Чому курсанти – демотивовані та зростає цифра СЗЧ: Інтерв’ю з армійським офіцером «Юнкером»

У країні, де війна триває вже майже одинадцять років, питання демотивації військовослужбовців постає дедалі гостріше. І не лише через фізичне та моральне виснаження, а й через нестачу умов, які мали б адаптувати до інтенсивності бойових дій. Лише за останні місяці розголосу набула проблема збільшення випадків самовільного залишення частини або місця служби (СЗЧ) серед військовослужбовців. Вже є бригади, які публічно закликали військовослужбовців, котрі самовільно залишили частини, повернутися до служби у новому підрозділі. Їм обіцяють надати підтримку на всіх етапах повернення.

Однак, є й інша категорія тих, хто обирає СЗЧ. Про збільшення таких ситуацій у військових вишах, серед майбутніх офіцерів української армії, у своєму акаунті в  X (Twitter) поділився армійський офіцер Іван Галенко на псевдо “Юнкер”. Він неодноразово наголошує, що “підґрунтям”, яке може демотивувати курсантів, є, зокрема, відсутність у них офіційного статусу військовослужбовців контрактної служби.

У 2023 році на сайті Президента з’явилася петиція із проханням прирівняти курсантів вищих військових навчальних закладів до військовослужбовців контрактної служби в мирний та особливий період (воєнний стан). У тексті петиції йшлося про те, щоб навчання курсантів прирівняти до строкової служби, яку цьогоріч офіційно скасували. Петиція зібрала 25 тисяч голосів, однак дотепер офіційної відповіді щодо ймовірних подальших дій немає.

За словами “Юнкера”, перебуваючи у статусі військовослужбовців, курсанти не отримують рівних прав з іншими військовими, хоча при цьому вони залишаються майбутнім українського війська. 

Про цю, а також інші проблеми військової освіти та становлення майбутніх офіцерів – Букви поспілкувались з офіцером Іваном Галенком за позивним “Юнкер”.

Фото: особистий архів Юнкера

– Ви неодноразово казали про те, що проблеми курсантів базуються на відсутності у них офіційного статусу як військовослужбовців контрактної служби. Але, наскільки я розумію, вони все ж підписують контракт про службу. Виходить, що це радше формальність? 

– Курсант є контрактником з самого моменту підписання контракту. Тобто, розділення понять “курсант-контрактник, який прийшов з війська” та “курсант, який прийшов з цивільного життя” існує лише тому, що для курсантів, які приходять з цивільного життя – немає жодних соціальних гарантій, хоча формально всі вони є контрактниками.

Наприклад, коли я у 2020-му році вступив до військового вишу, то підписав контракт на дев’ять років: чотири роки навчання та п’ять років обов’язкової служби після випуску. Це, ймовірно, найдовший контракт в армійській структурі. Курсант підписує контракт спершу з військовим навчальним закладом, а потім окремо – офіцерський контракт. Але статус курсанта в державних та законодавчих процедурах залишається дуже заплутаним. 

Раніше курсант був прирівняний до військовослужбовця строкової служби, а зараз, оскільки такого статусу немає, я навіть не знаю, до чого прирівнюється курсант. Напевно, до якихось химерних привидів хіба що. І ось це та сама велика “діра” у законодавстві. Бо курсантство не є визначеним. 

Фото: особистий архів Юнкера

– В одному з інтерв’ю Ви сказали таку фразу: “Мене обурює незнання того, яку працю роблять курсанти задарма”. Ви маєте на увазі, що вони мають низьке грошове забезпечення, чи те, що загалом не мають якихось базових соціальних гарантій від держави?

– Курсантів вважають тими ж студентами. Ні. Насправді курсант є людиною, яка допомагає формувати нові підрозділи у війську, він навчає мобілізованих військовослужбовців. Тобто, саме від підготовки та мотивації курсанта залежить рівень навченості мобілізованих. І це не поодинокі випадки – значну частину мобілізованих навчають курсанти. Вони також їздять за кордон як перекладачі, оскільки англійська мова є одним із ключових предметів у їхній навчальній програмі. І це – не єдині їхні обов’язки.

Наприклад, курсантів Національної академії Державної прикордонної служби залучають до охорони кордону, курсантів навчальних закладів Нацгвардії – до охорони громадського порядку, а курсантів Збройних сил – до охорони об’єктів, як аеропорти, склади і тому подібне. Різниця лише в тому, що військовослужбовці контрактної служби або мобілізовані отримують за це оплату, а курсант – ні.

Фото: особистий архів Юнкера (Курсанти під час навчання мобілізованих)

Курсант отримує свої 600 гривень або якусь “подачку” як копійчину. Наприклад, коли було подано петицію про прирівняння курсантів до військовослужбовців контрактної служби, щоб заспокоїти населення, встановили премію у 2350 гривень для курсантів. Насправді ж, курсант отримує приблизно три тисячі гривень на місяць (600 – це офіційна зарплата, 2300 – тимчасова премія курсантам), чого катастрофічно не вистачає. 

Дехто вважає, що курсант лише сидить за партою, піднімає руку і каже: “дозвольте мені відповісти на це запитання”. Ні, левову частину свого навчання курсант служить і виконує обов’язки військовослужбовця. І коли людина, яка чула всі ці стереотипи про курсанта-студента, приходить до військового навчального закладу, вона в шоці від того, скільки на неї покладено обов’язків та роботи.

– Чи є приклади, коли курсант вчинив якесь мінімальне порушення, і поніс відповідальність саме як військовослужбовець? Яким найчастіше є “покарання” у таких випадках?

– Стягнення та заохочення курсантів регулюються дисциплінарним статутом ЗСУ, як і для всіх військовослужбовців. Є такі заходи, як зауваження, догана, сувора догана, позбавлення військового звання і, в крайньому випадку – вигнання курсанта. І ось зараз військові виші обмежуються лише цими покараннями, окрім вигнання, через дефіцит кадрів.

З боку держави, Міноборони, Департаменту військової освіти та інших державних структур, відповідальних за військову освіту, не вживається жодних заходів для популяризації курсантства і показу його престижу. Натомість у Росії військову службу активно рекламують, і на це виділяються великі бюджети, що спрощує процес набору. В Україні, попри зростання державного замовлення (кількість місць, які держава безоплатно виділяє для навчання курсантів), були навіть випадки, коли курсанти їздили на полігони та пропонували “контрактникам” і мобілізованим вступити до військових вишів. Тобто, вже є тотальний дефіцит кадрів, а держава хоче більше і більше.

Виходить, що від курсантів вимагають бути “цвітом нації”, а натомість дають рівно нічого. Навіть у питанні речового забезпечення курсанти нижче, ніж інші військовослужбовці. Наприклад, військовослужбовцям надаються одяг і військове майно (бронежилети, каски, каремати тощо). Хоча майно частково обов’язково здається назад, одяг, як правило, залишається. Але курсанти здають все, і навіть одяг. Все повертається на склад.

Фото: особистий архів Юнкера

– До речі, продовжуючи тему “покарань”. Ви часто кажете про те, що наші курсанти все ще змушені перебувати в середовищі так званої “радянщини”. 

– Наприклад, в одній з академій, через те, що декілька курсантів втекло в СЗЧ, усім курсантам заборонили звільнення. Це колективне покарання, заборонене законодавством України. Однак, такі покарання застосовуються фактично у всіх військових вишах. Якщо люди не можуть впоратися з курсантами, які порушують дисципліну, навіть якщо це одна людина, карають весь підрозділ. І це відбувається не лише на етапі базової підготовки, а протягом всієї служби. Це і є радянський метод управління. 

До 2022 року у мене заступником начальника факультету була повністю проросійська людина, яка не приховувала своїх поглядів. І ось на початку повномасштабного вторгнення її затримала СБУ. А до того вона вільно “маринувала” нас у своєму світобаченні. Ще в армії застосовується такий радянський принцип, як: “ініціатива ї*е ініціатора”. І ще багато фраз про придушення ініціативи майбутнього офіцера, для якого ініціатива якраз і має бути першочерговою в управлінні та бою. 

– Виходить, що якщо з курсантом щось стається під час такої служби, то через те, що у нього відсутній офіційний статус, він не може претендувати на якусь компенсацію та допомогу його родині?

– Саме про це я не обізнаний, оскільки крайня втрата в моїй альма-матер сталася, коли курсанти воювали на початку повномасштабної війни на Київщині. Тоді з них сформували батальйонно-тактичні групи. Я не спілкувався з батьками загиблих курсантів і не знаю, чи отримують вони якісь виплати, або чи були забезпечені ці курсанти гарантіями. 

Фото: особистий архів Юнкера (Курсанти НАСВ на заняттях з тактичної медицини)

Законодавчо курсант є військовослужбовцем, і, фактично, якщо він загинув у зоні бойових дій, його сім’я має отримувати певні пільги. Точно про це не скажу. Однак я знаю, що, наприклад, у військових шпиталях дуже часто виникають казуси, коли курсантів, через необізнаність медиків, можуть виселити з палати, оскільки вони ж “не військовослужбовці”. І треба “звільнити місце для військовослужбовців”. Ось це ще більше демотивує курсантів.

– Давайте поговоримо про рівень підготовки курсантів. Вже майже три роки триває повномасштабна війна, і ситуація постійно змінюється: з’являється нове озброєння, армія противника дуже добре підготовлена, лінія фронту – весь час активна. Чи готують курсантів до цих умов? 

– Нині, у більшості військових вишів, які готують бойові спеціальності, загалом все задовільно. Тобто, немає жодних претензій щодо підготовки, наприклад, до нового озброєння та інших аспектів. Єдина проблема, якої я зазнав у Національній академії Сухопутних військ – це брак актуалізації досвіду. Тобто, не було нових тактик і аналізу дій підрозділів, які воюють умовно десь під Бахмутом чи Авдіївкою. Основна проблема полягала в недостатньому контакті з сучасним бойовим досвідом.

У плані вивчення теоретичних питань проблем не було: викладачі давали максимальну базу по новому озброєнню, а якщо хтось із викладачів знав про нові методи ведення бойових дій, вони намагалися їх нам передати. Викладачі в цілому є єдиним промінчиком позитиву, який надають військові виші. А ось те, що бойові дії на ділі відрізняються від того, чому нас навчали – це загальна проблема військової освіти. Тому що нам не можуть передати актуальний досвід, який здобувається зараз на полі бою.

Фото: особистий архів Юнкера

– На Вашу думку, чи доцільною є військова освіта, яка триває 4 роки, саме в умовах повномасштабної війни? Спираючись на Ваш досвід, що з того, що пропонують вивчати курсантам протягом цих років, не є адаптованими до умов тієї війни, яку ми проживаємо зараз?

– Чотири роки – це абсолютно недоцільний термін. Левову частину часу у нас займали предмети, які просто необхідні для отримання статусу бакалавра, такі як: вища математика, українська мова, різні аспекти фізики та інші дисципліни, які намагалися “змішати” з нашою спеціальністю. Це все можна скоротити до двох років без того ж статусу бакалавра. Якби у мене не було статусу бакалавра, але я пішов би воювати швидше, я б не образився. 

Проте виникає проблема: військовослужбовець без вищої освіти не може отримати відповідного звання. Це загалом свідчить про недосконалість системи: недоцільно навчати офіцерів чотири роки під час повномасштабної війни. Це провальна практика для будь-якої країни. Якщо брати до уваги Другу світову війну, жодна країна не робила такого. Бо це, як мінімум, зумовлено нестачею кадрів. Чому фронти зараз “провалюються” в Україні? Чому Покровськ падає? Чому втрачаються інші напрямки? Немає людей. Як офіцерів, так і солдатів чи сержантів. Це суцільний дефіцит кадрів. От і все.

Фото: особистий архів Юнкера (Курсанти ІВМС на іноземних флотиліях)

– Чи можуть курсанти вільно подавати скарги до вищого керівництва держави щодо “недосконалості освіти”? І чи були скарги, які набирали розголосу й певний час було помітно, що на них дійсно реагують?

– Єдиний випадок, про який мені відомо і який дав результат виключно завдяки громадському розголосу – це історія з курсантом, відрахованим з Національної академії сухопутних військ (військовослужбовець Олександр Попович заявив, що його відрахували з академії через скарги на порушення прав курсантів, умови звільнення та цькування. В академії ці заяви назвали наклепом і дискредитацією). Через те, що він подав скаргу до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, ситуація набула більшого резонансу, і на неї звернули увагу. Однак, зазвичай, до “поправок” від курсантів щодо військової освіти ніхто не дослухається. Неодноразово надсилалися листи до Міністерства оборони з пропозиціями щодо навчання, але їх ігнорували, пояснюючи це тим, що “ти курсант – ти ще нічого не знаєш”.

Фото: особистий архів Юнкера

– Ви кажете, що зараз у військових вишах збільшився факт самовільного залишення частини серед курсантів. Яку взагалі відповідальність за це можуть понести курсанти, які не мають офіційного статусу військовослужбовця? 

– Мені відомо, що у одному військовому виші Києва сталося два випадки самовільного залишення частини (СЗЧ) серед військовослужбовців контрактної служби. Ці випадки особливі тим, що це були саме “контрактники”, які не змогли адаптуватися до умов навчання. 

Адже служба у військових навчальних закладах є суворішою, ніж у військових частинах: дотриманню дисципліни тут приділено більше уваги. Тут є такий нюанс – вони це зробили, тому що вийшов закон про те, що за перше СЗЧ немає відповідальності (йдеться про зміни до статті 401 Кримінального кодексу, згідно з якими особу, яка вперше вчинила СЗЧ, може бути звільнено від відповідальності, якщо до закінчення досудового розслідування або судового розгляду вона добровільно заявила про намір продовжити службу). От і все. Ці військовослужбовці контрактної служби, які прийшли з підрозділів, думали, що будуть “напівстудентами”, але виявилось, що бути курсантом не так просто.

Щодо видів відповідальності. Є умовне зауваження – це просто вид стягнення без серйозних наслідків. А є догана, яка дозволяє зняти певний відсоток із зарплати. Але курсанту ти нічого не знімеш. Ну знімеш ти його 50%, у нього заберуть 300 гривень – і хіба це покарання? Ні. Тобто, сутність покарання нівелюється. Я міг би так систематично порушувати дисципліну, і мене б карали такими методами, але я однаково почувався б вільно. Проте я, як і більшість курсантів, старався вчитися добре, хоч іноді можна було почути від інших: “ти всеодно за це нічого не отримаєш”. І ось за хороше навчання я отримував доплату у 130 гривень.

Фото: особистий архів Юнкера (Курсанти військової академії м. Одеси під час занять з АГС)

– Ви також кажете про те, що й охочих стати курсантами зараз стало значно менше. На Вашу, думку, чи може це бути пов’язано з тим, що зараз набагато простіше у війську саме контрактникам-добровольцям? І щодо прав, і щодо грошового забезпечення. Чи для Вас це все ж різні речі?

– Нині просто престижніше стати звичайним військовослужбовцем, підписавши контракт, ніж бути курсантом, за що ти фактично нічого не отримуєш. У війську є багато практик і соціальних гарантій, які забезпечують тебе краще.

Чому у 2022 році був найбільший набір? Тоді люди були вмотивовані, панувала ейфорія, і багато молодих людей прагнули захищати Україну. Батьки та знайомі також підбурювали їх вступати до військових навчальних закладів. Але у 2023 році таких людей вже було менше.

Ситуація з набором курсантів, як і у війську, напряму залежить від мотивації українців. У 2022 році не було проблем із комплектацією бригад чи з набором у виші. А зараз люди не йдуть у військові навчальні заклади, бо немає тієї ж реклами чи іміджевої підтримки, зокрема від Міністерства оборони. Також відсутні будь-які соціальні гарантії для курсантів – вони фактично “бомжують” увесь період навчання. Це і є основною проблемою набору.

Є ще одна проблема: мало людей із високим балом НМТ підуть у військові виші, бо розуміють, що нічого за це не отримають від держави. І через це військовим навчальним закладам доводиться спрощувати відбір, і приходять контрактники з війська, які не хочуть служити, а просто прагнуть чотири роки просидіти в тилу, отримуючи зарплату…

Фото: особистий архів Юнкера (Випуск курсантів в структури ЗСУ та НГУ 2024 рік)

– Деякі люди також вважають, що немає сенсу витрачати чотири роки на військову освіту, якщо звичайна людина з будь-якою освітою може піти добровольцем, і так само рухатися кар’єрними сходами.

– Кадровий офіцер, зазвичай, має вищий рівень військової освіти і є більш обізнаним у багатьох аспектах. Це факт. Я знаю багатьох першокласних офіцерів з військових кафедр, це для мене честь, але треба усвідомлювати, що відсоток якісних кадрів з військових ВНЗ – більший, ніж з інших категорій офіцерства. Знову ж таки, все ситуативно.

– Днями Ви опублікували твіт-відповідь на рішення Національної академії НГУ про “закриття особового складу в казармі”, аби запобігти випадкам СЗЧ. Яку Ви бачите проблему в такому рішенні? 

 – Тут є декілька граней. Перша – курсанти фактично й мають жити в казармах, якщо брати “канон”. Я до повномасштабного вторгнення жив абсолютно повністю в казармах. Але зараз – інші реалії. Починаючи від пріоритетності військових цілей (зокрема й закладів навчання) для обстрілу ВС РФ ракетним озброєнням, закінчуючи тим, що це давно застаріле рішення, в якому немає потреби. 

Друга грань – це те, що в нас багато курсантів вже мають статус УБД, чималий бойовий досвід і загалом всі курсанти є людьми, у яких є власні потреби та сімʼя. 

Тому, закривати їх через декількох “СЗЧшників”, бо МОУ – недалекоглядні в плані військової освіти – дурість. Керівництво НА НГУ могло проявити гнучкість в цьому питанні. Проте, визнаю, що управління зараз таким контингентом курсантів, які зайшли за зниженим відбором – складність вищого рівня. Тут потрібне оперативне рішення від Міністерства оборони та Департаменту військової освіти. 

Фото: особистий архів Юнкера (Курсанти НАСВ під час навчання з СПГ)

– Як сьогодні держава може мотивувати курсантів саме в умовах повномасштабної війни? Тобто, перше – це саме прирівняти курсантів за статусом до військовослужбовців контрактної служби. Що далі? Які рішення мають бути ухвалені, щоб відповідати цьому статусу?

– Перше, необхідна реклама служби у військових навчальних закладах, адже більшість людей навіть не знає про їх існування. 

Друге, потрібна часткова та якісна зміна викладацького складу. Хоча більшість викладачів відповідають цьому статусу, все ж існує значний відсоток тих, хто йому не відповідає. Бойові офіцери не хочуть йти у вищі військові навчальні заклади через панування “совка”. Відтак, викладачів з актуальним бойовим досвідом фактично немає. Це проблема.

Третє, потрібно медійно підвищити престиж курсантів. Наразі Департамент військової освіти раз на рік проводить публічні наради в Ютубі, які набирають до тисячі переглядів – і це єдина робота, якої явно недостатньо. Тобто, абсолютно відсутня робота держави стосовно військових навчальних закладів.

Натомість багато бойових офіцерів, таких як Богдан Кротевич, визнають цю проблему. Він, наприклад, розглядає її безпосередньо в особі однієї з найбоєздатніших бригад в Україні. Це питання підтримують також багато офіцерів, зокрема й генерал Сергій Кривонос. Надання статусу курсантам також підтримує левова частина військових та інших блогерів. Попри підтримку таких людей, ми бачимо, що не вистачає медійного розголосу, щоб щось змінити. 

На мою думку, саме військова освіта є ключем до нашої перемоги або ж поразки. Про це неодноразово говорить наша курсантсько-офіцерська спільнота SLON FM. І якщо говорити про ставлення до військових вишів зараз – такими темпами ми, на жаль, просто згинемо в перспективі.