Адвокат Володимир Богатир: Анатомія виборчих викликів у стані невизначеності
Адвокат і заслужений юрист України Володимир Богатир у колонці для “Української правди” аналізує ключові інституційні та правові виклики, з якими Україна підходить до теми майбутніх виборів в умовах війни та повоєнного транзиту влади. За його словами, у публічному дискурсі відбувається помітний зсув: від ідеї безстрокового відтермінування виборів – до пошуку балансу між оновленням демократичного мандату та безпековими обмеженнями воєнного стану. При цьому саме якість виборчого процесу, наголошує автор, визначатиме як внутрішню легітимність нової влади, так і її сприйняття на міжнародній арені.
Богатир звертає увагу на дві події, які безпосередньо впливають на підготовку до виборів. Перша з них – відновлення з 1 січня 2026 року роботи автоматизованої системи “Державний реєстр виборців” відповідно до постанови Центральної виборчої комісії від 23 грудня 2025 року №73. Це рішення, за оцінкою юриста, відкриває можливість перейти до активної верифікації даних і розпочати масштабний аудит електорального ресурсу в умовах частково зруйнованої виборчої інфраструктури.
За офіційними даними Реєстру, станом на кінець 2025 року в Україні нараховується 34,19 млн виборців. Водночас автор підкреслює, що за зовнішньою стабільністю цифр приховується серйозна криза обліку: мільйони громадян фактично перебувають за кордоном або на тимчасово окупованих територіях, але де-юре залишаються прив’язаними до зруйнованих населених пунктів чи дільниць у зоні бойових дій. Офіційний статус “вибуття” мають лише близько 1,4 млн осіб, що, за словами Богатиря, різко контрастує з даними ООН і оцінками омбудсмена, який говорить про 11 млн українців за кордоном та 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб. “Відновлення роботи Реєстру – це лише спроба первинного аудиту, який, імовірно, продемонструє ще більший розрив між обліковими даними та реальністю”, – зазначає він.
Другою ключовою подією автор називає створення Робочої групи з підготовки законодавчих пропозицій щодо проведення виборів і референдумів в особливий або повоєнний період відповідно до розпорядження голови Верховної Ради від 22 грудня 2025 року №1993. Водночас Богатир критично оцінює формат її створення, звертаючи увагу, що рішення ухвалене розпорядженням спікера, а не постановою парламенту, що, на його думку, знижує інституційний статус напрацьованих документів і виводить процес з-під повноцінного парламентського контролю. Він також вказує на концентрацію керівних позицій у групі за представниками партії “Слуга народу”, що забезпечує владі контроль над порядком денним.
Окремо автор акцентує на структурному дисбалансі складу Робочої групи, зокрема через участь представників силових органів, судової та виконавчої влади. На його переконання, це створює ризик порушення принципу поділу влади й ситуацію, коли “арбітри та контролери фактично пишуть правила, які згодом самі ж і тлумачитимуть”. Богатир нагадує позицію Консультативної ради європейських суддів, яка застерігає суддів від участі у політичних робочих групах, що можуть поставити під сумнів їхню безсторонність.
Юрист також вбачає ознаки домінування політичної доцільності над правовою визначеністю, зокрема у постанові ЦВК від 7 січня 2026 року №1, якою комісія фактично запропонувала власне бачення спеціального виборчого закону. За його оцінкою, документ містить низку суперечливих новел, що можуть призвести до дискримінації, запровадження додаткових адміністративних бар’єрів і звуження пасивного виборчого права, що суперечить міжнародним стандартам рівності виборів.
Окрему увагу Богатир приділяє правовій колізії навколо поняття “особливий період”. Він наголошує, що будь-які електоральні процедури під час дії воєнного стану є неконституційними, а спеціальне законодавство не може підміняти конституційну вимогу його припинення. “Легітимність підтримується не фактом голосування, а дотриманням процедур, правовою визначеністю та конституційністю”, – підкреслює автор.
За його словами, для опозиції Робоча група є інструментом стримування потенційної узурпації влади, тоді як для чинної влади – способом розподілу відповідальності та зниження тиску з боку міжнародних партнерів. Водночас Україна перебуває між суперечливими очікуваннями: з одного боку – вимогами партнерів щодо оновлення демократичного мандату, з іншого – реальними безпековими й організаційними ризиками проведення виборів під час війни.
Підсумовуючи, Володимир Богатир зазначає, що повоєнні вибори стануть найскладнішим і найдорожчим адміністративно-політичним проєктом в історії незалежної України. Простих рішень не існує, а правила виборів мають бути результатом широкого суспільного та політичного консенсусу. В іншому разі, застерігає автор, поспішні вибори можуть стати не актом відновлення демократії, а фактором внутрішньої дестабілізації та ризиком делегітимації влади як всередині країни, так і на міжнародному рівні.
- Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна готова до проведення виборів навіть під час війни, однак це можливо лише за умови забезпечення безпеки та технічної підтримки з боку партнерів.
Істерія навколо параду в Москві, яку самі ж росіяни і накрутили, оголивши всі вразливі обʼєкти заради посилення системи ППО навколо Красної площі, погрожуючи ударами по Києву (наче це щось нове) і черговим застосуванням «Орєшніка», завершилась тим, що росіянам довелось просити президента США поторгуватись з українцями, щоб ті дозволили провести парад на честь найбільшого російського свята.
Нове опитування від КМІС показало несподівані результати: коли респондентів поставили перед жорстким вибором, 54% українців назвали більшою загрозою саме корупцію у владі, тоді як воєнну агресію Росії обрали лише 39% (ще 7% не визначилися). З цим фатальним для виживання держави результатом можна привітати хіба російську пропаганду. Для нас же це – трагедія, незалежно від політичних вподобань. Бо ці цифри свідчать не про те, що “народ прозрів”, а про системну кризу довіри та повернення в маси смертельно небезпечної риторики про те, що “ворог не в Кремлі”.
На початку 2026 року Україна та МВФ оголосили про угоду щодо нової кредитної програми на $8,1 мільярда. Серед зобов’язань, на які погодився уряд Юлії Свириденко – «усунути митні лазівки для імпорту споживчих товарів». Простіше кажучи, скасувати безподаткове ввезення товарів вартістю до 150 євро з іноземних інтернет-магазинів. Після скандалу уряд заявив, що нібито домігся скасування цього зобов’язання, але наприкінці квітня видання Reuters спростувало слова Юлії Свириденко – питання ПДВ на посилки все ще актуальне і від України очікують рішень.
Завтра друг Дональда Трампа та Володимира Путіна (одночасно) Віктор Орбан спробує втриматися на посаді прем’єра Угорщини, яку займає безперервно 16 років. На допомогу йому Росія відправила агентів воєнної розвідки, а США – віцепрезидента Джей Ді Венса. Останній звинуватив Україну та ЄС у втручанні в угорські вибори, хоча ані ЄС, ані Україна не ведуть агітації ні за Орбана, ні за його опонентів. На відміну від самого Венса, який на мітингу в Будапешті заявив: “Віктор Орбан переможе на наступних виборах в Угорщині – я цілком упевнений і в цьому”.
Кабінет Міністрів нарешті зробив те, про що говорили роками, — вніс до Верховної Ради законопроєкт №15112, який фактично скасовує пільговий режим ввезення товарів з інтернет-магазинів за кордоном. За планом, з 1 січня 2027 року кожна посилка від кросівок з Shein за 12 євро і навушників з AliExpress за 120 — обкладатиметься ПДВ у розмірі 20% від її вартості. Все заради додаткових 10 мільярдів гривень до державного бюджету і виконання вимог МВФ (спойлер: МВФ нічого такого не вимагає).