Politico: Ніщо не надішле сильнішого сигналу рішучості Заходу як членство України в НАТО

Джерело: Politico

Адміністрації президента США Джо Байдена вдалося спрямувати НАТО до спільної відповіді на неспровоковане вторгнення Росії — і це запам’ятається як чудовий прояв “стратегічної ДНК Америки”. Але те, що послідувало далі, скаламутило воду, особливо тривалий і надто обережний процес надання військової допомоги Україні, вважає старший науковий співробітник і директор Стратегічної ініціативи Скоукрофта в Атлантичній раді Сполучених Штатів Ендрю Міхта.

Найважливіше те, що США та їхні союзники повинні були викласти чітке бачення перемоги. Натомість від різних посадовців лунало, що “або Україна вирішує, яким має бути кінцевий результа, що Путіну не можна дозволити виграти, або що Україні не можна дозволити програти”. Як то кажуть: “якщо ти не знаєш, куди йдеш, будь-яка дорога приведе тебе туди”, зазначає автор.

І в результаті те, що відбувалося у Вашингтоні, Берліні чи Парижі для обговорення спільної стратегії стосовно України за минулі два роки, тепер перетворилося на знайомі мантри “заморожування конфлікту”. Щобільше, у виданні називають режим санкцій, який мав би завдати шкоди Росії, “надто пористим”.

Та жоден фактор не мав більш згубного впливу на хід повномасштабної війни, ніж нездатність НАТО запропонувати Україні чіткий шлях до членства в альянсі на Вільнюському саміті.

Думка про те, що Україна не готова до членства в НАТО, мабуть, більше підбадьорила Путіна та продовжила війну, ніж самостримуючий підхід Заходу до допомоги Україні.

Наразі має початися реальність, що “якщо США не змінять свою політику, Україна програє”. Тоді як гіпотетична перемога Росії завдасть такого удару по авторитету Заходу, що затьмарить наслідки невдачі в Афганістані, пояснив Міхта.

Потрібна стратегічна сміливість, щоб переосмислити європейську архітектуру безпеки так, аби стабілізувати східний фланг, завдати Росії однозначної стратегічної поразки в Європі та стримати майбутню агресію Москви проти НАТО.

Однак жодна з цих цілей не може бути досягнута без приєднання України до НАТО; без реструктуризації збройних сил США в Європі шляхом створення постійних військових баз США в Польщі та Румунії, а також у Фінляндії чи країнах Балтії; і не чинячи невблаганного тиску на західноєвропейських союзників НАТО з метою переозброєння в масштабах і швидкості, щоб вони могли забезпечити ядро ​​традиційного стримування та оборонних можливостей альянсу.

Часу небагато, але політичну роботу щодо цих рішень можна завершити вчасно, щоб їх представити на 75-му ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні цього літа, — вважає автор.

Ще є час, щоб змінити те, що в Москві та Пекіні сприйняли б як поразку США в Україні. Однак Конгрес та адміністрація Байдена повинні відкинути сторонні розбіжності та домовитися про те, що потрібно зробити, щоб забезпечити стратегічну перемогу Києва на полі бою, що змінить динаміку на користь Заходу.

Це означає відмову від нинішнього підходу і натомість надання Україні зброї та боєприпасів, необхідних для прориву російської оборони, зробити російську армію в Україні недієздатною та чітко повідомити, що мрія Російської Федерації про імперію є фантазією. Ресурсне забезпечення України на такому рівні, щоб зробити цю війну якомога коротшою, має бути основною метою Заходу.

Дипломатія США повинна докласти всіх зусиль, щоб заручитися підтримкою в НАТО для розширення повноправного членства України — ніщо не надішле сильнішого сигналу про рішучість Заходу.

Також автор закликає “підштовхнути” країни Європи до розвитку власних армії та потужного переозброєння. І називає неприйнятним, що деякі з найбагатших країн Європи продовжують нехтувати витратами на оборону.

Натомість США доведеться відновити свою оборонно-промислову базу та розширити армію, щоб відповідати викликам, з якими вони зараз зіштовхуються. Також доведеться значно збільшити витрати на оборону, щоб відповідати зусиллям противників.

Замість того, щоб повторювати мантри про адаптацію до нової багатополярності, настав час визнати, що ми вступили в період тривалої системної нестабільності в усьому світі. Настав час для американської стратегії національної безпеки, яка не просто говорить про “стратегічну конкуренцію” та “підтримку заснованого на правилах міжнародного порядку” в нормативних термінах, а й малює геостратегічну карту світу, яка відповідає інтересам США, а також її союзників, — наголосив Міхта у статті для Politico.

  • НАТО розпочинає найбільші навчання з часів Холодної війни, репетируючи, як американські війська можуть посилити європейських союзників у країнах, що межують з Росією, та на східному фланзі альянсу, якщо розгориться конфлікт із “майже рівним” противником.
  • 17 січня голова Військового комітету НАТО Роберт Бауер зазначив, що Альянс потребує “трансформації” й додав, що НАТО підтримуватиме Україну.
  • Прямий збройний конфлікт НАТО з Росією ближче, ніж багато хто думає, попереджає експерт з ракетних технологій та науковий співробітник докторантури університету в Осло Фабіан Гоффман.
  • Через свої імперські амбіції Росія становить найбільшу та найгострішу загрозу для країн НАТО. У разі “заморожування” війни в Україні, Москві знадобиться шість-десять років, щоб відновити свою армію. Протягом цього періоду Німеччина спільно з Альянсом повинні дати можливість своїм Збройним силам боротися з Росією. Тільки так можна буде зменшити ризик наступної війни в Європі.

12 грудня генеральний секретар НАТО Марк Рютте попередив очолюваний США трансатлантичний альянс, що він не готовий до загроз з боку Росії у найближчі роки, і закликав змінити мислення на воєнний час — з більшими витратами на оборону.

Обраний 47-м президентом США Дональд Трамп запропонував європейським країнам розмістити війська на території України для контролю над дотриманням режиму припинення вогню. Відповідну ініціативу озвучили на зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським та главою Франції Емманюелем Макроном у Парижі 7 грудня.

Росія налагодила постачання американських чипів та мікросхем, що використовуються для виробництва зброї, з інтернет-магазину компанії Texas Instruments – TI store.

Громадяни Росії, які поїхали до Фінляндії після початку війни з Україною, почали отримувати відмови у притулку. Таким біженцям пропонують покинути територію країни добровільно. Видання з’ясувало, що у такій ситуації опинилися щонайменше семеро осіб.

12 грудня начальник відділу регіональної поліції Олександр Кривенко повідомив, що через посилення обстрілів на оріхівському напрямку прийнято рішення щодо примусової евакуації жителів села Мала Токмачка Пологівського району, яке розташоване безпосередньо на лінії бойового зіткнення.