Корупційна автократія Зеленського – що принесе закон про ліквідацію незалежності НАБУ та дозвіл слідчим вриватися у житло
Після розслідування корупційних дій членів команди та просто близьких до Володимира Зеленського людей – кількох депутатів від “Слуги народу”, міністрів Стефанішиної і Чернишова, та, за даними “Української правди”, навіть співвласника “Кварталу 95” Тімура Міндіча – президента завдав удару у відповідь. З неймовірною швидкістю “слуги” разом з ексОПЗЖ та “Батьківщиною” ухвалили законопроєкт №12414, який напередодні голосування докорінно переписали, щоб гарантувати оточенню президента та кожному, хто зможе домовитись з Офісом генпрокурора, недоторканість від антикорупційних органів.
Джерело: ГО “Центр дослідження законодавства України”
Швидкість ухвалення законопроєкту №12414 була дійсно феноменальною – за один день було зареєстровано скандальні поправки, розглянуто їх в комітеті, проголосовано в залі засідань, підписано спікером Стефанчуком, передано на підпис президенту, підписано президентом і опубліковано у випуску “Голосу України” за 22 липня.
Для порівняння, тільки на підписання законопроєкту №11090 про підвищення акцизів на тютюн, Володимиру Зеленському знадобилось ТРИ МІСЯЦІ, за які держбюджет втратив (а виробники сигарет “зекономили”) 2 мільярди гривень. І це не унікальний випадок – закон №11379-д, який дозволяє мобілізувати обмежено придатних до 25 років, а повністю придатних – ні, чекає на підпис президента з жовтня 2024 року. Закон №11321, який забезпечує часткову відкритість роботи Ради, чекає підпису з січня 2025 року. Закон №4201 про скасування переведення стрілок годинників очікує на підпис Володимира Зеленського аж з серпня 2024 року.
Заради чого ж такий поспіх, порушення Регламенту Верховної Ради (який затверджено окремим законом) та плювок в обличчя суспільству:
- відтепер повідомити про підозру очільникам ОП, КМУ, іншим службовцям категорії “А” зможе лише генпрокурор – раніше це могли робити прокурори САП без погодження з Офісом генпрокурора;
- генпрокурор зможе витребовувати будь-які матеріали слідства у будь-якого органу, (зокрема й НАБУ), тобто фактично “заморозити” провадження на невизначений час;
- замість керівника САП повноваження визначати підслідність проваджень НАБУ та вирішувати відповідні спори буде генпрокурор, що дає змогу передати потрібну справу до органу, який її успішно “поховає”;
- за рішенням генпрокурора можна буде закрити будь-яке провадження НАБУ та САП проти топчиновників, як і укласти угоду у корупційній справі;
- як бонус, слідчим та прокурорам дали дозвіл вриватися до приватного житла без рішення суду, “у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів”, фактично на їхній власний розсуд – раніше ч. 3 ст. 233 КПК України дозволяла таке винятково у випадках, пов’язаних з порятунком життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням злочинця.
Окрім останнього пункту, який є просто подарунком корумпованим правоохоронцям задля зміцнення їхньої лояльності, зміни, які “в турборежимі” протягнула влада, означають остаточне закріплення корупційної моделі управління – президент через призначеного ним генпрокурора гарантує, що корупціонери уникнуть відповідальності в обмін на їхню особисту лояльність та підтримку його рішень. Це вичерпно пояснює, чому антикорупційні органи мають бути відокремленими та незалежними у своїй діях – якщо вашою роботою є переслідування топчиновників, було б добре, якби у цих чиновників не було кнопки “стоп” для вас.
Наприклад, за законопроєкт №12414 проголосував “слуга” Микола Задорожній, нардеп від Сумщини, якому НАБУ вручило підозру у вимаганні хабара у розмірі 3,4 млн гривень за “неперешкоджання” у ремонті водогону для потреб громади. Зупиніться на хвильку і подумайте про це – нардеп, який вимагав мільйони за те, щоб просто не заважати провести людям воду, проголосував за закон, який дозволяє йому уникнути відповідальності. Так само “за” проголосувала й “слуга” Людмила Марченко – яка прославилась перекиданням хабаря через паркан, щоб його не вилучили слідчі НАБУ. Її справа зараз перебуває на розгляді Вищого антикорупційного суду. Загалом прорезультати роботи НАБУ можна дізнатись з їхнього сайту, зовнішній незалежний аудит, який завершився у травні цього року, оцінив їх від “помірно” до “достатньо ефективних” за різними критеріями (від міжвідомчої взаємодії до переслідування корупціонерів відповідно).
При цьому, як такі НАБУ та САП не ліквідовують – вони й надалі зможуть розслідувати деякі справи. Наприклад проти політичних опонентів влади чи колишніх соратників, яких треба “провчити”. Саме це й лягло в основу обурення – влада перетворила незалежні органи на повністю контрольований каральний інструмент, як тільки ці органи вийшли на людей з оточення Володимира Зеленського.
Останній, до слова, не знайшов кращого пояснення своїх дій українцям, які всі ці роки рятували його голову від показової путінської розправи, ніж “це не ваше собаче діло”. Звісно, вечірнє відеозвернення (фактично – нічне) президента тривало трохи довше, ніж ця фраза і включало більше слів на більше тем, але сенс приблизно такий.
До слова, день руйнування антикорупційних механізмів став другим з початку повномасштабного вторгнення, коли не було вечірнього звернення Зеленського (воно було опубліковане вже 23 липня). Першим днем став день сварки в Овальному кабінеті, після якої рейтинг підтримки президента знову зріс після місяців падіння – українці стали на підтримку президента на тлі грубої та явної несправедливості від Трампа і його команди. Тепер же несправедливість чинить сам Володимир Зеленський і українці знову реагують.
Останнє і є найбільш неймовірним у всій цій ганебній історії. Володимир Зеленський мав найбільшу довіру та підтримку, порівняно з усіма його попередниками. Дуже багато його рішень, сумнівних з точки зору законності чи користі для України, були акцептовані суспільством як через цю довіру, та і через загальний мовчазний консенсус щодо того, що порятунок України від російської диктатури та збереження української державності, побудованої на демократії, рівності, свободі, є значно важливішими, ніж окремі політичні чи бюрократичні проблеми.
Але Володимир Зеленський одним підписом розтоптав цю довіру громадян заради порятунку наближених корупціонерів та можливості іншим корупціонерам вкрасти у держави та суспільства ще на один годинник чи сумку. Це просто жалюгідно.
Ще одним наслідком ліквідації антикорупційної інфраструктури, якого багато українців остерігаються, називають відмову Європи від подальшої підтримки України. Однак, це не зовсім так. Європа підтримує Україну не лише через спільні цінності, а й заради власної безпеки. Тому в будь-якому випадку певний рівень європейської підтримки залишиться. Питання лише в тому, що це буде за підтримка і як виглядатиме взаємодія України з ЄС.
В першому варіанті, коли йдеться і про безпеку, і про спільні цінності, Україна рухатиметься до повноправного членства в ЄС. Це не буде швидко, нас очікують чимало проблем і претензій від сусідів, але і в ЄС, і в Україні зберігатиметься розуміння, що йдеться саме про повноправне членство та рівну роль України в ЄС.
Є й другий варіант, коли європейські цінності ми відкидаємо і залишається лише питання європейської безпеки. В такому випадку ЄС продовжить фінансувати українську оборону – але вже без будь-якої перспективи рівноправного членства в ЄС. У цьому варіанті Україна стає фактично “буферною зоною”, в якій всі можуть воювати, ловити головами ракети і дрони, дехто може мати корупційну вигоду, але ніхто не має права голосу в ЄС (як, власне, і в Україні).
Українську владу влаштовує радше другий варіант – він просто простіший. Питання лише в тому, що потрібно українському суспільству.
Після блискавичного і успішного рейду американських військових на Венесуелу, в результаті якого її невизнанний президент був заарештований і доправлений до США для суду за звинуваченням у злочинах, пов’язаних з організованою наркозлочинністю, думки спостерігачів розділились на тих, хто захоплюється здатністю США проводити такі операції проти диктаторів і тих, хто порівнює ці дії з вторгненням Росії в Україну.
Дід Мороз – не просто новорічна казка, а зброя культурного геноциду, нав’язана радянськими окупантами, щоб стерти українську ідентичність і замінити її на сіру, бездушну “радянську” подобу. Сьогодні, коли Україна бореться за свою ідентичність проти нового імперіалізму, варто прийняти факт: Дід Мороз – це не свято, а символ окупації. Час викинути його на смітник історії разом з творцем, прийнявши, що уся наша ностальгія та звички минулого були лише ілюзією, за якою ховався культурний геноцид, убивства та переслідування.
Рік тому обраний президентом США Дональд Трамп обіцяв завершити війну РФ проти України шляхом тиску на Володимира Путіна та Володимира Зеленського. Якщо перший не погодиться — то озброїти Україну. За рік із тиском на Путіна не склалося. Під тиском перебуває Зеленський. Замість надання нам далекобійної зброї для ударів по РФ, у Трампа з’явилося бажання провести президентські вибори в Україні. Так, ніби це чинний президент Володимир Зеленський розпочав війну з РФ і саме від нього залежить її припинення. Тезу про необхідність виборів підтримує Росія, називаючи Зеленського нелегітимним. Так, ніби після зміни президента в Україні українці вирішать капітулювати.
Питання виборів до завершення бойових дій вкотре активізувалось після чергового випаду Трампа на адресу України, як частини тиску задля прийняття мирного плану США. І хоча сам Трамп уже наче й забув, цю ідею активно просуває Володимир Зеленський і схоже на те, що не лише для нейтралізації звинувачень з боку американського колеги. Логіка президента України є доволі очевидною – скористатись обмеженнями воєнного стану та рейтингом інституційної довіри, щоб забезпечити собі наступні 5 років на посаді вже з оновленою легітимністю.
Це вже стало своєрідною традицією – раз на кілька місяців в адміністрації Трампа настає чергове загострення щодо бажання мирних перемовин з Росією, а в української влади – щодо ідеї провести вибори. Цього разу загострення синхронізувались і Володимир Зеленський піймав Дональда Трампа на слові – президент України готовий до виборів, якщо президент США забезпечить можливість їхнього проведення, тобто примусить Путіна до припинення вогню хоча б на 90 днів.