«Надія» в контексті дружин загиблих Героїв – це про те, щоб живі не змарнували дарований їм час на непотрібні для держави справи – проєкт «Коханий, я живу!»

Благодійний проєкт психологічної підтримки “Коханий, я живу!” допомагає жінкам, чоловіки яких загинули на війні. На першому тижні проєкту в інтерв’ю для #Букв організатори наголосили, що найважливішою цінністю для дружин загиблих героїв є надія на те, що “їх втрата не буде марною”. Так, протягом вісьмох тижнів вони вчилися разом проходити крізь біль,  супроводжуючи одна одну на шляху до спільного відновлення, формуючи цінності життя в новій реальності. Вже сьогодні вони транслюють зміни, які дозволяють їм гордо промовити: “Коханий, я живу!”.

Про відчуття причетності до продовження місії чоловіка,  усвідомлення невідворотності процесу втрати, підвищену чутливість до несправедливості, а також про пошук захисту в “лікуванні одна одної” – у матеріалі для #Букв розповіла психологиня проєкту – Вікторія Геращенко.

Фото: @elena_tita_

На початку проєкту Ви наголосили, що “наш проєкт – не про горювання в класичному стилі, наш проєкт – про життя”. Насамперед, аналізуючи досвід першої групи, як врешті вдалось перетворити цей всеохоплюючий біль втрати на стимул до життя?

На мій погляд, вдалою ідеєю було розділення кожної зустрічі на два процеси: процес, який концентрований на втраті, на почуттях втрати та процес, орієнтований на відновлення. Перша половина зустрічі завжди проходила в обговоренні важливих тем, пов’язаних із втратою. А друга –  це процес набуття іншого досвіду, який допомагає у відновленні, зберігаючи пам’ять про померлого (перехідні об’єкти). Таким чином, учасниці завершували зустріч з відчуттям наповненості, власної спроможності “щось роблю для нього і для себе” і внутрішнього спокою.

Фото: @elena_tita_

Фото: @elena_tita_

Головною думкою було й те, що дружини загиблих захисників вірять, що подвиг їх чоловіків не буде марним. Скажіть, ця надія є важливим інструментом для безпечного прожиття травми чи радше елементом, який блокує цей процес?  Адже в будь-якому випадку це втрата і вона є несправедливою

Існує багато визначень поняття “надія”. В контексті дружин загиблих Героїв, на мою думку, це поняття звучить як вимога до живих. Це про те, щоб живі не змарнували дарований їм час на непотрібні для держави справи. Це про те, щоб живі пам’ятали про героїчний чин полеглих, задля щасливого життя теперішнього і майбутніх поколінь. Якщо ці вимоги будуть реалізовані, то і “надія” для жінок буде працювати в позитивному сенсі і спонукати їх до оптимального відновлення.

Фото: @elena_tita_

Фото: @elena_tita_

Розуміємо, що більшості родичів загиблих захисників важко усвідомлювати факт воєнних дій і прийняти невідворотність втрати. Аналізуючи трансформацію жінок, як вони продовжують проживати воєнні реалії? Що залишається головним викликом?

На мою думку, все, що відбувається в нашій державі турбує і учасниць проєкту. Вони, як і всі, знаходяться в стані очікування “прильотів”, бо ми живемо в прифронтовому місті Запоріжжя, і “новин”, бо “хтось постраждав, якщо не ми”. У них залишились в друзях побратими коханого, з якими вони спілкуються і які піклуються про них за “Нього”. Деякі з дівчат продовжують волонтерську діяльність, збирають гроші на необхідне обладнання для фронту, беруть участь в різних благодійних заходах. Звісно, на емоційному рівні, стан дружин загиблих Героїв, на мою думку, відрізняється від стану інших людей своєю глибинною тугою за коханим, усвідомленням невідворотності процесу втрати. Вони більш вразливі до висловлювань інших людей, у них підвищена чутливість до несправедливості. Вони дуже змінилися: стали повільні, задумливі, енергетично слабкі. Тому, головними задачами для учасниць, на мою думку, є відродження в собі почуття надії на краще, повернення довіри до життя, формування нової ідентичності.

Фото: @elena_tita_

Фото: @elena_tita_

Порівнюючи досвід кожної жінки, яким був руйнівний ефект усвідомлення, що вона більше не побачить, не відчує, не поговорить із своїм чоловіком ? Як вдалося його трансформувати?

Отримавши звістку про те, що коханий загинув, кожна жінка поринула в стан відчаю, оніміння, безвиході. І перше, що спадало на думку “Як я тепер буду без нього жити?”. І друге: “Я не хочу без нього жити”. Саме друга думка мала руйнівний ефект, який підтримувався відмовою від всього, що мало сенс до втрати. Трансформація починається, на мою думку, саме з особистої відповіді жінки на перше питання: “Як я буду без нього жити?” В цей момент проводиться “збір наявних можливостей”, які озвучуються, як правило, близьким оточенням, а потім вже усвідомлюються самою жінкою. Найважче для неї прийняти факт самотності, покинутості, тому добре, якщо є підтримуюче оточення. Якщо його немає, наполегливо раджу звертатися до психолога, для індивідуального супроводження. Процес трансформації не буде швидким —  у кожного свій темп, на цьому шляху будуть “просідання” (емоційні, фізичні), але  будуть і позитивні результати.

Фото: @elena_tita_

Фото: @elena_tita_

Згадую тезу про те, що на всіх рівнях базових потреб на перший план для жінок виходила передусім “втрата чоловіка”. Врешті, чи вдалось повернути відчуття базової безпеки? Я правильно розумію, що першочерговим в цьому процесі є піклування про саму себе?

Наша країна знаходиться в стані війни, тому відчуття безпеки немає, ми говоримо про відчуття “відносної” безпеки. Мені важко сказати коли у жінок з’явиться відчуття базової безпеки, але я хочу вірити, що вони навчилися контролювати цей процес. Вони зараз йдуть важким шляхом, вони торують для себе цей шлях і вони “Молодці!”. Подивіться які красуні – величні, сильні і тендітні водночас! Дівчата намагаються піклуватися про себе, вони почали піклуватися одна про одну. Зустрічаються разом, проводять спільно час, наприклад, ходили на рибалку, планують спільні подорожі. Думаю, що у наших учасниць вже пішов процес позитивного життєвого зростання.

Фото: @elena_tita_

Фото: @elena_tita_

Якою є трансформація болю втрати, що з часом переходить у хронічну фазу? Насамперед, якщо говорити про емоції, яка вона викликає і до яких нових дій сьогодні спонукає жінок

Самі дівчата говорять про те, що вони почали більше посміхатися, стали емоційно стабільними, повірили в себе. Звичайно, є тригери, які спонукають їх до реакції суму, але це сприймається дівчатами, я думаю, як життєвий досвід, як філософія буття. Бо неможливо ізолюватися від соціуму з його особливостями і закономірностями.

Фото: @elena_tita_

Фото: @elena_tita_

Насамкінець, дуже важливою є питання підтримки, адже основним елементом відновлення стало “лікування одна одної”. Аналізуючи встановлення довіри між жінками, що було першочерговим у цьому процесі?

Конгруентність між жінками. Коли вони легко знаходять спільну мову, зчитують слабкі сигнали одна одної, розуміють стан, в якому  знаходяться, перебувають в гармонії зі своїми глибинними цінностями, почуваються захищеними одна з одною, дослухаються до внутрішніх потреб, інтересів і настроїв.