“Плівки Міндіча” і “Свинарчук” Зеленського

“Если будет такой, как Свинарчук, я считаю, президент должен уйти в отставку” – ці слова були сказані тоді ще кандитатом у президенти України Володимиром Зеленським журналістам РБК-Україна навесні 2019 року. Через 6 років, з украй млявої реакції вже президента України Володимира Зеленського на записи НАБУ про “його Свинарчука” Тимура Міндіча можна зробити висновок, що Володимир Зеленський є справжнім господарем свого слова: хоче – дає слово, хоче – забирає назад.

Володимира Зеленського не переконали ні масштаби корупції, ні критично вразлива сфера у якій відбувались розкрадання, ні зв’язок учасників схеми з колишнім нардепом, а зараз сенатором російської Ради Федерації Андрієм Деркачем, якого в Україні розшукують за державну зраду (гіршою могла бути лише участь у цій історії когось на кшталт секретаря Радбезу РФ Патрушева чи директора ФСБ Бортнікова – тобто людей з тих же структур, що й Деркач, але рангом вище).

Навіть те, що на записах НАБУ учасники схеми прямо кажуть, що частину коштів передали в Москву під час повномасштабної війни Росії проти України – не стало для президента України підставою для реакції, більш змістовної, ніж те, що “президент підтримує розслідування НАБУ”. Наче був якийсь інший варіант.

Хоча, як ми усі бачили, такий варіант дійсно був. Оскільки на оприлюднених НАБУ записах зазначені дати розмов між фігурантами схеми, то нескладно порахувати що спроба підпорядкувати НАБУ та САП призначеному президентом Генеральному прокурору і тим самим надійно “поховати” будь-яке розслідування – були відповіддю саме на те, що детективам антикорупційного бюро вдалось записати корупційні дії в найближчому оточенні президента України.

А подальше переслідування одного з детективів, який працював у цій справі, стало своєрідною помстою – як за те, що в НАБУ посміли виконувати свої прямі обов’язки, так і за те, що після різкої реакції українців та європейських партнерів Володимир Зеленський змушений був організовувати скасування закону, який щойно ухвалили “в турборежимі” і він особисто підписав – всупереч першому публічному протесту з початку повномасштабної війни.

Якщо вам здається, що все описане, все оприлюднене НАБУ, все, що ми всі бачили і ще побачимо – є ознакою розвалу системи державного управління в найбільш критичний для держави час – ви помиляєтесь. Це не збій системи – це різниця між очікуванням і реальністю. Адже та система, яка сформувалась завдяки довірі трьох чвертей українських виборців до Володимира Зеленського і його обіцянок, саме такою і була задумана.

Обсяг влади, який отримав Володимир Зеленський навіть до початку повномасштабної війни, перевищує не те що можливості, а й найсміливіші мрії будь-якого іншого українського президента, крім, можливо, Віктора Януковича. Війна ж кратно збільшила і без того величезний обсяг влади, як формально, так і на рівні довіри, після того, як Зеленський залишився в Києві всупереч пропозиціям партнерів евакуюватись.

Тим більшою є іронія того, що відсутність реакції на скандал, прямо пов’язаний з найбільшими тригерами для українців – війною, корупцією та відключеннями світла – з великою імовірністю покладе край основі довіри до президента.

І якщо так і станеться (а ми скоро побачимо це в результатах соцопитувань), то у Володимира Зеленського залишиться два варіанти – погодитись на переформатування влади в тих межах, які дозволяє воєнний стан – або створити Уряд національної єдності з залученням всіх проукраїнських демократичних сил, представників бізнесу, армії та громадського сектору, або ж – спробувати встановити в Україні диктатуру білоруського зразка та втримати фактично одноособову владу, ще якийсь час. От тільки влада Лукашенка тримається на підтримці Росії, а на кого в цьому завданні може розраховувати Зеленський?

Якщо він обере другий варіант і не впорається – Україна зануриться в хаос безвладдя на тлі виснаження армії та впевненості Росії у тому, що потрібно вдарити з усіх сил – і Україна врешті розвалиться, а вслід за цим будуть вирішені всі ті проблеми, які поставили на межу колапсу саму Росію. І тоді можна буде нарешті домовитись з Трампом так, як обом хочеться, тримати в страху Європу і повернути під контроль радянську імперію.

Якщо ж Володимир Зеленський обере перший варіант, то…ні, не піде у відставку під час війни, хоча все ж втратить частину своєї влади – але все одно збереже для себе і своїх близьких недоторканність. І цілком імовірно, що увійде в історію як президент, який двічі за свою каденцію зробив нелогічний (як для політика), але правильний (з точки зору державника) вибір. Увійде в історію України, написану і прочитану українцями в Україні.

Навіть подібна нагода мало кому трапляється у політичному житті, надто такому короткому як у Володимира Зеленського.

Навряд чи той актор, який обіцяв піти у відставку, якщо в його оточенні знайдеться свій “Свинарчук”, міг хоча б припустити масштаб подій, учасником якого він стане, чи значення тих виборів, які йому доведеться зробити. А якби міг, можливо “втік” би ще тоді, відмовившись від участі у виборах і залишившись народним улюбленцем і “своїм хлопцем” для мільйонів українців.

Тим, ким точно не зможе залишитись після “плівок Міндіча”.

“Если будет такой, как Свинарчук, я считаю, президент должен уйти в отставку” – ці слова були сказані тоді ще кандитатом у президенти України Володимиром Зеленським журналістам РБК-Україна навесні 2019 року. Через 6 років, з украй млявої реакції вже президента України Володимира Зеленського на записи НАБУ про “його Свинарчука” Тимура Міндіча можна зробити висновок, що Володимир Зеленський є справжнім господарем свого слова: хоче – дає слово, хоче – забирає назад.