Хотів, щоб після його смерті над Кримом здійняли український стяг: історія кримчанина Свята

Ще до початку війни на Сході України існувало безліч стереотипів про мешканців східних регіонів та кримчан. Зокрема, про жителів Криму побутувала думка, що вони більше ідентифікують себе з Росією і менше споріднені з Україною. Це уявлення сформувалося як результат історичних змін статусу Криму, так і через тривалу російську пропаганду. Один з основних наративів цієї пропаганди стверджував, що Крим завжди був “споконвічно російською землею”. 

Росія систематично переписувала історію Криму, а проукраїнські настрої значної частини населення півострова залишалися поза увагою офіційних джерел. Людей, які відкрито підтримували українську державність або виступали проти російської політики, постійно переслідували, вони зазнавали репресій та дискримінації. Для Росії Крим сприймався як цілком російський, і ці стереотипи стали основою для виправдання агресії у 2014 році.

Тривала російська пропаганда, що поширювалася на півострів та інші регіони України, завдала значної шкоди світогляду багатьох громадян. Проте, як і в інших містах країни, у Криму формувалося нове покоління патріотично налаштованої молоді та соціально активних громадян, які не залишилися осторонь окупації півострова у 2014 році. Водночас, проукраїнські рухи в Криму існували задовго до цих подій. Наприклад, у Сімферополі активно діяв футбольний рух, фанати якого завжди протистояли радикальним ліволіберальним активістам з інших міст, зокрема й з Москви. Адже ці групи поширювали російські наративи, підривали національну ідентичність та готували підґрунтя для анексії півострова.

Серед таких футбольних фанатів завжди вирізнявся Святослав Алексапольський на псевдо “Свят” – досвідчений сержант і офіцер ЗСУ, учасник війни з 2014 року в “Азові” і десантно-штурмових військах. Однак, родина та друзі пам’ятають його передусім як багатогранну особистість. Святослав був ультрас Сімферопольствої “Таврії”, захоплювався бразильським джиу-джитсу, мав синій пояс й мріяв отримати чорний. У підлітковому віці, разом з однодумцями створив команду в Сімферополі, яка активно займалася паркуром. 

Джерело: особистий архів близьких Свята

Ще любив шахи, займався пішим туризмом, різними бойовими мистецтвами, стрибав з парашутом. Таким було життя Святослава, доки в його домівку не прийшли росіяни. Ще у 2009 році він вирішив піти на строкову службу зі словами: “Війна з Росією буде, і я маю знати, як тримати зброю в руках”. Таким було розуміння корінного кримчанина, який з історичного досвіду усвідомлював, на що здатна Росія…

Більше про історію родини Святослава, що формувалась саме на півострові, його любов до історії та зброї, про те, як рух ультрас протистояв проросійським наративам, а також про перші заворушення у Криму, звинувачення у тероризмі, переслідування родини, а згодом вступ до війська та бажання довжиною у вісім років відвоювати рідний Крим – Букви розповідають у матеріалі, зі слів родичів захисника.

Святослав Алексапольський народився у Криму, в місті Саки. По батьковій лінії його родина мала багатовікову історію на півострові: 10 поколінь його предків, понтійських греків, жили в Севастополі ще до появи росіян на Кримському півострові. Тож родинна історія Святослава дала йому чітке розуміння, хто дійсно є корінним населенням Криму. 

Джерело: особистий архів близьких Свята

Святослав навчався в українських класах кількох кримських шкіл, а також у Кримській республіканській школі-інтернаті для обдарованих дітей. Він мав неабиякий інтерес до історії, бойових мистецтв і зброї, добре володів англійською мовою. Вже у три роки знав усі легенди стародавньої Греції, а в дитячому садочку розповідав легенди про дерева та природні пам’ятки Криму. Змалку він мав свою думку щодо багатьох тем і, здавалося, що навіть передбачав деякі події. Війна з Росією була однією з таких.

Прихильність Святослава до вивчення кримської спадщини та культури України проявлялася і в його захопленні туризмом. Він часто здійснював походи по Кримських горах, а літні канікули проводив у таборі, розташованому біля підніжжя гори Ільза, що у Славському. Як пригадують близькі, це було одне з найулюбленіших місць Святослава. Власне, з туризмом майбутній захисник спершу і прагнув пов’язати своє життя: здобув освіту за цією спеціальністю й отримав посвідчення “гід-екскурсовод зі знанням англійської мови”. Святослав мріяв побачити світ, у нього навіть був паспорт моряка… Він побував у багатьох містах України, а також зміг побачити Америку, Угорщину, Австрію, Італію, Чорногорію та Хорватію.

Джерело: особистий архів близьких Свята

Однак Святослав мав ще одну мрію – стати воїном. Його виховання було пронизане пригодницькими та історичними книгами про героїв, розповідями дідуся-підполковника та історіями бабусі про прадіда, який пройшов фінську та Другу світову війни. Все це вплинуло на майбутнього захисника: він захоплювався воїнами і часто звертався до прикладів з біографій японських воєначальників. У 2009 році Святослав вирішив реалізувати свою мрію та розпочав строкову службу в армії. Через рік він підписав контракт, був розвідником. Під час служби опановував навички різної стрільби, рукопашного та ножового боїв, а ще психології. Вдосконалюючи отримані знання, Святослав проходив різні курси, щоб краще розуміти, як функціонує армія. І згодом це йому знадобиться…

Джерело: особистий архів близьких Свята

Окремою присвятою життя Святослава був футбол. Він почав відвідувати стадіон “Локомотив” у Сімферополі ще з 2005 року. Як розповідають родичі, грати у футбол він любив більше, ніж дивитися. Свій “фанатський шлях” торував самостійно. Був одним із тих, хто стояв у перших рядах не для фото, а щоб підтримувати команду. Святослав також активно залучався до вуличних та неформальних фанатських бійок, допомагаючи товаришам, які потребували підтримки. Для нього та інших членів ультрас це також було способом вираження активної громадянської позиції. Часто доводилось відстоювати українське, зокрема перед групами, що приїжджали з Росії.

Джерело: особистий архів близьких Свята

“Свят” не боявся боротися за країну ще з часів Євромайдану. Попри всі ризики й тиск російської пропаганди на мешканців Криму, він відстоював саме українську державність. З початком Революції гідності у Києві, Святослав планував з однодумцями поїхати на Майдан, але їх не випустили з вокзалу. Тож свою позицію вони продовжили відстоювати тут, у Сімферополі. Якось познайомився з режисером Олегом Сенцовим, з якими вони планували подальший спротив ворожій експансії. 

Після одного з місцевих маршів, Святослав разом із друзями планували демонтувати пам’ятник Леніну. Однак тоді вони отримали відмову від місцевих татар, які закликали ультрас “не провокувати” й дати владі тиждень для того, щоб вони самостійно це зробили. Попри це, Святослав продовжував активно брати участь у проукраїнських акціях і захищати мирних мітингувальників від “тітушок”. Однак, його позиція не залишилась непоміченою: російська ФСБ оголосила Святослава та його друзів “євровандалами” та “терористами”. Їхні фото з’являлися вулицями міста, а ще на моніторах тролейбусів. Усіх оголошували ледве не місцевими зрадниками. Співробітники місцевої СБУ почали відвідувати родину Святослава з перевірками.

Згодом ситуація загострилася: організаторів мітингів та інших членів ультрас почали викрадати і залякувати. Виходити на мітинги з прапором УПА, як раніше це робили активісти – вже було небезпечно для життя. Під тиском цих переслідувань, Святослав вирішив, що найкраще буде подбати про безпеку своєї родини. Власне, у 2015 році вони виїхали до Львова.

З 2017 року Святослав почав зустрічатися з коханою Анною. Хоча, на той момент їх вже багато років об’єднувала спільна любов до футболу, а саме до сімферопольської “Таврії”. Вони разом їздили на матчі рідної “Таврії” та ігри збірної України. А ще багато подорожували Україною й за кордоном.

Джерело: особистий архів близьких Свята

Джерело: особистий архів близьких Свята

“Восени 2021 року літали у гості до брата Святослава в Чорногорію: мандрували автівкою, катались на яхті. Олексій відвіз нас в Дубровнік і показав, де проходили зйомки улюбленої “Гри престолів”. Після повернення Свят навіть почав вивчати мову програмування Python. Старший брат програміст подарував книгу та давав поради. Святослав планував у майбутньому потрапити до кібервійськ”, – ділиться Анна, кохана захисника.

Після виїзду, для захисника настав переломний період. Опинившись у чужому місті й не знаючи, що буде з рідним – Святослав розумів, що єдиним правильним для себе рішенням буде – взяти до рук зброю. “Свят” вступив до лав “Азова”, але на той момент бійців саме вивели із зони бойових дій та не планували повертати найближчим часом. 

Тож тоді Святослав активно долучився до роботи Екокорпусу, їздив на рейди по пересувних зоопарках та цирках, захищав і допомагав тваринам. Захисник також продовжував рятувати тварин у зонах бойових дій на Сході та Півдні. Не полишав і спорт, виступав на чемпіонатах, а у 2017 році – отримав свою першу медаль з бразильського джиу-джитсу.

Джерело: особистий архів близьких Свята

В той самий час, Святослав також навчався ковальській та зварювальній справі, працюючи у львівській кузні. Саме в цей період він вирішив зробити своє перше татуювання: зображення коваля, що кує зірку у всесвіті. У 2017 році захисник повернувся до служби й на цей раз безпосередньо заступив до виконання обов’язків у зоні бойових дій. У 2019 році він пройшов курс “Фахова підготовка бойового медика взводу”, який проводився під контролем канадських інструкторів. 

Він завжди прагнув навчатися, хотів отримати навички снайпера, але тоді не вийшло, тож пройшов курси парамедика в Десні. Протягом служби в десанті, здійснив близько 15 стрибків з парашутом. Військо стало частиною його життя, яке він міг поєднувати з іншими захопленнями.

“У нас не було жодного дня без спілкування. За будь-яких обставин, навіть коли він перебував на фронті, намагався привітатись. Пам’ятаю, як перелякалась, коли одного разу погано чула його з бліндажа. “Свят” тоді кудись виліз, щоб зловити зв`язок. Тоді ж я почула як почався обстріл. Ми ніколи не лягали спати у сварці та не побажавши приємних снів. Це була наша домовленість. У нас не існувало проблем, сприймали все як пригоду. Як і він сприймав це життя”, – розповідає кохана Святослава.

У 2020 році Святослав демобілізувався, аби опанувати власні знання в ІТ-сфері. Проте водночас, захисник завжди повторював близьким, що Росія не зупиниться і кожен має готуватися до повномасштабної війни, мати власне військове спорядження та зброю. Святослав мріяв відвоювати рідний Крим. Він був переконаний, що під час деокупації мешканці не чинитимуть спротиву.

Джерело: особистий архів близьких Свята

“Кримчани хотіли в Росію лише на словах. Але коли минуло навіть півроку російської окупації, всі точно зрозуміли, що значить “бути Росією”. Всі почали жалітися, що при Україні було по-іншому, що вони могли вийти на якийсь мітинг і була якась свобода слова. Влітку, після так званого референдуму, була така ситуація, що у тролейбусному парку, який у Сімферополі, певний час не виплачували зарплату. 

І люди тоді поставили тролейбус, перекрили вулиці, намагались досягнути того, щоб влада з ними поговорила. Але їх просто залякуваннями розігнали й не виплачували зарплату ще декілька місяців. Це лише одна ситуація. Люди вже не хочуть Росію. А ті, що хочуть – швидко змінять свою позицію, якщо туди увійдуть українські військові”, – ділився Святослав в своєму інтерв’ю.

З перших днів повномасштабної війни захисник знову опинився на передовій боротьби. Вже маючи значний бойовий досвід, він активно проводив професійну підготовку добровольчих формувань, а також брав участь у визволенні Київщини. Після деокупації області, зібравши групу кримчан, “Свят” вирушив на допомогу друзям до Миколаєва.

“Ми познайомились з “миколаївським двіжем” ще у 2012 році. Приїжджали сюди на турнір з єдиноборств “Іду на Ви” і після цього, коли відбулась анексія Криму, наші хлопці з Сімферополя та Севастополя приїхали саме сюди. Нас тут прихистили й допомогли. Коли вже закінчились бої за Київ, у нас не виникало питань, де ми можемо бути корисними. Тож приїхали саме сюди”, – з інтерв’ю Святослава.

Джерело: особистий архів близьких Свята

Згодом Святослав давав відчіс ворогу на південному напрямку, зокрема в районах Первомайське, Партизанське, Нова Зоря та Таврійське. Був випадок, коли під час однієї з розвідувальних операцій, танк влучив під автівку його групи, і Святослав, надаючи екстрену допомогу пораненому командиру батальйону, вивів групу із зони ураження.

“28 серпня ми говорили з сином по відеозв’язку. І він попередив, що декілька днів з ним не буде зв’язку. Попросив не хвилюватися. Я завжди знала, що з будь-якої ситуації Святослав знайде вихід. Бо він був дуже досвідчений. І як розвідник, і як десантник, і міг надати медичну допомогу…”, – ділиться мати захисника.

Однак тоді настало те саме 29 серпня… Під час контрнаступу на півдні України, надаючи вогневу підтримку штурмовій групі в складі снайперської пари, Святослав разом із побратимами знищив п’ять солдатів противника. Коли частина підрозділу опинилася під масованим обстрілом і зупинилася за 50 метрів від ворожих окопів через важке поранення командира, “Свят” ухвалив рішення вийти на допомогу побратимам. Він власним прикладом підняв підрозділ на фінальний прорив. Проте саме тут, між Новогригорівкою та Любомирівкою, під час бою, намагаючись врятувати життя іншому бійцю, Святослав отримав несумісні з життям осколкові поранення від касетного снаряда. 

“Я хочу, щоб після моєї смерті над рідним містом підняли наш стяг. Щоб він майорів в місцях, де я ще не був, чи то Ай-Петрі, чи Аю-Даг”, – такими були слова й посмертне бажання Святослава.

Святослав Алексапольський був корінним кримчанином – людиною, яка ще задовго до 2014 року усвідомлювала, що означає, коли російська пропаганда готує твоє місто до окупації. Він розумів, що війна є неминучою, але так само вірив, що українці зможуть відвоювати окуповані території. Захисник мріяв, що Крим знову зазвучить голосом боротьби, який ніколи не був російським. І сьогодні його історія доводить, що жодні наративи ворога не зможуть викорінити те, що передавалось через покоління – любов до рідної держави.