«Прифронтове життя». Досвід зйомок документального кіно на межі фронту й тилу

Авторка – Алла Мегель

Інформаційна хвиля, викликана новим російським пропагандистським серіалом, окреслила давню проблему українського кінематографу: катастрофічний брак аудіовізуального контенту. В умовах війни, коли суспільство дуже чутливо реагує на нецільове використання кожної копійки державних грошей, складно виділити бодай їх частину на геть недешеве мистецтво – кіно. Здавалось би, найпростіше йдуть справи тільки у галузі документалістики – вона дешевша і не вимагає багатомільйонних бюджетів. Але й тут є свої складності, – вважає відома українська режисерка Марія Яремчук.

Марія працює у кіно з 2017 року і є авторкою нового напряму у вітчизняній документалістиці. Мисткиня разом зі своїм продакшеном “Сектор Правди” створює історичне дослідницьке документально-ігрове кіно. Специфіка її робіт – глибоке дослідження фактичного матеріалу й художня подача реальних фактів із життя реальних людей, які впливали на перебіг історії. Таке глибоке “занурення” передбачає роботу зі стосами архівних документів, вивчення спогадів, багатогодинні інтерв’ю з живими свідками історичних подій. Досвід зйомок історичної документалістики допоміг Марії Яремчук визначити напрямок діяльності продакшену після вторгнення – докладне покрокове документування людських історій в умовах війни для прийдешніх поколінь. Не тільки сучасники, але перш за все нащадки мусять мати достатньо історичного матеріалу для формування власного погляду на перебіг подій, їх причини і наслідки.

Результатами вибору стали проєкти “Сектора Прави” у співробітництві з ГО “ВГО “Рушійна Сила” https://www.youtube.com/channel/UCxq7kccN25jcqyOuakjvnYQ:

  • Цикл документальних нарисів “Зранені війною” – добірка короткометражних фільмів про мешканців звільненої від окупантів Київщини та їх втрати;
  • Фільм-портрет “Барс. Незакінчена справа” – стрічка про Народного героя України Валерія Красняна – друга Барса, який захищав Україну від загарбників з 2014 року і загинув у боротьбі за нашу свободу у 2022-му.

І новий проєкт Марії Яремчук та її команди – двосерійний фільм “Прифронтове життя”, що вийшов у прокат в листопаді 2023 року. Картина розповідає про сьогоднішнє життя громад на Запоріжжі – Кушугумської, Комишуваської, Широківської, Чернігівської та Федорівської. 

Дилогію “Прифронтове життя” представлено на стрімінговій платформі Київстар ТБ https://tv.kyivstar.ua/ua/movie/653fb5be5754b2b6240cc96e, де її можна переглянути безкоштовно.

В обох серіях циклу висвітлено основні проблеми громад регіону, пов’язані із війною: 

– їх прифронтове положення визначає фізичне існування: постійні обстріли, руйнування, гуманітарна криза через відсутність найнеобхіднішого;

 – тимчасова окупація спричинила трагедії людей, створила небачені гуманітарні виклики; 

– робота із ВПО, збільшення чисельності населення, волонтерство (для громад, які знаходяться на другій лінії фронту) стали першочерговими задачами.

Здолавши непростий квест офіційних дозволів і погоджень (не секрет, що іноземним журналістам та кінематографістам потрапити на прифронтові території значно легше, ніж нашим), команда Марії відвідала села цих громад і записала низку інтерв’ю. У Запоріжжі поспілкувалися із місцевими волонтерами та представниками і представницями Чернігівської та Федорівської громад, які зараз окуповані. 

Цільовою аудиторією проєкту стали звичайні люди різних верств – молодь і пенсіонери, керівники і робітники-аграрії, люди з інвалідністю й переселенці з тимчасово окупованих земель. Режисерка намагалась створити епічне полотно життя звичайних людей на межі двох світів – фронту й тилу. Обидві серії картини розраховані на найширшу глядацьку аудиторію, оскільки розширюють досвід війни кожного з нас, доповнюючи його фактами та емоціями з життя цивільних людей, безпосередньо дотичних до війни. Цінність цього матеріалу – не тільки в передачі важливих для історії фактів, але й те, що разом із ними передано глибокі емоційні переживання. Саме цей емоційний нерв робить епічний документальний матеріал живим, дієвим, зрозумілим глядачеві. На хвилі емоцій глядач глибше усвідомлює головну ідею фільму: найбільша цінність нашого народу на грані життя і смерті – єдність. Єдність українського суспільства – це головний фактор нашого успішного опору окупантам і запорука майбутньої перемоги.

“Слоган “Історії української єдності”, який найкраще ілюструє головну ідею циклу “Прифронтове життя”, творча команда проєкту сформулювала вже в процесі роботи над матеріалом. Всі герої і героїні, із якими ми працювали у кадрі та поза кадром, незважаючи на те, що самі перебували у складних життєвих обставинах, не складали рук, а продовжували працювати, діяти, робили все, щоб допомогти іншим. І це якнайкраще характеризує українців як націю, яка протистоїть агресору”, – розповідає Марія Яремчук.

“Фільм спонукає переглянути своє життя, проаналізувати свої дії в контексті нових обставин війни і докладати більше зусиль, праці, коштів для перемоги. Прості люди у кадрі вселяють в тебе віру, що твоя маленька праця, твій скромний донат – важливі. І тут грає роль не те, скільки ти зробив, чи пожертвував, а швидше те, скільки ти віддав від того, що міг. Якщо 10 відсотків віддавати, – то мало для перемоги. Але якщо, як люди у фільмі, віддавати більше – то перемога буде неодмінно”, – доповнюють режисерку вдячні глядачі її фільму. 

Покази дилогії “Прифронтове життя” відбулись спочатку в Чернівцях, Тернополі, Вишнівці та Львові, а потім – у Запоріжжі. Задум показати фільм спочатку в містах Заходу України був не випадковим. Після переглядів західною аудиторією обговорення стрічки продовжувалось більше години. Люди висловлювали свою підтримку прифронтовим громадам Запоріжжя, розповідали про свій внесок у майбутню перемогу. Тому на показ у Запоріжжі Марія Яремчук приїхала не тільки з готовою картиною про тих людей, що прийшли у глядацьку залу, а й із відгуками, враженнями, побажаннями і привітаннями глядачів із відносно спокійних регіонів своїм землякам-українцям прифронтових громад. Це були ті щирі привіти, слова підтримки і вдячності, яких часом так не вистачає людям, що живуть на лезі війни – на території, яку ворог постійно атакує.

“Найскладніше в цьому проєкті, – ділиться мисткиня, – для мене було залишатись режисеркою. Зазвичай, на знімальному майданчику я досить вимоглива й навіть часом сувора. Але тут якось швидко долалась межа, і ти раптом відчувала, що почуття твоїх героїв так зачепили, що ти сприймаєш людей у кадрі як рідних. Це підтвердив і показ у Запоріжжі. Люди, яких ми знімали, прийшли на прем’єру, як свої. Не просто – люди з чергової роботи, а як члени команди, рідні”.

Глядачі не стримували сліз. Воєнний досвід цивільних, переданий режисеркою в стилі жорсткого реалізму, потрапляє в резонанс із персональними переживаннями глядацької аудиторії. І цей симбіоз досвіду тилу й прифронтових громад, як не дивно, не містить нічого схожого на “втому від війни” чи “тил забув про фронт” – меседжі, які так наполегливо намагається просунути в наше інформаційне поле ворожа пропаганда.

Міжнародне агентство з атомної енергії повідомило, що його команда на Запорізькій атомній електростанції в Україні зафіксувала вибухи та побачила дим, який підіймався з прилеглої території.

Найскладнішою нині залишається ситуація на Покровському, Добропільському та Новопавлівському напрямках. Про це розповів головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський після роботи в Донецькій області.

Після пошкодження мосту через річку Кошову, що сполучає адміністративний центр Херсона з мікрорайоном Корабел, місцева влада закликала мешканців евакуюватися.

У ніч на 31 липня під час масованої російської атаки на Київ загинули 23-річні Микита та Софія Ламехови, їхній дворічний син та ненароджена дитина.

2 серпня близько 18:00 російські військові завдали авіаудару по Херсону, скинувши на місто дві керовані авіаційні бомби.