Фронт і тил: як культура допомагає вистояти під час війни

Часто можна почути різні думки та сумніви щодо своєчасності витрат ресурсів на культурну галузь, а також моральної доцільності відвідувати культурні заходи під час війни. Проте ще під час Другої світової війни прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль вважав, що мистецтво залишається важливим. Відтак, відкинувши пропозицію одного з міністрів скоротити витрати на культуру на користь оборони, запитав: “А за що ми тоді воюємо?“. 

Втрата культурної ідентичності під час війни означає зневірення та асиміляцію. Росія активно використовує пропаганду, маніпулюючи українською культурою і намагаючись привласнити не лише території, але й досягнення України, називаючи їх “російськими“. Ці дії спрямовано на підрив української національної ідентичності та знецінення культурної спадщини країни. Український письменник та публіцист Володимир Селезньов у своїй книзі “Кремлівський плагіат: від “шапки Мономаха” до кепки Ілліча“ пояснює, що такі спроби є частиною прагнення Росії відновити свою гегемонію над колишніми колоніями та задовольнити імперські амбіції. Яскравим і абсурдним прикладом такого привласнення є спроба Росії назвати Тараса Григоровича Шевченка російсько-українським поетом через Російський  центр науки і культури в Києві, який є філією російського Держагенства “Россотрудничество“. У відповідь на це Міністерство закордонних справ України висловило своє обурення та спростувало цей факт. 

Cкріншот з Facebook

Окрім цього, Росія вважає своїми й багато інших українських автентичних надбань, включаючи національну кухню, державну символіку і, найважливіше, історію та території України. Тому для українців сьогодні як ніколи важливо захищати і розвивати власну культуру, адже в умовах війни вона стає інструментом опору, що допомагає зберегти історичну пам’ять і протистояти спробам асиміляції та знищення національної самобутності.

Культура у тилу війни

З початком повномасштабного вторгнення Росії мистецтво в Україні набуло нових значень і форм, ставши не лише засобом самовираження, але й потужним інструментом для свідчення та документування подій. Це підтверджує опитування “Про культуру під час війни“, проведене у застосунку “Київ Цифровий“ у серпні 2023 року. Згідно з його результатами, 56% опитаних продовжують відвідувати культурні заходи, мотивуючи необхідністю “економіки працювати і життю продовжуватися“. 46% підтримують ідею створення більшої кількості проєктів про війну, зокрема для міжнародної аудиторії, вважаючи, що через культуру можна транслювати правду про події. Ще 41% відзначають, що важливо розвивати культурні проєкти через їх значення у поточному житті. Також 39% вважають, що місто повинно активніше сприяти виїзду артистів для просування української культури за кордоном.

Влада України також демонструє всебічну підтримку культурної галузі. На врученні Національної премії імені Тараса Шевченка 9 березня 2024 року президент Володимир Зеленський, своєю чергою, зазначив: 

“У час війни – навіть більше, ніж у час миру, – ми всі маємо пам’ятати, що культура має значення. І люди культури мають значення. Усі, хто промовляє про Україну, озвучує те, що на серці, зберігає все, через що ми йдемо. Відроджує те, що могло бути забутим, але – оновлене – дає людям сили, дає емоції”.

Так, у листопаді 2023 року Верховна Рада ухвалила проєкт державного бюджету на 2024 рік, в якому на культуру заплановано витратити 10,2 млрд гривень, у порівнянні з 4,3 млрд гривень у бюджеті на 2023 рік. 

Попри необхідність адаптації культурних заходів до нових реалій, театральний бум та безперервні солд-аути в Україні за останні роки свідчать про їхню важливість для українського суспільства. Аналітичний матеріал, оприлюднений командою YouControl.Market, досліджував фінансові показники українських театрів. Згідно з цими даними, у 2023 році доходи українських державних театрів значно зросли порівняно з 2021 роком. Зокрема, серед національних театрів у трійку лідерів увійшли Київський національний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка, який отримав дохід понад 53 млн грн, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка з майже 46 млн грн, а також Львівський національний академічний театр опери та балету, який отримав 31,5 млн грн. 

Фінансування національних театрів з держбюджету в 2023 році. Команда YC.Market

Схоже підвищення попиту спостерігається і в сфері кіноіндустрії. Лише за першу половину 2023 року українські фільми зібрали 192 млн грн, що на 12 млн грн більше, ніж за весь найуспішніший з точки зору касових зборів вітчизняного кіно 2019 рік. Прикладом такого явища є фільм Тараса Томенка “Будинок “Слово”. Нескінченний роман“, який з дня прем’єри 9 травня по 28 травня переглянули на великих екранах 83 тисячі глядачів. Протягом цих трьох тижнів прокату стрічка зібрала 12,8 мільйона гривень. 

Кадр з фільму

Такий культурний бум пояснюється також підвищеним попитом на “українське“ і відторгненням “російського“. До 2014 року українські книгарні мали значну кількість російськомовних книжок, а українське кіно часто залучало російських акторів. Однак з початком російської агресії на території України спостерігається тренд на український продукт. Переважна більшість українців погоджується з необхідністю бойкоту російського “продукту“. Так, 49% респондентів повністю погоджуються з необхідністю бойкотувати російські пісні, фільми, телеканали, книжки, медіа, блоги тощо. 3% опитаних скоріше погоджуються з цією думкою, аніж ні. Та лише 10% українців скоріше не підтримують культуру бойкоту контенту. Українські експерти в сфері культури вказують й також на інші причини культурного розквіту.

Режисер-постановник Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Іван Уривський та режисер найпопулярнішої вистави минулого сезону “Конотопська відьма“ в інтерв’ю для Еспресо пояснив причини шаленого попиту на цю виставу і зацікавленості з боку глядача: 

“Вона є дуже українською, бо створювалась на основі народного театру. Зараз, через війну, у людей загострився емоційний стан, і є потреба отримати щось позитивне. Мені здається, коли у залі сидять глядачі, а на сцені – актори, відбувається емоційне єднання, синергія – це справжній момент кайфу, насолоди, який неможливо замінити чимось іншим. Бо в цьому моменті є якась гра між глядачем і актором, взаємовплив. Може, це прозвучить пафосно, але це своєрідні ліки, після яких душевний стан людини покращується хоча б на деякий час“.

Черга за квитками на спектакль “Конотопська відьма” (Фото:@Ярослава Білоусова/Facebook)

Актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Віталій Ажнов в інтерв’ю для “Київвлада“ на питання про причини театрального буму відповів: 

“Люди втомилися від віртуального. На сьогодні кожен ранок українця починається з новин у телефоні. А театр і вистава – це відрізок часу, коли можна відволіктися, абстрагуватися і наповнити себе чимось іншим“. Він також додав: “Взагалі будь-яка українська класика зараз на часі. Ми маємо пропагувати все українське для того, щоб виховувати інший смак, щоб про це знали, говорили й цінували“.

Керівниця відділу зовнішніх комунікацій Національної спілки театральних діячів України Ольга Байбак в етері Громадського радіо розказала про театральний бум наступне: 

“Я думаю, це найбільший інтерес до театру в історії незалежної України, тому що серед цих відвідувачів – дуже високий відсоток людей, які раніше ніколи не ходили в театри. Для когось це “ковток” мирного життя, і ці півтори-три години в театрі дають можливість зарядитися і далі жити в наших умовах. Для когось це – розвага, для когось – терапія. Дуже багато театрів працюють з актуальними темами, і вони почали робити це одними з перших: рефлексувати на тему війни. Люди чують те, що їм потрібно почути, що вони не одні“.

Не маючи персонального досвіду щоденного перебування в зоні конфлікту та не занурившись у воєнні реалії, важко зрозуміти емоції та досвід українців. За межами країни більшість іноземців не мають достатнього уявлення про справжні аспекти війни. Відтак, єдиним засобом, який дозволяє показати світові те, що відбувається на українській території, є мистецтво. Про це Анастасія Бондар, заступниця міністра культури України, в  інтерв’ю Укрінформу після участі у заході “Café Kyiv” у Берліні, наголосила: 

“Ми не можемо вивезти війну з України; ми можемо лише демонструвати її через екрани, картини, літературу, виставки та інші творчі мистецькі події”. 

Так, цього року пройшов наймасштабніший театральний фестиваль Європи — Festival d`Avignon у Франції, на якому було представлено документальну музичну виставу “Місто Марії: Щоденники облоги“ режисерки Євгенії Відіщевої та виставу Івана Уривського  “Калігула“. 

Фото надане артпростором UYAVA та опубліковане ТиКиїв

Культура на передовій

Окрім того, що культура є важливою і бажаною серед цивільних українців, вона також є значущою для військових, котрим неабияк потрібен відпочинок та моральна підтримка. Багато митців з початком повномасштабного вторгнення допомагають військовослужбовцям, надаючи гуманітарну допомогу та організовуючи збори як в Україні, так і за кордоном. Деякі з них відвідують прифронтові міста, щоб підбадьорити військовослужбовців на волонтерських засадах.  Водночас у складі Збройних сил України працює формування під назвою “Культурний Десант“, яке системно проводить роботу з культурно-психологічного супроводу військових. Вони регулярно організовують концерти у звільнених містах, зокрема у лікарнях та бомбосховищах. 

Фото надане артпростором UYAVA та опубліковане ТиКиїв

Один із військовослужбовців, який належить до цього підрозділу, актор і музикант Володимир Шікало пояснює важливість “Культурного Десанту“ для військових: 

“Здебільшого, підрозділи, до яких прибуває “Культурний десант”, складаються з військових, що борються з першого дня війни й уже понад два роки тримають оборону. Ці люди надзвичайно виснажені. Вони потребують підтримки, розради, нагадування про те, що вони не самі, і надії на те, що це все колись закінчиться“.

Володимир зізнається, що і серед військових у прифронтових районах зустрічається позиція про несвоєчасність культурних заходів, їх відволікаючий характер. Та на практиці відбувається швидке усвідомлення необхідності культурного життя біля передової:

 “Досить часто ми маємо справу зі скепсисом: мовляв, навіщо нам “концерти”, адже у нас купа невідкладних завдань. Проте, в більшості випадків, до кінця заходу скепсис зникає, а морально-психологічний стан бійців значно покращується“.

Серед військових вирішальним чинником стає саме психологічна підтримка, яку може надати мистецтво. Так, Володимир розповідає історію з дільяності “Культурного десанту“, яка демонструє, що мистецтво поряд з хорошою амуніцією може рятувати життя військових. 

“Після одного з заходів бійці, що знаходилися на передовій, висловили свої емоції, включаючи і плач, і сміх. Один із них підійшов до ведучого і подякував за концерт, віддавши свою гранату і сказавши, що вона вже не потрібна. Цей вчинок, очевидно, мав величезне значення, оскільки свідчив про важкий стан, можливу депресію і бажання самогубства, і про необхідність такої підтримки на передовій“.

Володимир також робить акцент, що в самій українській культурі закладені змісти про боротьбу за свободу, що може пояснити, як Україні вдається вистояти у боротьбі з переважаючим ворогом:

 “Мистецтво і культура є нашим національним надбанням. Незважаючи на тривалу війну, ми продовжуємо творити нашу сучасну культуру. Наша культура глибоко переплетена з поняттям свободи і боротьби за неї. Тому ми відстоюємо і захищаємо її“.

Зростання інтересу до культурних заходів під час війни свідчить про важливість цієї сфери для українців, хоча в мирний час це було не так помітно. Сучасна українська культура стає потужним голосом, що розповідає правду про війну всьому світу. Мистецтво допомагає людям долати психологічні травми, дозволяючи їм висловлювати свої почуття та переживання. Більше того, завдяки культурі ми бачимо не лише страждання і біль, але й непохитність духу, віру у перемогу та надію на майбутнє. Мистецтво стає справжнім актом національного супротиву і важливим елементом у боротьбі за незалежність і свободу.