Імперська політика Дональда Трампа: повернення до жадібної та безжальної епохи

Колумніст The Guardian Саймон Тісдалл зауважив, що спроби Дональда Трампа залякувати та експлуатувати слабких нагадують часи, коли США наслідували найгірші практики Британської імперії. Букви переклали статтю автора.

Імперське президентство Дональда Трампа — це дешевий, зношений спектакль. Імператор не має одежі, щоб приховати своє фальшиве правління. Без корони та мантії він вдається до вульгарних краваток і бейсболок. Його трон — це лише агресивна риторика, його палац — тісний вибілений будинок, його придворні — звичайні пройдисвіти. Його королівські укази — виконавчі накази — постійно оскаржуються в судах. І поки він лютує, мов король Лір, його критиків публічно цькують або кидають на розтерзання пропагандистським медіа.

Та попри всю свою грубу показну простоту, неоімперіалізм — це головна глобальна пропозиція Трампа, його фірмовий стиль і найбільший злочин. Він просуває його всупереч історії та досвіду людства, наче вторгнення, геноцид, расова нерівність, економічна експлуатація та культурне поневолення ще ніколи не існували. Якщо раніше це ще не було очевидно, то зараз стало беззаперечним фактом: він прагне панувати над світом.

Претензії Трампа на Канаду, Панаму та Ґренландію оживляють елітарні фантазії, подібні до ідей діда Ілона Маска та руху Technocracy Inc., правопопулістської організації 1930-х, яка прагнула об’єднати Північну та Центральну Америку під контролем США — так званий “Технократський союз”. Подібне мислення глибоко вкорінене в національній свідомості. Це суміш доктрини Монро, “явного призначення” та “тягаря білої людини”. Це зло. Це руйнівна ідеологія. І вона повертається.

У 1823 році президент Джеймс Монро, намагаючись стримати загарбницькі амбіції європейських держав, сформував те, що сьогодні Володимир Путін назвав би американською “сферою впливу”. Згодом ця доктрина стала виправданням для втручання США в справи Латинської Америки.

Концепція “явного призначення”, яка з’явилася після 1845 року, стверджувала, що США мають божественний обов’язок поширювати свою владу та “цивілізаційну місію” на весь континент і Тихоокеанський регіон.

Головними жертвами стали корінні американці, яких винищували і позбавляли землі. Доктрина “явного призначення” сприяла розширенню рабства, оскільки нові штати приєднувалися до Союзу. Наступні колонізації Філіппін, Куби та Гаваїв стали природним продовженням цієї експансії.

У 1899 році Редьярд Кіплінг у своєму расистському вірші “Тягар білої людини” закликав американців наслідувати Британську імперію та взяти на себе “цивілізаційну відповідальність” за “недисципліновані народи”.

Цей вислів точно описує погляд Трампа на 2 мільйони палестинців у Газі, яких він прагне депортувати до Сомаліленду чи іншої “землі обітованої”.

Чи спробує Трамп організувати етнічну чистку світлошкірих, переважно християнських громадян України, розтерзаної війною? Відповідь усім зрозуміла.

І хоча його версія імперіалізму позбавлена пишноти минулих епох, її супроводжують ті самі механізми: влада, гроші, військова сила, економічний тиск (тарифи), контроль над територіями, расова та культурна зверхність, подвійні стандарти моралі. Його політика підриває внутрішню стабільність США і проникає у кожен аспект міжнародної дипломатії.

Трамп може і не брати безпосередньої участі у винищенні та вигнанні корінного населення України, проте він усіма силами прагне позбавити українців їхньої землі.

Він готовий віддати українські території Путіну в обмін на політичні та економічні вигоди. Він змушує Київ до капітуляції. Він прагне контролювати українські природні ресурси та ядерну енергетику.

Це не про мир. Це про збагачення.

Водночас у Газі Трамп розглядає конфлікт як комерційну угоду. Для нього це лише можливість прибрати до рук узбережжя та вигнати його мешканців, щоб звести там розкішний курорт.

“Ласкаво просимо до Рафа Рив’єри – нового курорту Trump Organisation на руїнах Накби! Насолоджуйтеся перебуванням!”

Трамп та його оточення уявляють собі три супердержави – США, Росію та Китай, які нехтують Статутом ООН, міжнародним правом і правами людини, діючи на власний розсуд у визначених сферах впливу. Росія — тепер вигідний бізнес-партнер. Європейські та азійські союзники залишені напризволяще. Країни, що розвиваються, знову стають ресурсними колоніями.

Чому Трамп голосно говорить про Панаму чи Ґренландію, але уникає критики Китаю?

Бо його обережність свідчить про наміри майбутньої угоди з Пекіном. Як і Путін, Сі Цзіньпін не поспішає відкрито конфліктувати з Трампом. Адже в них є спільні інтереси: авторитаризм, національна експансія, жорстка економічна експлуатація.

Імперіалізм змінився з часів колоніальних війн та місіонерських експедицій. Немає більше претензій на “цивілізаційну місію” чи виправдань про “вищу мету”.

Піонери, які розширювали кордони США, справді вірили, що виконують “божественний обов’язок”. Британські колоніальні адміністратори вважали, що діють на благо людства. Трамп та його послідовники вже навіть не намагаються створити подібні ілюзії.

І все ж Трамп прагне показати себе як благородного миротворця.

Чи буде він припиняти війни у Судані, М’янмі чи Конго? Чи зупинить він “жахливі війни”, про які говорить? Ні. Бо в цьому немає грошей.

У нову імперську епоху правила більше не мають значення.