Популізм чи боротьба з ухилянтами – про законність і наслідки рішення МЗС

Джерело: Центр дослідження законодавства України

23 квітня МЗС України призупинило надання консульських послуг чоловікам віком від 18 до 60 років, які перебувають за кордоном. Рішення прокоментував очільник МЗС Дмитро Кулеба, який у Twitter написав, що рішення пов’язане з тим, що військовозобов’язані чоловіки проігнорували обов’язок захищати країну, виїхавши за кордон і тому не повинні очікувати на те, що зможуть скористатись правом на отримання консульських послуг, мовляв, так буде справедливо і чесно.

Ідея поставити в більш чи менш рівні умови тих, хто під час війни виїхав з України і тих, хто залишився – є цілком справедливою. Тому рішення МЗС очікувано викликало цілу бурю емоцій і, скоріш за все, принесе владі певні політичні бали у вигляді зростання рейтингу довіри на якийсь час. Однак, якщо розглядати це рішення з точки зору законності та ефективності, то доведеться визнати, що крім гучних заяв чиновників, навряд буде досягнуто якихось результатів.

Оскільки в МЗС так і не оприлюднили ні самого рішення про призупинення надання консульських послуг військовозобов’язаним, ні роз’яснення про правові підстави для такого рішення, то візьмемо за основу документ, опублікований в ЗМІ напередодні. Згідно з ним, в МЗС посилались на норми пунктів 6 і 16 частини 1 статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Ці пункти передбачають, що військове командування разом із військовими адміністраціями можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування запроваджувати в межах тимчасових обмежень конституційних прав, свобод та інтересів, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи:

• пункт 6 – встановлювати особливий режим в’їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
• пункт 16 – забороняти громадянам, які перебувають на військовому обліку, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара.

Як бачимо, жодна з цих норм не те що не передбачає призупинення, а й навіть не регулює питання надання консульських послуг. Ба більше, дія цих норм спрямована “в майбутнє” (відсьогодні не можна робити А і Б, інакше завтра вас чекає В), а рішення МЗС – ”в минуле” (якщо вчора ви вчинили А, то сьогодні ми вирішили, що завтра вас чекає В).

Для прикладу – закон забороняє водити авто у стані алкогольного сп’яніння (ст. 130 КУпАП). Якщо вас спіймають – з боку поліції та суду вас чекає наперед визначений розмір штрафу і позбавлення права керування транспортним засобом на наперед визначений строк. Але поліція та суд не вправі, без зміни Верховною Радою чинного регулювання заздалегідь, за порушення ст. 130 КУпАП посадити вас за ґрати, чи конфіскувати у вас авто, чи змусити відпрацювати якийсь час на громадських роботах. Лише ті обмеження, які були запроваджені у встановленому порядку ДО вашого порушення. Також ці обмеження не можуть застосувати голова сільради, лісник чи міністр закордонних справ – лише поліція та суд. Так працює закон.

Ще більш “цікавим” в цьому контексті є роз’яснення МЗС про те, що військовозобов’язані, які встигли оформити заявки на отримання консульських послуг ДО 23 квітня – зможуть отримати ці послуги. Заборона стосуватиметься лише тих, хто звернеться з відповідними заявами 23 квітня і пізніше.

З одного боку – це хоч трохи повертає ситуацію в правове русло, оскільки на момент звернення до дипустанови жодних заборон не існувало. З іншого боку, таке рішення МЗС створює ще більшу нерівність, адже двоє військовозобов’язаних, які виїхали з України в один день і в один спосіб – опиняться в різних умовах залежно від дати звернення до дипустанови. 

Вершиною цього юридичного безумства є посилання МЗС на недавно ухвалений  закон про мобілізацію (законопроєкт № 10449), як на підставу для запровадження обмежень.

Норма про обмеження доступу до консульських послуг дійсно є в нещодавно ухваленому законі про мобілізацію – але до 18 травня він не є чинним, відтак вона не є підставою для будь-яких похідних рішень чи дій.

Крім того, з моменту набрання законом чинності у військовозобов’язаних буде ще 60 днів для оновлення своїх даних, і лише після цього вони вважатимуться порушниками. Сама ж норма передбачає, що вчинення консульських дій в умовах воєнного стану за заявами громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які не оновили персональні дані у строки, визначені цим Законом, здійснюється за умови одночасного їх оновлення. Тобто не відмову у наданні консульської послуги, а одночасне з нею оновлення військово-облікових даних. Той факт, що МЗС необхідні консультації щодо застосування згаданої норми – не заважає ці консультації проводити, але й не дозволяє запроваджувати якісь обмеження, щонайменше до 18 травня 2024 року.

На додачу, Закон України “Про військовий обов’язок і військову службу” у частині 11 статті 1 передбачає, що військовозобов’язаними є не лише чоловіки віком від 18 до 60 років, а й жінки, які здобули медичну або фармацевтичну спеціальність і придатні за станом здоров’я до військової служби. Проте рішення МЗС поширюється лише на чоловіків, до того ж і на тих, які навіть не підлягають мобілізації (віком від 18 до 25 років та непридатних за станом здоров’я, багатодітних тощо).

Це дає підстави для припущення, що МЗС керувалось не прагненням поповнити армію людьми, і навіть не бажанням встановити справедливість, а суто політичними та рейтинговими мотивами.

Можливо, саме через усе це міністр МЗС Дмитро Кулеба вирішив обмежитись лише публічною заявою про встановлення справедливості у Twitter, а вчинення юридично значущих дій поклав на свого заступника Андрія Сибігу, який і підписав документ про доручення дипустановам зупинити надання консульських послуг. Адже спосіб в який це було зроблено, законним не зможе назвати навіть той, хто цілковито підтримує саме рішення.

Не завадить також згадати, що після запровадження заборони на виїзд за кордон, держава паралельно створила легальні та напівлегальні способи обійти цю заборону – систему “Шлях”, листи від ГУР, СБУ, військових адміністрацій, дозволи від міністерств тощо. А після того, як цими способами скористались і це створило очікувану напругу серед тих, хто не зміг собі дозволити такі опції, через відсутність потрібних знайомств чи грошей – держава запроваджує санкції “заднім числом”, але не для порушників, а для всіх, хто підпадає під певний критерій (вік і стать), незалежно від того, чи законно ці люди виїхали і коли саме вони виїхали.

Яких наслідків слід очікувати від рішення МЗС?

Очевидно, що надання консульських послуг поновиться через якийсь час, коли суспільна увага до питання знизиться, як це було і раніше. Також запрацює норма про оновлення облікових даних під час надання консульських послуг. На цьому все, бо навіть якщо в процесі з’ясується, що військовозобов’язаний проігнорував надіслані йому повістки, то можливості затримати таку людину і доправити до ТЦК в Україні, у дипустанови немає. Та й міжнародний скандал у разі спроби буде неймовірний.

Частина українців, які перебувають за кордоном, ще більше розірвуть зв’язки з Україною, в той чи інший спосіб отримавши статус, що дозволяє без обмежень у часі перебувати в країні, де вони проживають. Причому це стосується як тих, хто виїхав з України законно і хто не підлягає мобілізації, так і тих, хто перетнув кордон незаконно і тому уникає контактів з українськими дипустановами.

Іронічно, але рішення МЗС останнім може навіть допомогти, адже через свою сумнівність з точки зору закону, воно стане додатковим аргументом для необхідності врегулювати їхній правовий статус владою приймаючої країни. Наприклад в Єврокомісії уже повідомили, що рішення МЗС не вплине на європейську директиву щодо надання тимчасового захисту як правової підстави для перебування в країнах ЄС. Наразі цей статус продовжено до березня 2025 року – він дозволяє відкривати рахунки в банках, купувати житло, працевлаштуватись, отримати медичні та освітні послуги, подорожувати… Іншими словами, мати ті ж побутові права та можливості, що й громадяни країн ЄС.

Тоді як для тих українців, що залишаються в Україні, скорочення чисельності населення збільшить податковий тягар та тягар відбудови. Оскільки переселенці – це переважно працездатні та економічно активні люди, а не пенсіонери, то збільшення податкових відрахувань на виплату пенсій є найбільш очевидним прикладом тих наслідків, які може мати популістське бажання міністра МЗС показати “хто в домі господар”.

Чого не слід очікувати, так це масового повернення українських чоловіків додому. І справа тут навіть не в рішенні МЗС, а в тому, що немає сенсу сприймати цих людей як мобілізаційний ресурс – передусім тому, що вони не хочуть мобілізуватись, а влада неспроможна їх ні мобілізувати, ні відчутно ускладнити їм життя, оскільки не має  для цього ні юридичного механізму, ні політичної волі. Це стало очевидним з процесу ухвалення нового закону про мобілізацію, з якого прибрали всі більш-менш жорсткі обмеження, щоб протягнути через ВР хоч щось.

Цю проблему можна було вирішувати, працюючи з партнерами (звісно ж, не в стилі “зберіть наших громадян у вагон та пришліть нам”, як це було продемонстровано кількома місяцями раніше), або шляхом створення умов, за яких військова служба стала б кращим варіантом, ніж перебування в напівлегальному становищі закордоном. І саме це є тими непопулярними рішеннями, які необхідні зараз, а не юридичний цирк від МЗС.

Влада може дозволити собі коштом тих, хто виїхав, загравати з військовими, яких позбавили навіть перспектив демобілізації та їхніми рідними – саме тому, що прекрасно розуміє власне безсилля і навіть небажання вживати зусиль для повернення українців з-за кордону. А заразом – неспроможність задовольнити запит тих же військових на демобілізацію. Тому рішення МЗС багатьом буде морально приємним, ймовірно не останнім подібним, але жодної актуальної проблеми не вирішить.

Тож питання лише в тому, за чий кошт влада заграватиме наступного разу.