Чому сміх «заразний» і його важко стримати: пояснення вчених

Джерело: Popular Science

Сміх не завжди піддається контролю, і це пояснюється роботою мозку та соціальними факторами. Про це свідчать результати досліджень, які аналізують природу цієї реакції.

Як зазначають науковці, існує два типи сміху: мимовільний і соціальний. Перший виникає без свідомого контролю, другий – коли людина сміється у відповідь на взаємодію з іншими, навіть якщо жарт не є об’єктивно смішним.

Різні типи сміху пов’язані з різними ділянками мозку. Добровільний сміх контролюється зонами, що відповідають за рухи. Водночас мимовільний запускають емоційні центри, зокрема мигдалина, які не підконтрольні свідомості. Через це реакція може виникати раніше, ніж людина встигає її зупинити.

Вчені наголошують, що мимовільний сміх не слід плутати з псевдобульбарним афектом – рідкісним неврологічним розладом, за якого люди раптово сміються або плачуть без відповідних емоцій. Цей стан показано, зокрема, у фільмі “Джокер” через напади сміху персонажа Артура Флека у виконанні Хоакіна Фенікса.

Професорка Інституту психології Геттінгенського університету Аннв Шахт пояснює: “звичайний сміх, навіть якщо його важко стримати, – це нормальна емоційна й соціальна реакція, пов’язана з контекстом і взаємодією”. Водночас, за її словами, “псевдобульбарний афект – це неврологічний стан, за якого виникають раптові, мимовільні епізоди сміху або плачу, що можуть бути перебільшеними або не відповідати реальним почуттям людини”.

Окрему роль відіграє соціальний фактор. Дослідження показують, що люди приблизно у 30 разів частіше сміються в компанії, ніж наодинці. Саме тому сміх вважають “заразним”.

Під час експерименту в Геттінгенському університеті добровольці слухали жарти, а науковці фіксували мікрорухи м’язів обличчя. Учасники намагалися стримати сміх різними способами: відволікалися, контролювали міміку або переконували себе, що жарт не смішний.

Частина цих методів давала результат, однак ефект зникав, коли учасники чули сміх інших людей. У такому разі стримувати реакцію ставало значно складніше, адже звук сміху діє як сигнал для мозку приєднатися до емоційної реакції.

“Наші результати свідчать, що сміх складно контролювати, оскільки це не лише свідома реакція на щось смішне”, – сказала Шахт. Вона додала: “це також швидка, частково автоматична соціальна реакція, яка переважно формується під впливом інших людей”.

Ще одна причина – біохімічна. Під час сміху в мозку виділяються ендогенні опіоїди, зокрема ендорфіни. Вони зменшують біль, покращують самопочуття, допомагають справлятися зі стресом, підтримують роботу серця та впливають на апетит.

Саме через цей ефект мозок не поспішає “вимикати” сміх після його початку.

Водночас спроби силоміць стримати реакцію можуть мати протилежний ефект. В інших дослідженнях встановили, що пригнічення думок або поведінки призводить до їхнього посилення в майбутньому. Аналогічно відбувається зі сміхом: люди, які намагалися не сміятися, згодом сміялися ще більше. Такий механізм отримав назву “ефект рикошету”.

Науковці підсумовують, що неконтрольований сміх є результатом одночасної дії кількох факторів – емоцій, роботи мозку, м’язових реакцій і впливу соціального середовища. Це не окрема функція, а складна взаємодія процесів.

• Діти, які проводять у соцмережах понад три години на день, частіше мають симптоми депресії та тривожності в підлітковому віці, свідчить дослідження науковців Імперського коледжу Лондона.

• вчені,
• дослідження,
• мозок,
• неконтрольований сміх,
• сміх