Що, якби Путін переміг?: Economist проаналізувало моторошний, але, реалістичний сценарій

Джерело: The Economist

Уявлення про те, як Захід може програти війну в Україні, є першим кроком до запобігання катастрофі, мовиться у сценарії професора міжнародної політики в Університеті Бундесверу в Мюнхені Карла Масало.

Планування військових сценаріїв нині стало надзвичайно складним. За минулий місяць президент США Дональд Трамп ініціював затримання лідера Венесуели, погрожував збройними діями Колумбії, Кубі, Ірану та Мексиці, вступив у конфлікт із союзниками по НАТО через Гренландію та отримав Нобелівську премію миру, не здобувши її насправді. Такі події, як зазначається, ще недавно було складно уявити.

Війна і мир дедалі більше залежать від рішень кількох літніх політичних лідерів. За сценарієм, глава РФ Володимир Путін прагне розширення території Росії незалежно від кількості загиблих або зубожілих росіян. Питання можливого вторгнення Китаю на Тайвань пов’язується з рішенням Сі Цзіньпіна. Трамп, своєю чергою, описується як найменш передбачуваний лідер, котрий використовує військову силу США імпульсивно.

Однак саме тоді, коли сценарне планування є складним, воно має найбільше значення. Карло Масала наводить яскравий приклад. На основі двох років досліджень, даних і розмов із посадовцями та військовими аналітиками професор у своїй книзі описує можливий сценарій перемоги Росії у війні проти України. На Заході нині зростає втома від війни, тоді як дехто вважає, що поступки Путіну можуть принести мир. Автор показує, до чого може призвести таке мислення.

За цим сценарієм, США змушують Україну погодитися на важке припинення вогню, унаслідок якого Росія окуповує п’яту частину української території. Путін оголошує перемогу. Європейські популісти, зокрема майбутній президент Франції, звинувачують ліберальних “підбурювачів війни” у надмірній підтримці України, яка нібито лише затягнула бойові дії та виснажила бюджети європейських країн. США різко скорочують військову присутність у Європі та перекидають війська до Азії.

Неочікувано Путін іде у відставку та призначає наступником молодого технократа. Новий президент заявляє про намір покращити відносини із Заходом. Однак Путін не зникає зі сцени, натомість досі очолює таємничу організацію під назвою “Фонд Нової Росії”.

На окупованих територіях України ситуація майже не змінюється. Туди масово завозять російських переселенців. Українців, які відмовляються підкорятися Москві, відправляють до таборів “перевиховання”. Понад мільйон осіб стають біженцями. Проукраїнські партизанські групи здійснюють напади на поліцейські відділки, у відповідь окупаційні сили вдаються до жорстоких репресій проти цивільного населення.

На підконтрольних Україні територіях зростає нестабільність. Молоді та освічені громадяни масово емігрують, економіка занепадає, політична боротьба загострюється. Президент Володимир Зеленський оголошує вибори та програє їх.

Росія тим часом переозброюється. На закритій нараді, у якій бере участь близький соратник “експрезидента” Путіна, розробляють план підриву НАТО без прямого оголошення війни. Пропонується здійснити раптовий удар, щоб Альянс не встиг підготуватися, і водночас переконати його лідерів, що цілі Росії обмежені. У разі жорсткої відповіді НАТО російські війська мають відступити, у разі слабкої — закріпитися на захоплених позиціях.

Для відволікання уваги Росія, за сценарієм, створює кризи в інших регіонах. Російські найманці в Малі спонукають місцевих жителів вирушати до Європи, що змушує європейські держави перекидати військово-морські сили до Середземного моря, послаблюючи оборону Балтійського регіону. Китай у цей час захоплює спірний риф у Південнокитайському морі, а разом з ним і повну увагу американського військового командування.

Після цього Росія завдає удару. Дві бригади військових без розпізнавальних знаків захоплюють естонське місто Нарва. Вони швидко долають прикордонників і майже не зустрічають спротиву з боку місцевих жителів, значна частина яких є російськомовними та роками зазнавали впливу кремлівської пропаганди. Це є прямим нападом на територію НАТО і мало б активувати статтю 5 Північноатлантичного договору.

Втім, ситуацію ускладнюють додаткові дії Росії. Переодягнені у туристів військові захоплюють малозаселений естонський острів, ускладнюючи підкріплення сил НАТО. Президент США змушений обирати між масштабною військовою відповіддю з ризиком глобальної війни або фактичним визнанням окупації частини території Альянсу.

Російські представники у контактах із Білим домом перебільшують масштаби утисків російськомовних в Естонії та натякають на можливе застосування ядерної зброї у разі дій НАТО. Президент США вірить цим аргументам і відмовляється від силового сценарію. Кремлівські інсайдери тихо святкують свою точну оцінку політичної слабкості Заходу.

Після цього Росія оголошує про намір об’єднатися з Білоруссю до 2030 року під керівництвом одного президента. Європейські лідери усвідомлюють, що стара система безпеки більше не працює. У Китаї роблять висновок, що США не готові захищати союзників.

Сценарій називають тривожним. Водночас зазначається, що ризик таких попереджень полягає в тому, що реальність може виявитися ще гіршою. Якщо США самі підірвуть НАТО зсередини, Росії навіть не доведеться діяти.

З усім тим, сценарій пана Масали пояснює, чому Європі потрібно серйозніше ставитися до власної оборони. Росії ще далеко до перемоги на полі бою, попри те, що вона витрачає половину свого бюджету на війну. Такі альянси, як НАТО, ще можуть вижити. Проте якщо Захід дозволить своїм противникам перемогти, історія не буде поблажливою до його лідерів, – попереджає автор.