Цього дня у 1996 році Україна офіційно втратила ядерний статус: положення меморандуму

Джерело: Букви

Україна мала третій ядерний потенціал у світі після розпаду Радянського союзу та армію, яка переважала у Європі за кількістю озброєнь. Та вже 2 червня 1996 року Україна втратила ядерний статус, з країни вивезли до РФ останню боєголовку.

Україна втратила ядерний статус 2 червня 1996 року. Це другий випадок в історії після ПАР, яка відмовилася від ядерної зброї.

Так, склад озброєння станом на 1991 рік:

• 176 міжконтинентальних балістичних ракет у складі 43-ї ракетної армії: 130 рідкопаливних SS-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних SS-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтних пускових установках.
• стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43).
• ядерні боєзаряди стратегічної зброї: від 1514 до 2156.
• тактичні ядерні боєзаряди: від 2800 до 4200.

Одначе, після проголошення Україною незалежності постало питання про подальшу долю потужного ядерного арсеналу на її території. Позаяк фундаментальні принципи без’ядерності закладені у Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року, стали елементом зовнішньополітичної доктрини, відомої як “доктрина Павличка”.

Питання безядерного статусу України стало принциповим і для США та Росії. Державне керівництво, зокрема перший президент Леонід Кравчук та голова СБУ Євген Марчук, почало декларувати наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу.

Водночас проти виступали народні депутати від опозиції В’ячеслав Чорновіл, Лев Лук’яненко, Володимир Толубко, Віктор Бедь, а також низка військових, зокрема Вілен Мартиросян, Григорій Омельченко, Олександр Скіпальський тощо.

Представники США пропонували знищити весь ядерний арсенал, тоді як росіяни наполягали на передачі всього арсеналу до РФ. Тоді тактичні ядерні боєприпаси оперативно перемістили на російські заводи ще в першій половині 1992 року, і останній ешелон прибув до Росії на початку травня, на 25 днів раніше запланованої дати. Після цього до Росії мала бути переміщена і стратегічна зброя через приєднання України до радянсько-американського Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь.

Міністр закордонних справ Грузії у 2003−2004 роках Тедо Джапарідзе у своїх мемуарах згадував непублічну розмову між президентами України та Грузії Леонідом Кравчуком та Едуардом Шеварднадзе у квітні 1993 року. Так, Кравчук скаржився, що США “викручують йому руки”, вимагаючи, щоб тактичне і стратегічне ядерне озброєння України було негайно передане Росії. Шеварднадзе відповів, що американці проводять політику підтримки єльцинської Росії, не знаючи внутрішніх подробиць пострадянського простору: “Вони не знають складної, надзвичайно важкої, жорстокої історії наших відносин із Росією та Радянським Союзом чи іншими імперіями”. Тоді ж грузинський глава радив українському колезі спробувати залишити бодай одну боєголовку, “щоб відлякати божевільного”.

7 травня 1992 року Кравчук надіслав листа до США: “Україна забезпечить знищення всієї ядерної зброї, включаючи стратегічну наступальну зброю, розміщену на її території”. Своєю чергою, прем’єр-міністр Леонід Кучма у промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу — 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго.

Та вже у 1992 році з ініціативи Вашингтону в Києві провели серію тристоронніх дослідницьких зустрічей: Україна, США та РФ.

16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Водночас в обмін на це Україні мали гарантувати безпеку та виключення будь-яких форм агресії.

5 грудня 1994 року Україна, Велика Британія, Сполучені Штати та РФ підписали “Будапештський меморандум”, за яким держави-учасниці взяли зобов’язання поважати “незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, зокрема і від економічного тиску”.

Офіційна назва Будапештського договору – “Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї”. За цим документом Україна мала ліквідувати всю ядерну зброю на своїй території. Одначе, усі країни зауважили, що проводитимуть “консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно взятих зобов’язань”.

Стаття 6 його передбачає, що підписанти проводитимуть консультації, у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань. Знову перекладемо з юридичної на українську — Україна, США, Велика Британія і РФ зберуться, щоб поговорити. Очевидно, що з тим самим результатом, з яким завершились подібні збори в Мінську та у “нормандському форматі”.

Врешті, такі гарантії виявилися лиш “на папері”, про що свідчить нинішня ситуація в Україні.

Так, у 2003 році Росія вперше порушила цей меморандум своїми діями на острові Тузла. Острів Тузла розташований у Керченській протоці між Україною та Росією. У 2003 році Росія почала будувати дамбу на острові, що загрожувало перешкодити судноплавству до українських портів. Україна засудила ці дії Росії як порушення Будапештського меморандуму та звернулася до ООН з проханням вжити заходів для розв’язання цього питання.

ООН створила міжнародну комісію, яка повинна була розслідувати ситуацію. Комісія дійшла висновку, що Росія порушила Будапештський меморандум та її дії є незаконними.

У відповідь на рішення комісії ООН Росія погодилася припинити будівництво дамби, однак не перепросила за свої дії і не виплатила жодних компенсацій Україні.

Пізніше, у 2014 році Росія знову порушила зобов’язання й незаконно окупувала Крим та розпочала війну на Донбасі.

24 лютого 2022 року РФ розпочала повномасштабне вторгнення в Україну й надалі погрожує світу ядерною зброєю.

Будапештський меморандум залишається історією.

2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус, позаяк з країни вивезли останню боєголовку до РФ.

Вже протягом 1996-2001 років знищили шахтно-пускові установки для балістичних ракет.

Читайте також: Обман, страх і зневіра: історія про те, як Україна втратила свій ядерний арсенал

Раніше ми пояснювали, що сумніви в “надійності” документу мали б виникнути вже на етапі назви, адже слово “меморандум” означає “нагадування”. Не зобов’язальний документ, а пам’ятка. Тим паче, що попри застереження про автентичність всіх трьох перекладів (українська, англійська та російська) слова “гарантії” (guarantee) в англійській версії немає. Там є “assurances“, що означає “запевнення”. “Меморандум” також трактують як угоду про наміри, втім, це тлумачення є ще гіршим з точки зору реалізації написаного в ньому.

• Глава НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Альянс підтримуватиме Україну “стільки, скільки буде потрібно”, зауваживши, що тепер наша країна – “рівна” з країнами-членами.
• Країни Північноатлантичного альянсу погодили скасування Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) для України як передумови вступу.
• 12 липня на саміті НАТО у Вільнюсі країни G7 погодили спільну декларацію стосовно “гарантій безпеки” для України. У документі наголошується, що лідери підтверджують непохитну відданість стратегічній меті створення вільної, незалежної, демократичної та суверенної України в межах її міжнародно визнаних кордонів, здатної захистити себе та стримати майбутню агресію.