18 вересня 1929 року народилась українська художниця Алла Горська

Джерело: Букви

18 вересня 1929 року народилась Алла Горська – українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х років в Україні.

Алла Горська народила у Ялті у родині Олександра та Олени Горських.
Батько художниці був організатором радянського кіновиробництва і у 1931 році очолив Ялтинську кіностудію, але вже через рік його зробили начальником виробництва тресту “Востокфильм”, тому родині довелось переїхати до Москви. Олександр Горський не любив Москву, а тому у 1933 з сім’єю переїхав до Ленінграда (Санкт-Петербург).

Матір Алли – Олена Горська – у Ялті була вихователькою, а після переїзду до Ленінграда – художницею костюмів.

З вересня 1939 року по квітень 1940 року батько художниці брав участь у фінській війні, а незадовго до вторгнення Німеччини в СРСР відправився до Монголії, де знімали фільм “Його звуть Сухе-Батор”.

Відтак війна застала на той час 11-річну Аллу, її матір та старшого брата, 21-річного Арсена (син Олени Горської від першого чоловіка), одних у Ленінграді. Улітку 1941 року Арсен пішов на війну. У 1943 році він загинув у піхотному бою.

Алла з матір’ю, пробувши два роки у блокаді, влітку 1943 року евакуювались до Алмати, де вже працював її батько. Тут вони пробули недовго і вже наприкінці 1943 року переїхали до Києва.

З 1946 року Алла навчалась у Київській художній середній школі ім. Шевченка, яку через два роки закінчила з золотою медаллю та поступила на живописний факультет Київського художнього інституту.

У 1952 році вийшла заміж за студента цього ж вишу Віктора Зарецького.

Після закінчення інституту працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису. Твори Горської експонувалися на виставках, 1959 року за роботами шахтарського циклу прийнята до Спілки художників. Деякий час викладала малюнок в Республіканській художній школі. Мала з чоловіком художню майстерню в Києві на вулиці Філатова.

Разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком та Іваном Світличним Алла Горська була організаторкою та членкинею Клубу творчої молоді “Сучасник”. Тоді ж художниця вирішила спілкуватись українською мовою, якої ніколи не вивчала.

Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят. Плідно займалася мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт. За її активної участі відбулося 22 травня 1963 року покладання квітів до пам’ятника Великому Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві, яке стало традиційним. Цей захід державно-партійна структура сприйняла як “зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів”.

Також спільно із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук’янівському і Васильківському кладовищах (1962—1963).

У 1964 році спільно з Панасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж “Шевченко. Мати”, який знищили за вказівкою партійного керівництва.

Вітраж “Шевченко. Мати”.

У 1965 році чимало друзів Горської були арештовані, відтак художниця приєдналась до руху опору, внаслідок чого їй довелось перейти на андеграунд (творчий напрямок, який суперечить класичному чи офіційно визнаному шляху).

Як учасниця групи шістдесятників, брала активну участь в українському правозахисному русі. В 1965—1968 роках виходила на протести проти розправ над українськими правозахисниками: Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та ін. і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки.

У квітні 1968 року підписала лист-протест 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв’язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. Почалися адміністративні репресії проти “підписантів”, кагебістський тиск, Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами. Однією із керівників цієї організації називали саме Горську.

28 листопада 1970 року Аллу Горську вбили у Василькові (Київська область) у домі її свекра. Тоді було чимало чуток про те, хто вбив художницю. Одна із версій – причетність КДБ за те, що вона з Танюком та Симоненком оприлюднила факти масових розстрілів киян у Биківнянському лісі.

Аллу Горську поховали 7 грудня 1970 року на Берковецьому кладовищі.

Після розпаду СРСР, попри вимогу суспільства, слідчі органи не оприлюднили жодної інформації про вбивство художниці. Аналіз справи показує, що розслідування було неповним, суперечливим, велося з порушеннями процесуальних норм, тобто було сфабриковане. Простежуються також спільні риси вбивства Горської з іншими політичними вбивствами в СРСР.

У 2008—2009 роках у Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ) було розсекречено Фонд 16 (доповідні, повідомлення, довідки голови КДБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ), де містяться документи, що безпосередньо стосуються Алли

Горської та її вбивства. У 2010 році вони були опрацьовані та опубліковані Олексієм Зарецьким. Справи-формуляри було майже всі утилізовано 1990 року.

Та зіставлення слідчої справи та доповідних голови КДБ дає аргументовану доказову базу спланованого замаху.

Широко відома в Україні та світі жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність Алли Горської та смерть значною мірою залишили поза суспільною увагою її мистецький доробок, представлений десятками монументальних та живописних творів, великою кількістю графічних робіт, ескізів.

Творчість мисткині ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів.

Алла Горська є авторкою численних художніх творів: “Автопортрет з сином” (1960), “Портрет батька” (1960), “Абетка” (1960), “Біля річки” (1962—1963), “Портрет В. Симоненка” (1963) та інші.

“Автопортрет з сином”

Художниця розробила ескізи до вистав “Ніж у сонці” за поемою Івана Драча, “Отак загинув Гуска” Миколи Куліша, “Правда і кривда” Михайла Стельмаха та ін. (режисер Л. Танюк). Вистави, готові до постановки, було заборонено.

Алла Горська з чоловіком Віктором Зарецьким, художниками-однодумцями — Григорієм Синицею, Г. Марченком, Борисом Плаксієм, В. Смірновим створили низку монументальних робіт у Донецьку, Києві, Краснодоні, позначених впливами Ганни Собачко-Шостак, українського бароко та мексиканського монументалізму.

Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі тощо.

• Павло Загребельний — видатний український письменник, драматург, літературний критик і громадський діяч. Він народився 25 серпня 1924 року в селі Солошине на Полтавщині. За своє життя Загребельний став одним із найвпливовіших письменників радянської та пострадянської України, відомим своїм багатогранним літературним спадком, який охоплює історичну прозу, романи, новели, п’єси та есеїстику.