звіти щодо ефективності такої акції, які ляжуть в основу розслідувань незалежних правоохоронних органів.

За нормальної роботи державних інституцій “Укрзалізницю” докапіталізували б на необхідну суму, передбачивши ці кошти в бюджеті замість витрат на черговий “кешбек”, залучили грант чи кредит від партнерів (як це робила “Укренерго” в перші роки після повномасштабного вторгнення для будівництва укриттів), та розробили план дій для виходу з кризи. Новину про це побачили б може з півсотні профільних фахівців у країні, але результат відчули б сотні тисяч людей.

Натомість маємо черговий популістичний скандал від президента, який не додасть йому рейтингу (бо цей рейтинг вбиває не ціна на квитки, а ситуація на фронті, відключення світла та корупція), переконає ще частину суспільства у тому, що влада більше переймається фантомними виборами, ніж виживанням країни, роздратує тих, хто не подорожує Укрзалізницею, але заплатить за подорожі інших – і навіть тих, хто подорожує, тому що ажіотаж через “халяву” цілком може створити дефіцит квитків на популярних напрямках.

Найбільше лякає те, що подібні популістичні кроки і заяви не виникли раптово, як перша реакція на кризу. Радше навпаки – з них складається вся каденція Володимира Зеленського і тієї команди, яка прийшла у владу на його особистому рейтингу і так і не змогла створити рейтингу власного. Починаючи від “Великого будівництва”, через “мільярд дерев”, “ковідну тисячу”, “каву в Ялті”, “Саміт миру”, “План перемоги/стійкості/величності”, “3000 ракет”, і закінчуючи “тисячею Зеленського”, “кешбеком” та “3000 безплатних кілометрів” – влада послідовно повторює одну і ту саму схему:

а) отримати проблему, яку вони могли та були зобов’язані передбачити;

б) вигадати гучну, але сумнівну з погляду ефективності, реакцію;

в) отримати скандал і критику;

г) “якось воно буде”.

У мирний час подібні популістичні ініціативи у країні, яка перебуває в глибокій економічній кризі, просто закінчились би дефолтом і суттєвим погіршенням рівня життя населення, що призвело б до зміни влади.

У країні, яка веде війну за те, щоб залишитись чи зникнути з карти світу, залежить від допомоги партнерів, які самі стикаються з економічними та політичними труднощами, і не може передбачити, як довго ще триватиме ця війна – популізм може завершитись тим, що війна буде програна, а Україна просто перестане існувати як держава.

І тоді Володимир Зеленський все одно втратить владу, але разом з ним мільйони українців втратять житло, а сотні тисяч і життя. Ті ж, кому пощастить втекти й вижити, зможуть почитати мемуари шостого й останнього президента України про те, як він хотів зробити добре, але вийшло “як завжди”, бо незламність українців не витримала потужності популізму української влади.

В України великі проблеми з економікою та бюджетом. На 2026 рік очікується розрив між доходами і видатками у сотні мільярдів гривень, а варіантів його закрити – немає, крім сподівань на допомогу партнерів, яка ще може бути скасована. В Україні майже 4 роки триває повномасштабна війна. Скільки ще – не може сказати жодна розвідка світу, але українська влада діє так, ніби вибори вже в цю неділю. В Україні наростає суспільний конфлікт. У нього десятки причин – від складної мобілізації та відключень світла до банального “відчуття несправедливості”. Але єдиними кроками влади для її подолання є заяви та роздача грошей усім, коштом платників податків.